Постанова № 29512883, 19.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/77865/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Розваляєвої Т.С.; Черпіцької Л.Т., секретар судового засідання - Батракова-Кучер Д.С.;

за участю представника позивача -Багрія С.Д.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Жидачівського районного центру зайнятості Львівської області до ОСОБА_5 про стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Жидачівського районного центру зайнятості Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року,

у с т а н о в и л а :

У березні 2012 року Жидачівський районний центр зайнятості (Жидачівський РЦЗ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів, виплачених як допомога по безробіттю.

Зазначали, що при її оформленні відповідач надав про себе неправдиві відомості, оскільки належав до категорії зайнятого населення (зареєстрований фізичною особою -підприємцем).

Посилаючись на те, що статус підприємця втрачається з моменту державної реєстрації припинення такої діяльності, а на момент звернення до центру зайнятості відповідна реєстраційна дія не була вчинена, просили стягнути з ОСОБА_5 7081,11 грн. безпідставно отриманих коштів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 168,82 грн., а у задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Жидачівський РЦЗ, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині вимог нове рішення про їх задоволення.

Заслухавши доповідача, представника позивача, здійснивши перевірку оскаржуваних рішень судів та матеріалів справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 24 березня 2003 року ОСОБА_5 зареєструвався в Жидачівській районній державній адміністрації як фізична особа -підприємець. Постановою Господарського суду Львівської області від 27 листопада 2007 року, яка набрала законної сили, вирішено припинити підприємницьку діяльність ОСОБА_5

Також встановлено, що відповідач не звертався до державного реєстратора із заявою про внесення запису до Єдиного державного реєстру (ЄДР) про припинення його підприємницької діяльності.

У червні 2006 року відповідач подав до Жидачівського РЦЗ заяву про надання статусу безробітного, в якій зазначив, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. З аналогічною заявою ОСОБА_5 звернувся також у вересні 2008 року.

За період з червня 2006 року по травень 2007 року ОСОБА_5 виплачено щомісячної допомоги по безробіттю на суму 1 168,82 грн., а з вересня 2008 року по вересень 2009 року - 5 912,30 грн.

У 2012 році Жидачівський РЦЗ отримав інформацію від державного реєстратора Жидачівської районної державної адміністрації про те, що на час отримання допомоги по безробіттю відповідач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що до припинення судом підприємницької діяльності ОСОБА_5, останній не мав права на допомогу по безробіттю, а тому 1 168,82 грн., отримані до листопада 2007 року, необхідно стягнути з відповідача. В той же час 5 912,30 грн., отриманих після набрання законної сили відповідним рішенням суду, стягненню не підлягають, оскільки підприємницька діяльність з цього моменту вважається припиненою.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів частково.

Відповідно до пункту першого статті 1 Закону України від 1 березня 1991 року № 803 «Про зайнятість населення»(Закон № 803, чинний на момент виникнення спірних відносин) зайнятість -це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Пунктом «б»частини третьої статті 1 цього ж Закону передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах та самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».

Згідно зі статтею 2 Закону № 803 безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Таким чином, особа, зареєстрована підприємцем, не може отримати статус безробітного і, відповідно, не має права на отримання допомоги по безробіттю.

Частиною третьою статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»встановлено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Аналогічне положення міститься у підпункті 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136, згідно з яким якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору в частині вимог про стягнення 5 912,30 грн., необхідно з'ясувати, чи є рішення суду про припинення підприємницької діяльності підставою вважати, що така діяльність припинена.

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»(Закон № 755-ІV) фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Колегія суддів зазначає, що порядок внесення такого запису різниться в залежності від підстав припинення підприємницької діяльності.

Частиною п'ятою статті 49 Закону № 755-ІV (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням суду про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_5) встановлено, що порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, яке не пов'язано з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється за процедурами, встановленими частинами дев'ятою - вісімнадцятою статті 47 цього Закону.

За змістом наведених положень статті 47 Закону № 755-ІV фізична особа підприємець зобов'язана подати до державного реєстратора пакет документів, після розгляду яких до ЄДР може бути внесено відповідний запис.

Таким чином, Закон передбачав безпосередню участь особи у проведенні відповідної реєстраційної дії, невчинення якої унеможливлює втрату статусу підприємця. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 не дотримався наведеного порядку припинення підприємницької діяльності.

Це означає, що висновки судів про автоматичне позбавлення відповідача статусу підприємця на підставі рішення суду є помилковими. Тому виплачена йому допомога по безробіттю підлягає стягненню у повному обсязі.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Жидачівського районного центру зайнятості задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 5 912,30 грн. -скасувати, ухваливши в цій частині вимог нове рішення про їх задоволення.

Стягнути з ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Жидачівського районного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 22352857) 5 912 (п'ять тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 30 коп.

В решті -судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

Т.С.Розваляєва

Л.Т.Черпіцька