Постанова № 29521714, 05.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 лютого 2013 року Справа № 2а-5866/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Гульцо О.І., за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача -ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомфізичної особи -підприємця ОСОБА_1до про відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування постанов відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції від 13.11.2012 ВП № 34525630, 14.12.2012 ВП № 34525630 про накладення штрафу та 14.12.2012 ВП № 34525630 про стягнення з боржника виконавчого збору (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 29.01.2013).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є боржником у виконавчому провадженні № 34525630, відкритому відповідачем за заявою ТОВ ДЕВЦ «Олімп»про примусове виконання наказу господарського суду Київської області від 18.09.2012 № 20/116-10/4, яким, зокрема, зобов`язано позивача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ТОВ ДЕВЦ «Олімп», відновивши межу між земельними ділянками.

У зв`язку з тим, що вказаний виконавчий документ, на думку позивача, виявилось виконати неможливим, фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про необхідність звернення органом державної виконавчої служби до господарського суду Київської області із заявою про встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Позивач зазначає, що внаслідок допущення відповідачем протиправної бездіяльності, що полягає у невиконанні ним передбаченого Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV обов`язку щодо звернення до суду з метою усунення обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, органом державної виконавчої служби незаконно притягнуто позивача до відповідальності у вигляді стягнення з нього штрафів та виконавчого збору, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадова особа відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані постанови прийнято відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, призначеному на 29 січня 2013 року, позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Судом, з метою забезпечення всебічного та об`єктивного вирішення справи, на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оголошено у справі перерву до 5 лютого 2013 року о 13 год. 00 хв.

У судове засідання, призначене на 5 лютого 2013 року, з`явились позивач та його представник.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, про що свідчить наявна у матеріалах справи розписка про вручення йому судової повістки (а.с. 89).

Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення судового засідання або повідомлень про причини неприбуття від відповідача до суду не надходило.

Частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи викладене, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Як встановлено судом, у серпні 2010 року ТОВ ДЕВЦ «Олімп»звернулось до господарського суду з позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: Києво-Святошинський відділ Київської обласної філії ДП «Центр ДЗК», Управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування рішення Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області № 9 від 27.03.2009 «Про передачу в оренду земельної ділянки в с. Софіївська Борщагівка ПП ОСОБА_1», визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2009, укладеного Софіївсько - Борщагівською сільською радою Києво - Святошинського району Київської області та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, зобов`язання фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ТОВ ДЕВЦ «Олімп»земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Київської області від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012, позов ТОВ ДЕВЦ «Олімп»задоволено повністю та, зокрема, зобов`язано фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ТОВ ДЕВЦ «Олімп», відновивши межу між земельними ділянками по АДРЕСА_1, що знаходяться в с.Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, перенісши межі на АДРЕСА_2 на 3,26 м та по лінії 15-16 на 3,26 м в сторону фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 шляхом перенесення огорожі та знесення частини споруди (будівлі), яка знаходиться на земельній ділянці ТОВ ДЕВЦ «Олімп», тобто відновити межі згідно державного акта на право постійного користування землею серії II-КВ № 001326 від 11.11.1998.

З метою звернення вказаного судового рішення до примусового виконання 18.09.2012 господарським судом Київської області на підставі статті 116 Господарського процесуального кодексу України видано ТОВ ДЕВЦ «Олімп»судовий наказ.

27.09.2012 ТОВ ДЕВЦ «Олімп»звернулось до відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції із заявою про примусове виконання вказаного вище наказу.

У відповідності до вимог статті 25 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV відповідачем прийнято до виконання виконавчий документ, винесено постанову від 28.09.2012 ВП № 34525630 про відкриття виконавчого провадження та встановлено строк для добровільного виконання фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

У листопаді 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у присутності уповноваженого представника стягувача здійснено перевірку виконання фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 рішення господарського суду Київської області від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4.

За результатами перевірки посадовою особою органу державної виконавчої служби складено акт від 13.11.2012, в якому зафіксовано, що наведене вище рішення боржником без поважних причин не виконано, у зв`язку з чим відповідачем на підставі вимог частини першої статті 89 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV винесено постанову від 13.11.2012 ВП № 34525630 про накладення на позивача штрафу у розмірі 340 грн. 00 коп. та направлено на його адресу вимогу від 13.11.2012 про зобов`язання виконати рішення у строк до 19.11.2012.

