Ухвала суду № 29506907, 14.02.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/105/13 14.02.2013 14.02.2013 14.02.2013

Провадження № 22ц/784/481/2013 Головуючий у першій інстанції: Разумовська О.Г.

Доповідач в апеляційній інстанції: Лівінський І.В.

У Х В А Л А

іменем України

14 лютого 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В. та Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання Суслик Є.В.,

за участю: скаржника ОСОБА_3,

державного виконавця Суслової М.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2012 року

за скаргою

ОСОБА_3 про визнання дій головного державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Ленінський відділ ДВС) неправомірними,

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою про визнання дій головного державного виконавця Ленінського відділу ДВС неправомірними та скасування постанов.

ОСОБА_3 зазначала, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2008 року з неї стягнуто на користь ОСОБА_4 51530 грн. матеріальної шкоди та 81 грн. судових витрат. 20 травня 2008 року був виписаний виконавчий лист, який спрямований на примусове виконання до Ленінського відділу ДВС. 14 липня 2008 року головний державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. 10 грудня 2008 року ним було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яку вона отримала під розписку.

Однак, з того часу до її квартири ніхто не приходив і майно не описував. Лише 27 вересня 2012 року державний виконавець направив на її адресу вимогу бути присутньою вдома 10 жовтня того ж року о 17-й годині та надати доступ до приміщення для проведення опису й арешту майна.

Посилаючись на те, що постанову про відкриття виконавчого провадження не отримувала, а строк для пред'явлення до виконання виконавчого документа закінчився та на сьогоднішній день рішення суду не підлягає виконанню, ОСОБА_3 просила суд визнати незаконними та скасувати зазначені постанови головного державного виконавця від 14 липня 2008 року та 10 грудня 2008 року, а також вказану вимогу від 27 вересня 2012 року.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2012 року в задоволенні скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність ухвали, просить її скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 14 липня 2008 року головним державним виконавцем Ленінського відділу ДВС було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 20 травня 2008 pоку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 51530 грн. матеріальної шкоди та 81 грн. судових витрат, який надійшов до вказаного відділу ДВС за правилами п. 10 ст. 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 606-XIV).

10 грудня 2008 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яку ОСОБА_3 отримала під розписку.

Вказана постанова винесена державним виконавцем відповідно до положень ст. 55 Закону № 606-XIV.

Із змісту даної норми вбачається, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, зокрема, для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній реалізації.

Отже, накладення арешту на майно боржника ОСОБА_3 по виконавчому провадженню про стягнення грошових коштів, не може вважатись порушенням права боржника в розумінні Закону № 606-XIV.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії державного виконавця по ухваленню спірних постанов вчинено без порушення чинного законодавства, а тому вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Відсутність даних про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження не впливає на законність такої постанови, ухваленої відповідно до вимог чинного законодавства.

Також судом правильно встановлено, що вимога державного виконавця надати доступ до приміщення для проведення опису й арешту майна направлена відповідно до положень ст. 5, п. 4 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, чинних на момент винесення такої вимоги, а тому такі дії є правомірними.

Доводи апелянта про те, що спірне рішення суду не підлягає виконанню в зв'язку із закінченням трьох років після його ухвалення, є наслідком помилкового тлумачення положень Закону № 606-XIV, оскільки положення даного Закону не містять підстав для закінчення виконавчого провадження по примусовому стягненню матеріальної шкоди, пов'язаних із закінченням строку для такого виду стягнення.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного законодавства, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, у ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: