Ухвала суду № 29513542, 19.03.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-5347/11/0170/7

19.03.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучерука О.В.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Курапової З.І.

секретар судового засідання Мазнєв Ю.М.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного акціонерного товариства "Кримський Титан"- Панасюк Олег Олександрович, довіреність № 01-02-14/17266 від 29.12.11;

представник відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В. ) від 29.08.11 по справі № 2а-5347/11/0170/7

за позовом Приватного акціонерного товариства "Кримський Титан" (Північна промзона,Армянськ,Красноперекопський район, Автономна Республіка Кр,96012)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,АР Крим,95000)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.08.2011 адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Кримський ТИТАН»задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим: від 30.03.2011 р. №0000302300; від 30.03.2011 р. № 0000322300, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від представника відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняття нового рішення, яким відмовити позивачу у позові в повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт вказує на порушення ПАТ «Кримський ТИТАН»вимог ст.2 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»при виконанні контракту від 09.10.2008 №213/3, укладеного з фірмою "А.С.І. TRADING LIMITED"; контрактів від 07.03.2007 №1.12462 03-2431/з та від 09.03.2007 №1.12462.03.01-2431/1/з, укладених з фірмою «Хеміанлагенбау Хемниц ГмбХ», оскільки на думку відповідача моментом закінчення імпортної операції є випуск товару у вільний обіг, дата оформлення ВМД типу ІМ-40 «Імпорт».

У судовому засіданні 19.03.2012 представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі з'ясування усіх обставин справи, що мають значення для справи, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

Відповідач явку в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно про причини неявки суд не повідомив. Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши доповідь головуючого щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення у справі та пояснення позивача, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що приватне акціонерне товариство «Кримський ТИТАН» (надалі товариство) є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 32785994.

За результатами невиїзної документальної перевірки з питань дотримання товариством вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., наслідки якої викладені у акті перевірки від 16.03.2011 року №77/23-0/32785994 (надалі - акт перевірки), відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.03.2011 №0000302300 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення ст. 2 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»на суму 165215307,85 грн., та від 30.03.2011 №0000322300 за порушення ст.9 Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»на суму 1020 грн.

Спірні повідомлення-рішення прийняті відповідачем згідно з статтею 4 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»за порушення вимог валютного законодавства, а саме:

- ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", яке виразилося у несвоєчасному надходженні імпортного товару у сумі 2826800,00 євро та 1209859,00 дол. США по контракту від 09.10.08 №213/3, укладеному з фірмою "А.С.І. TRADING LIMITED" (Cyprus); у сумі 19653671,95 євро по контракту від 07.03.07 №1.12462 03-2431/з укладеному з Chemnitz GmbH»(GERMANY); у сумі 6276746,00 євро по контракту від 09.03.07 №1.12462.03.01-2431/1/з укладеному з Chemnitz GmbH»(GERMANY); №467 від 20.10.08 по контракту, укладеному з фірмою "Seleb Сorporation".

- ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»у частині недотримання термінів декларування (недостовірного відображення даних) валютних цінностей та майна, які належали ЗАТ "Кримський ТИТАН" та знаходились за межами України станом на 01.04.10, 01.07.10 та 01.10.10.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог приватного акціонерного товариства «Кримський ТИТАН», суд першої інстанції виходив з недоведеності підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»за перевищення строків надходження товарів за контрактом від 09.10.08 №213/3, укладеним з фірмою "А.С.І. TRADING LIMITED" (Cyprus); контрактом від 07.03.07 №1.12462 03-2431/з, укладеним з mieanlagenbau Chemnitz GmbH»(GERMANY); контрактом від 09.03.07 №1.12462.03.01-2431/1/з, укладеним з mieanlagenbau Chemnitz GmbH»(GERMANY).

Задовольняючи позов в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 30.03.2011 р. № 0000322300 суд першої інстанції виходив з відсутності у податкового органу законодавчо визначених повноважень на прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення встановленого порядку декларування валютних цінностей.