У грудні 2012 року за результатами повторної перевірки виконання боржником рішення господарського суду Київської області від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4 державним виконавцем встановлено, що рішення суду станом на 14.12.2012 позивачем без поважних причин не виконано, про що складено акт від 14.12.2012.

За результатами вказаної перевірки відповідачем винесено постанови від 14.12.2012 ВП № 34525630, якими відповідно до приписів статті 28 та частини другої статті 89 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680 грн. 00 коп. та стягнуто з нього виконавчий збір у розмірі 680 грн. 00 коп.

У подальшому, у зв`язку з тим, що ТОВ ДЕВЦ «Олімп»не здійснено авансування витрат, необхідних для організації та проведення виконавчих дій, відділом державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV винесено постанову від 29.12.2012 ВП № 34525630 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Постанови від 13.11.2012, 14.12.2012 про накладення на фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 штрафів та постанову від 14.12.2012 про стягнення з нього виконавчого збору виведено відповідачем в окреме виконавче провадження.

Позивач із вказаними постановами не погодився та оскаржив їх до суду.

Так, позивач звертає увагу на те, що після відкриття виконавчого провадження № 34525630 позивач заявою від 30.10.2012 поінформував відповідача про наявність обставин, що роблять неможливим виконання ним рішення господарського суду Київської області від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4, у зв`язку з чим просив орган державної виконавчої служби звернутися до суду, що видав виконавчий документ, із заявою про встановлення способу і порядку виконання вказаного рішення.

В обґрунтування вказаної заяви фізична особа -підприємець ОСОБА_1 пояснив, що координатні точки на земельних ділянках по АДРЕСА_1, що знаходяться в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, не винесені в натурі, а тому неможливо встановити лінії 1-17, 15-16 та відрахувати від них 3,26 м в сторону земельної ділянки позивача. Крім того, для нього є незрозумілим, яку саме частину споруди (будівлі) необхідно знести та яка площа такого знесення.

Позивач зазначає, що його заява від 30.10.2012 залишена органом державної виконавчої служби поза увагою, жодних дій, направлених на встановлення способу та порядку виконання судового рішення відповідачем не вчинено, внаслідок чого оскаржувані постанови винесені ним з грубим порушенням закону.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.

Так, частиною першою статті 2 зазначеного Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з приписами частини першої статті 17 Законом України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Такими документами є, зокрема, судові накази.

Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV, підставою для відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, зазначеним в статті 17 цього Закону, є заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 20 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV).

Відповідно до частини другої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Пунктом 4.1.1 підрозділу 4.1 розділу 4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, передбачено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV встановлено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню, та у випадках, передбачених цим Законом, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб.

Так, згідно з приписами частини першої статті 89 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону (частина друга статті 89 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV).

Частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV також передбачено, що у разі невиконання рішення немайнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника -фізичної особи стягується виконавчий збір у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження.

Так, пунктом 1 частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV встановлено, що виконавче провадження може бути зупинено у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

При цьому, в силу приписів статті 36 цього Закону право державного виконавця на зупинення проведення виконавчих дій шляхом звернення за власною ініціативою або за заявою сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання, може бути реалізовано виключно у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Як вже зазначалось судом вище, після відкриття виконавчого провадження № 34525630 до відповідача надійшла заява фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про необхідність звернення державного виконавця до господарського суду Київської області із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4.

Слід зазначити, що в силу приписів статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV.

З метою захисту прав, свобод, інтересів особи у спірних правовідносинах та недопущення невиконання законних вимог суду, у рішенні суду зазначається перелік заходів, необхідних для реалізації рішення, тобто, спосіб та порядок його виконання.

При цьому, у разі невстановлення судом у рішенні способу та порядку його виконання чинним законодавством України передбачено можливість осіб, які беруть участь у справі, та державного виконавця звернутись до суду із заявою про встановлення такого способу та порядку.

У свою чергу, під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі, якщо вже визначені ним у рішенні спосіб та порядок його виконання, не можуть бути впроваджені в дію з відповідних обґрунтованих причин.

Водночас, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Суд звертає увагу на те, що позивач в адресованій відповідачу заяві від 30.10.2012 наголошує на необхідності звернення державним виконавцем до суду з метою встановлення способу та порядку виконання рішення.

