Рішення № 29507675, 18.02.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/16041/2012

Провадження № 2/344/1512/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.

секретаря Сивухіної Ю.Ю.

з участю позивачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Івано-Франківської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки та стягнення судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась в суд з позовом про визнання договору іпотеки недійсним, мотивуючи тим, що нею спільно з відповідачем ОСОБА_3, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, було придбано квартиру АДРЕСА_3. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.09.2009 року за нею було визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12.03.2011 року шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_3 розірвано. Про існування договору іпотеки від 10.04.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_3 їй не було відомо. Накладення заборони на відчуження та арешту квартири відбулося у зв'язку із тим,що 10.04.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_3 було отримано кредит в сумі 32 765 доларів США з процентною ставкою 13,75% на споживчі цілі. В забезпечення виконання вимог, що випливають із кредитного договору від 10.04.2007 року між відповідачем ОСОБА_3 та відповідачем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір іпотеки від 10.04.2012 року, де предметом іпотеки стало нерухоме майно: трьохкімнатна квартира АДРЕСА_3. З часу придбання квартири вона належала позивачці на праві сумісної власності, а пізніше часткової з видаленням частки по Ѕ на підставі рішення суду. У зв'язку з цим, позивачка вважає, що укладення договору іпотеки від 10.04.2007 року та накладення приватним нотаріусом заборони на відчуження всієї квартири АДРЕСА_3, порушило її право власності на Ѕ частини вказаної квартири, оскільки на момент укладення договору іпотеки квартира перебувала у спільній сумісній власності, а це потребувало її згоди на укладення такого договору.

Представник відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в попередньому судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Доказів того, що позивачка надала свою згоду на укладення договору іпотеки суду не надав. В судові засідання представник відповідача не з'являвся, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с.45, 51), причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являвся, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонам виник з приводу дійсності іпотечного договору.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині 2 статті 16 ЦК України перелічені способи захисту порушених прав, зокрема, шляхом визнання права та припинення дії, яка порушує право.

В судовому засіданні встановлено, що 10.04.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, відповідно до пунктів 1.1. та 1.2. якого іпотекодавець ОСОБА_3, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, передав в іпотеку банку, а іпотекодержатель прийняв предмет іпотеки, яким є нерухоме майно, що належить іпотекодавцю на праві власності, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3

Відповідач ОСОБА_3 набув право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом 05.02.2002 року по реєстру за №Д-125.

Згідно рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області шлюб між позивачкою та відповідачем ОСОБА_3, який був зареєстрований 27 жовтня 1979 року в Яблунській сільській раді Богородчанського району Івано-Франківської області, актовий запис № 16, розірвано 12 березня 2011 року (а.с.12).

Отже, в момент укладення договору іпотеки ОСОБА_3 перебував у шлюбі з позивачкою.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2009 року, за позивачкою визнано право власності на Ѕ частину трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 (а.с.13).

Право власності позивачки зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.12.2009 року (а.с.14).

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (надалі СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту даної статті, квартира АДРЕСА_3 хоч і була придбана відповідачем ОСОБА_3, однак, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально

засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до ст. 578 ЦК України, майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Згідно ст. 5 Закону України «Про іпотеку», частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2009 року, за позивачкою визнано право власності на Ѕ частину трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 (а.с.13).

Право власності позивачки на Ѕ частину квартири зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.12.2009 року (а.с.14).

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при оспорюванні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред'явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.

Доказів того, що позивачка дала свою письмову, нотаріально засвідчену згоду на передання квартири АДРЕСА_3 в іпотеку представником відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_3 суду не надано.

Також представником відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_3 не наведено суду причин неможливості подання такого доказу.

Представник відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідач ОСОБА_3 взагалі не вважали за потрібне з'являтись на судові засідання, хоча час та місце судових засідань вони повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається зі змісту ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивачки є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Цивільного процессуального кодексу України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідачів також слід стягнути на користь позивачки понесені нею судові витрати.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст. ст. 5, 6 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 60, 65 Сімейного кодексу України, ст. ст. 15, 16, 215, 317 ч.1, 319, 321, 578 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Івано-Франківської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки та стягнення судових витрат задовольнити.

Визнати недійсним договір іпотеки укладений 10 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (назву змінено на публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_3, жителем АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який посвідчений 10 квітня 2007 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстровано в реєстрі за № 479.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Івано-Франківської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», місцезнаходження якої: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 19, МФО 336462, ЄДРПОУ 20551707 та ОСОБА_3, жителя АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, жительки АДРЕСА_2 - судові витрати по 53 грн. 65 коп. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2013 року.

Суддя О.М. Бабій