Із висновками Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, заснованими на фактичних обставинах і вимогах закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (у редакції, чинної на момент виникнення спірних правовідносин), імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики. При застосуванні розрахунків щодо імпортних рацій резидентів у формі документарного акредитиву термін, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Статтею 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" встановлено відповідальність за порушення строку, передбаченого ст. 2 Закону, у вигляді пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що між позивачем та фірмою «Хемианлагенбау Хемниц ГмБХ»був укладений контракт від 07.03.2007 року №1.12462 03 - 2431/з. за умовами якого Продавець в порядку, на умовах та в строки, визначені в цьому Контракті, зобов'язується провести розробку технічного супроводу (детальний інжиніринг) технологічної частини Контрактної установки (установки по виробництву сірчаної кислоти потужністю 1818,2 тонн/добу) та здійснити поставки обладнання та комплектних вузлів для цієї частини розробленого Продавцем детального інжинірингу контрактної установки, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Послуги і Поставки Продавця. Поставки здійснюються Продавцем (на його розсуд) автомобільним та залізничним, водним чи авіаційним транспортом на умовах CIP м.Армянськ чи CIP аеропорт Сімферополь, Україна в редакції «ІНКОТЕРМС 2000».

Відповідно до п. 4.1. статті 4 цього контракту Покупець здійснює оплату 15% контрактної ціни, що складає 4 009 500 ЄВРО в якості авансового платежу. 85% контрактної ціни, що складає 22 720 500 ЄВРО сплачується шляхом кредитної лінії, наданої Покупцю COMMERZBANK AG на підставі укладеної між ними кредитної угоди.

Згідно п.4.4 Контракту право власності переходить до Покупця після виконання Покупцем своїх зобов'язань з оплати Поставок.

На виконання умов контракту позивач перерахував на користь Продавця валютні кошти у розмірі 3 421 500 ЄВРО, що підтверджується платіжними дорученнями, перелік яких наведено у постанові суду. За рахунок кредитної лінії COMMERZBANK AG Продавцю були здійснені платежі на суму 19 388 500 ЄВРО.

Загальна сума коштів, перерахованих позивачем на користь Продавця за контрактом від 07.03.2007 року №1.1246203-2431/з склала 22 810 000 ЄВРО, що не перевищує контрактну ціну, визначену контрактом.

Граничний термін поставки товарів, визначений ст.2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", за контрактом від 07.03.2007 року №1.12462 03-2431/з закінчувався залежно від дати перерахування коштів у якості оплати за товар, у період з 30.12.2009 по 01.06.2010 року.

На виконання умов контракту від 07.03.2007 року №1.12462 03-2431/з Продавець здійснив поставку обладнання і комплектуючих на суму 22 810 000 ЄВРО, що відповідає розміру сплачених позивачем на користь Продавця коштів.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що товар за контрактом надійшов на митну територію України у період з 12.06.2009 року по 26.11.2009 року та знаходився під митним контролем, що підтверджено відмітками митниці на товарно-транспортних накладних, долучених до матеріалів справи.

Крім того, згідно акту від 16.03.2011 року №77/23-0/32785994 вказаний товар на час перевірки був оприбуткований згідно з ВМД типу ІМ-74. Факт надходження товару за контрактом від 07.03.2007 №1.1246203 - 2431/з, його оприбуткування позивачем у межах 180-денного строку з дня перерахування коштів, оформлення товару у режимі ІМ-74 відповідачем не заперечуються, доводи в цій частині апелянтом у апеляційній скарзі не наводяться.

Таким чином, отриманий від «Хеміанлагенбау Хемниц ГмбХ»товар за контрактом від 07.03.07 № 1.1246203-2431/з, перетнув кордон України не перевищуючи 180-денного строку встановленого Законом №185/94. Докази, які спростовують висновки суду першої інстанції у цій частині в апеляційній скарзі не наведені.

Згідно контракту від 09.03.2007 №1.12462.03.01 - 2431/1/з, укладеному з фірмою «Хеміанлагенбау Хемниц ГмбХ», Продавець продає, а Покупець покупає на умовах поставки CIP м.Армянськ, АР Крим, Україна (в редакції «ІНКОТЕРМС 2000») обладнання для установки з виробництва сірчаної кислоти потужністю 1818,2 тонн/добу у відповідності до Специфікації (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною Контракту.