У свою чергу, задовольняючи позовну вимогу ТОВ ДЕВЦ «Олімп»про усунення вчинених позивачем перешкод у користуванні земельною ділянкою, господарський суд Київської області своїм рішенням від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4, що набрало законної сили, зобов`язав фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 відновити межу між земельними ділянками по АДРЕСА_1, що знаходяться в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, перенісши межі на АДРЕСА_2 на 3,26 м та по лінії 15-16 на 3,26 м в сторону фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 шляхом перенесення огорожі та знесення частини споруди (будівлі), яка знаходиться на земельній ділянці ТОВ ДЕВЦ «Олімп», тобто відновити межі згідно державного акта на право постійного користування землею серії II-КВ № 001326 від 11.11.1998.

Таким чином, вказаним рішенням суду вже встановлено спосіб та порядок його виконання, а відтак повторне таке встановлення є недоцільним та порушує основні засади процесуального законодавства України.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в силу приписів Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV звернення державного виконавця (за власною ініціативою або за клопотанням сторони виконавчого провадження) до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення не є обов`язком посадової особи органу державної виконавчої служби, а лише його правом, яке може бути ним реалізовано виключно з метою усунення перешкод для його обов`язкового виконання.

При цьому, передумовою такого звернення є наявність об`єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення у порядку та спосіб, що ним визначені, або якщо обрані судом заходи для реалізації такого рішення, роблять неможливим його виконання.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності своїх дій, бездіяльності та рішень не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.

Під час судового розгляду справи позивачем та його представником не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у адресованій відповідачу заяві фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 від 30.10.2012 доводів про те, що визначений рішенням господарського суду Київської області від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4 спосіб та порядок його виконання, є неможливим.

Твердження позивача про те, що він не розуміє, яку саме частину споруди (будівлі) необхідно знести та яка площа такого знесення є виключно його особистим оціночним судженням та не є безумовною підставою для звернення державного виконавця до господарського суду Київської області із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4.

Водночас, якщо незрозумілість судового рішення у господарській справі перешкоджає особі виконати його в добровільному порядку, Господарським кодексом України надано право такій особі звернутись до суду із заявою про роз`яснення судового рішення з метою усунення такого недоліку як його неясність.

Як встановлено судом, із заявами про роз`яснення рішення від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4 позивач до господарського суду Київської області не звертався.

Крім того, питання щодо відстрочки виконання вказаного рішення у зв`язку з неможливістю його виконання у строк, встановлений органом державної виконавчої служби, на вирішення господарського суду Київської області позивачем не ставилось.

Про наявність обставин, що свідчать про необхідність роз`яснення рішення або відстрочення його виконання, позивач відповідачу також не повідомляв, із заявами про відкладення провадження виконавчих дій не звертався.

Частиною сьомою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV визначено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Враховуючи положення наведених вище правових норм та виходячи з пояснень, наданих сторонами у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що провадження відділом державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції виконавчих дій без звернення до господарського суду Київської області із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4 з огляду на відсутність обставин, що перешкоджають виконанню рішення, є цілком обґрунтованим та направлене виключно на своєчасне виконання виконавчого документа.

В силу вимог Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, тобто, виходячи із меж заявлених позивачем позовних вимог.

Так, у справах про оскарження рішень суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що постанови від 13.11.2012 та 14.12.2012 ВП № 34525630, якими на відповідача накладено стягнення у вигляді штрафу у сумі 340 грн. та 680 грн., та постанова від 14.12.2012 ВП № 34525630 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 680 грн. 00 коп. прийняті відповідачем цілком обґрунтовано та у відповідності до вимог статей 28, 75 та 89 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV.

Суд звертає увагу на неприпустимість зловживання правом або недобросовісного використання права з метою отримання протиправних переваг.

Твердження позивача про те, що бездіяльність відповідача щодо звернення до господарського суду Київської області із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення від 15.03.2012 у справі № 20/116-10/4 призвела до безпідставного накладення на позивача штрафів і стягнення з нього виконавчого збору суд вважає необґрунтованими, оскільки жодних доказів на підтвердження того, що встановлений вказаним рішенням спосіб та порядок його виконання є неможливим, позивачем не надано ні державному виконавцю під час провадження ним виконавчих дій, ні суду у ході судового розгляду даної справи.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 11 лютого 2013 р.