Загальна вартість контракту становить 7984746 ЄВРО (із них: вартість послуг (інжинірингового пакету) -1 708 000 ЄВРО, вартість обладнання -6 276 746 ЄВРО.

Пунктом 5.4 Контракту визначено, що право власності переходить до Покупця після виконання Покупцем своїх зобов'язань з оплати Поставок.

Загальна сума коштів, яку було перераховано на користь Продавця за обладнання і комплектуючі вузли, склала 6 276 746 ЄВРО, у тому числі валютні кошти перераховані Продавцю Покупцем 941 512 ЄВРО; кошти, перераховані за рахунок відкритої кредитної лінії COMMERZBANK AG-5 335 234 ЄВРО, що відповідає умовам укладеного контракту.

Граничний термін поставки товарів, визначений відповідно до ст.2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", за контрактом від 09.03.2007 року №1.12462.03.01-2431/1/з закінчувався залежно від дати перерахування коштів як оплати за товар, у період з 03.01.2010 по 17.05.2010 року.

Отже, товар за контрактом від 09.03.2007 №1.12462.03.01 - 2431/1/з надійшов на митну територію України у період з 15.06.2009 року по 01.11.2009 року та знаходився під митним контролем, що підтверджено відмітками митниці на товарно-транспортних накладних, на які послався суд першої інстанції у постанові суду.

Слід зазначити, що факт надходження товару за контрактом від 09.03.2007р. №1.12462.03.01.- 2431/1/з у межах 180-денного строку з дня перерахування коштів, оформлення товару у режимі ІМ-74 відповідачем в апеляційній скарзі не заперечується.

Умовами укладеного між ЗАТ «Кримський ТИТАН»(Покупець) та фірмою A.C.I. Trading Limited (Продавець) контракту №213/з від 09.10.2008р. (з додатковими угодами) визначено, що Продавець продає, а Покупець купує технологічне обладнання, комплектуючі, матеріали, що іменуються в подальшому Товар, по найменуванням з технічними характеристиками та кількості, на умовах поставки, зазначених в специфікаціях-додатках, які є невід'ємною частиною цього контракту.

Згідно п.3.4 Контракту право власності переходить до Покупця від дати передачі Товару першому перевізнику.

За вказаним контрактом ЗАТ «Кримський ТИТАН»перерахувало на користь Покупця валютні кошти у розмірі 2 826 800 ЄВРО та 1 209 859 дол. США.

Граничний термін надходження товару, визначений відповідно до ст.2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", за контрактом №213/з від 09.10.2008 року закінчувався залежно від дати перерахування коштів у якості оплати за товар, у період з 08.05.2010 по 12.09.2010 року.

Згідно інвойсам № 4891-ACI від 21.04.2009 р. та № 90544 від 15.12.2009 р. покупцю були поставлені генератор Т-12-2У3 та турбіна парова К-12-4 вартістю 1 209 859 дол. США та 2 826 800 ЄВРО.

Товар за контрактом №213/з від 09.10.2008р. надійшов на територію України до спливу 180-денного строку та знаходився під митним контролем, що підтверджується відмітками митниці на залізничних накладних та вантажно-митних деклараціях, на які послався суд першої інстанції у оскаржуваній постанові.

Згідно акту від 16.03.2011 року №77/23-0/32785994 вказаний товар на час перевірки був оприбуткований згідно з ВМД типу ІМ-74 (т.3 оборот а.с.25). Факт надходження товару у межах 180-денного строку з дня перерахування коштів відповідачем у апеляційній скарзі не заперечується.

Статтею 1 Закону України від 16.04.91 р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»передбачено, що моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, основаним на аналізі норм статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», відповідно до якої момент здійснення експорту (імпорту) визначений як момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Митного кодексу України переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях - це переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезенням товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація.

Поняття митного кордону України визначено статтею 6 Митного кодексу, згідно якій межі митної території України є митним кордоном України.

Відповідно до частини 1 статті 43 Митного кодексу України товари перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України. Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується судова колегія, що оформлення ВМД типу ІМ-40 не є єдиним документом, яким засвідчується факт і дата фактичного переміщення через митний кордон товарів, а є документом, який містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України, який посвідчує надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів в визначений митний режим і, який підтверджує, а не встановлює права та обов'язки зазначених в ВМД осіб відносно здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій.

Викладене спростовує зазначені у апеляційній скарзі доводи відповідача, про те, що відсутність оформлених ВМД в режимі ІМ-40 на отриманий позивачем по зовнішньоекономічним контрактам товар свідчить про несвоєчасність його надходження та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожен день прострочення в розмірі 0,3% від суми недоотриманої виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Аналіз приписів зазначеної норми свідчить про те, що правопорушення триває з моменту зобов'язання поставки товару до його фактичної поставки.

Судова колегія зазначає, що товар, який надійшов позивачу за контрактами, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, був отриманий та оприбуткований позивачем на митному ліцензійному складі (бухгалтерський рахунок 152.4) у межах 180-ти денного строку з дня оплати його вартості. Тобто позивач у межах вказаного строку, відповідно до умов укладених контрактів, отримав право власності на товар, що також підтверджує відсутність підстав для застосування пені по зазначеним у апеляційній скарзі контрактам.

Неспроможними вважаються судовою колегією посилання заявника апеляційної скарги на узагальнюючий висновку науково-правової експертизи, проведеної Інститутом держави і права імені В.М. Корецького НАН України.

За висновком суду першої інстанції, вказаний документ не містить обґрунтованих, переконливих, заснованих на нормах законодавства, доказів помилковості висновків суду щодо визначення моменту здійснення імпорту як моменту перетину товаром митного кордону України. Отже, зазначений висновок обґрунтовано не прийнятий судом першої інстанції до уваги , оскільки вказана науково-правова експертиза проводилась за заявою зацікавленої особи, а не за рішенням суду, експерт не попереджався про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим висновок не має доказового та правового значення.

Колегією суддів також не визнаються викладені у апеляцій скарзі доводи відповідача щодо необхідності застосування положень Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, яка затверджена Постановою Правління НБУ від 24.03.1999 №136.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи та погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування положень цієї Інструкції при визначенні часу здійснення імпорту та нарахування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених статтею 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", оскільки, відповідно до преамбули вказаної інструкції, нею визначається порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством України строків розрахунків за експортними, імпортними операціями.

Необґрунтованими судова колегія вважає й доводи апеляційної скарги в частині законності податкового повідомлення-рішення від 30.03.2011 №0000322300 яким за порушення ст. 9 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1020,00 грн.

Скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції зазначив, що рішення про застосування до позивача фінансових санкцій за невиконання вимог по декларуванню валютних цінностей прийнято відповідачем за відсутності повноваження на прийняття такого рішення.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки згідно п.2 ст.16 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», на який послався суд у своїй постанові, санкції за невиконання резидентами вимог про декларування валютних цінностей і іншого майна застосовуються Національним банком України і за його визначенням -підлеглими йому установами.

Враховуючи те, що право органів державної податкової служби застосовувати штрафні санкції за порушення встановленого порядку декларування валютних цінностей Законом України «Про державну податкову службу в Україні»не визначено й підпорядкування податкового органу Національному банку України законодавством також не встановлено, висновок суду першої інстанції про відсутність у податкового органу повноважень на прийняття рішення про застосування до позивача фінансових санкцій за невиконання вимог по декларуванню валютних цінностей є обґрунтованим та заснованим на нормах законодавства.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень колегії суддів відповідачем не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки № 77/23-0/32785994 від 16.03.2011, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу грошового зобов'язання зі сплати пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на загальну суму 165 216 507 грн. 85 коп. передбачає вилучення у приватного акціонерного товариства «Кримський ТИТАН»грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірних податкових повідомлень-рішень неправомірним втручанням у право власності позивача, оскільки факти порушення вимог законодавства при розгляді справи відповідачем не доведені.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Пунктом 21.1 статті 21 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

За таких умов зазначені у апеляційній скарзі доводи відповідача щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень слід вважати недоведеними, а визначення позивачу грошових зобов'язань зі сплати пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на загальну суму 165216507,85 грн. згідно зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями - неправомірним.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального й процесуального права, рішення не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.08.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, частиною першою статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.08.2011 у справі № 2а-5347/11/0170/7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 26 березня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис З.І.Курапова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук