Ухвала суду № 29495852, 18.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2012 р. справа № 2а/0470/7438/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської митниці Державної митної служби України

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2012 року

у справі № 2а/0470/7438/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ -інвест»

до Дніпропетровської митниці Державної митної служби України

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ -інвест»звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень форми «Р»№ 120 від 13.06.2012 р. та № 121 від 13.06.2012 р. про необхідність сплати податкового зобов'язання у розмірі 3 246 607,44 грн., у тому числі: недоплачене ввізне мито -1202447,28 грн., штрафні санкції за недоплату ввізного мита -1 503 059,10 грн., недоплачений податок на додану вартість -240 489,36 грн., штрафні санкції за недоплату податку на додану вартість -300 611,70 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у період з 20.10.2011 року по 31.03.2012 року відповідачем було проведено перевірку, за результатами якої було ухвалено податкове повідомлення форми «Р»про сплату позивачем податкового зобов'язання у розмірі 3 246 607,44 грн. Вказане рішення ухвалене у зв'язку з тим, що позивач передав користування автомобілі, які були ввезені ним як внесок іноземного інвестора до статутного фонду. На думку позивача, податкове повідомлення є незаконним, оскільки суперечить приписам Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про режим іноземного інвестування».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2012 року адміністративний позов задоволений, податкові повідомлення форми «Р»№ 120 від 13.06.2012 р. та № 121 від 13.06.2012 р. визнані протиправними та скасовані. Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що:

- судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не оспорюється сторонами під час судового засідання, що у листопаді 2011 р. позивач імпортував на митну територію України вантажні автомобілі MAN TGM 18.240 4Х2 ВL у кількості 24 одиниць у якості внеску іноземного інвестора (компанії Latimore Holdings Limited) до статутного капіталу позивача зі звільненням цих автомобілів від сплати ввізного мита на підставі Закону України № 93/96 - ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування»; ці автомобілі зараховані на баланс позивача у встановленому законом порядку і на сьогоднішній день перебувають у власності позивача та передані ним в оренду ПП «Транс Логістик»;

- Закон України № 93/96 -ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування»(ч. 1 та ч. 5 ст. 18) та Закон України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні» (п. 2 розділу II) неоднаково регулюють спірні правовідносини, а отже, відповідач згідно з приписами підпункту 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України повинен був прийняти рішення на користь платника податків (позивача), тобто застосувати норми Закону України № 93/96 -ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування»(які передбачають сплату ввізного мита лише у випадку, якщо майно (у тому числі автомобілі), ввезене в Україну без сплати податків та зборів у якості внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, було відчужено протягом трьох років з часу зарахування цього майна на баланс підприємства), а не норми Закону України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні»(які передбачають сплату ввізного мита не тільки при відчуженні, але й при передачі у володіння або (та) у користування автомобілів, ввезених в Україну без сплати податків та зборів на підставі пільг, наданих законодавством);

- статутом позивача передбачений такий вид діяльності, як здавання в найом (оренду) рухомого майна (до якого, зокрема, належать і автомобілі), а отже, передача позивачем в оренду ПП «Транс Логістик»вантажних автомобілів MAN TGM 18.240 4Х2 ВL у кількості 24 одиниць, ввезених в Україну в якості внеску іноземного інвестора до статутного капіталу позивача, є використанням позивачем цих автомобілів у власній господарській діяльності; посилання відповідача на те, що здавання в оренду вантажних автомобілів не входить до переліку видів господарської діяльності позивача, оскільки не зазначено як вид діяльності позивача у довідці головного управління статистики у Дніпропетровській області АА № 247360 від 28.01.2010 р., є необґрунтованими, оскільки жодним нормативно -правовим актом України не передбачено обов'язку товариства реєструвати в ЄДРПОУ усі види своєї діяльності, передбачені у статуті, та здійснювати лише ті види діяльності, які зареєстровані товариством в ЄДРПОУ як основні;

- відповідно до Порядку проведення митними органами перевірок на підприємствах системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України (затв. постановою Кабінету Міністрів України № 1730 від 23.12.2004 р.), та пояснень представника відповідача, наданих у судовому засіданні, митний орган при перевірці дотримання законодавства з питань митної справи не здійснює перевірку ефективності виконання господарських угод товариства та не може надавати цьому оцінки, а отже, факт наявності заборгованості ПП «Транс Логістик»перед позивачем з орендної плати за користування автомобілями у сумі 643 163,11 грн. та ненарахування при цьому позивачем орендарю передбаченої орендними договорами пені за несвоєчасну сплату орендної плати не є належними доказами на обґрунтування позиції відповідача, тим більше що нарахування пені за несвоєчасну сплату орендної плати є не обов'язком, а правом позивача, яким він користується на власний розсуд, і невикористання позивачем цього права не спростовує висновку про те, що автомобілі використовуються позивачем у власній господарській діяльності.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги суперечать нормам закону та є необґрунтованими, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, заслухавши представників сторін, дослідивши апеляційну скаргу та інші матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, що у період з 20.10.2011 р. по 31.03.2012 р. відповідачем проведено перевірку дотримання позивачем законодавства України з питань митної справи, за результатами якої був складений акт № 10/12/110000000/30691543 від 18.05.2012 р., у якому було зазначено, що позивач порушив вимоги п. 2 розділу II Закону України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні»та Закону України № 168/97 -ВР від 03.04.97 р. «Про податок на додану вартість», внаслідок чого сплаті до бюджету підлягають недоплачені митні платежі (ввізне мито та податок на додану вартість) у загальній сумі 1 442 936,64 грн. (ввізне мито -1 202 447,28 грн., податок на додану вартість -240 489,36 грн.). Підставою для цього висновку відповідач зазначив те, що позивачем були ввезені в Україну вантажні автомобілі MAN TGM 18.240 4Х2 ВL у кількості 24 одиниць у якості внеску іноземного інвестора (компанії Latimore Holdings Limited) до статутного капіталу позивача із звільненням цих автомобілів від сплати ввізного мита на підставі ч. 1 ст. 18 Закону України № 93/96 -ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування», але згодом вищезазначені автомобілі були передані позивачем в оренду ПП «Транс Логістик», хоча згідно з довідкою головного управління статистики у Дніпропетровській області АА № 247360 від 28.01.2010 р. надання в оренду вантажних автомобілів не входить до переліку видів господарської діяльності позивача (тобто на сьогоднішній день вищезазначені автомобілі не використовуються у власній господарській діяльності позивача), при цьому до передачі вищезазначених автомобілів в оренду позивач не сплатив до бюджету ввізне мито у сумі 1 202 447,28 грн. (не сплачене раніше при ввезенні вищезазначених автомобілів в Україну) та податок на додану вартість у сумі 240 489,36 грн. (нарахований на вищевказану суму ввізного мита згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України № 168/97 -ВР від 03.04.97 р. «Про податок на додану вартість»і не сплачений раніше у зв'язку з невключенням вищевказаної суми ввізного мита до митної вартості товару при ввезенні вищезазначених автомобілів в Україну), хоча нормою п. 2 розділу II Закону України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні», згідно з преамбулою якого цей Закон регулює питання оподаткування автомобілів при їх ввезенні в Україну (тобто є спеціальним законом, який підлягає застосуванню до даних відносин з питань оподаткування митом транспортних засобів, ввезених на митну територію України), передбачено, що автомобіль, який був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України.

На підставі акта про проведення перевірки № 10/12/110000000/30691543 від 18.05.2012 р. відповідач виніс податкові повідомлення форми «Р»№ 120 від 13.06.2012 р. та № 121 від 13.06.2012 р. про необхідність сплати податкового зобов'язання у розмірі 3 246 607,44 грн., у тому числі: недоплачене ввізне мито -1 202 447,28 грн., штрафні санкції за недоплату ввізного мита -1 503 059,10 грн., недоплачений податок на додану вартість -240 489,36 грн., штрафні санкції за недоплату податку на додану вартість -300 611,70 грн.

Приведені вище спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про режим іноземного інвестування», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні», Законом України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до преамбули Закону України № 93/96 -ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування»цей Закон визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України. Відповідно до ч. 1 ст. 18 цього Закону (в редакції, що діяла на момент ввезення позивачем в Україну вантажних автомобілів MAN TGM 18.240 4Х2 ВL у кількості 24 одиниць та передачі позивачем цих автомобілів в оренду ПП «Транс Логістик») майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. Відповідно до ч. 5 ст. 18 цього Закону (в редакції, що діяла на момент ввезення позивачем в Україну вантажних автомобілів MAN TGM 18.240 4Х2 ВL у кількості 24 одиниць та передачі позивачем цих автомобілів в оренду ПП «Транс Логістик») у випадку, якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Відповідно до преамбули Закону України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні»цей Закон був прийнятий з метою стимулювання виробництва автомобілів в Україні та недопущення випадків ухилення від оподаткування при їх ввезенні чи продажу. Відповідно до п. 2 розділу II цього Закону автомобіль, який був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України (крім випадків, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Проаналізувавши мету прийняття і зміст вищезазначених законів України та їх системний зв'язок з іншими нормативно -правовими актами України, суд апеляційної інстанції вважає, що Закон України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні»не стосується питань оподаткування майна (автомобілів), яке ввозиться в Україну в якості внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, і тому цей Закон не регулює спірні правовідносини та не підлягає застосуванню до них з огляду на наступне.

Як випливає з преамбули Закону України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р., він спрямований на недопущення ухилення від сплати податків при ввезенні та подальшому продажу автомобілів. Суть цього недопущення розкривається у нормі п. 2 розділу II Закону України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р., яка встановлює наступне правило: звільнення від сплати податків (зборів) при ввезенні автомобіля в Україну, передбачене законодавством України для деяких категорій осіб, застосовується лише у випадку, якщо особа, яка ввезла цей автомобіль в Україну, використовує його сама, а у випадку відчуження цього автомобіля чи передачі його у володіння та (або) користування іншій особі особа, яка ввезла цей автомобіль в Україну, повинна сплатити податки (збори), від сплати яких вона була звільнена при ввезенні цього автомобіля в Україну, оскільки у цьому разі автомобіль фактично буде використовуватись для потреб іншої особи, яка згідно із законодавством України не звільнена від сплати податків (зборів) при ввезенні автомобілів в Україну. Однак зміст вищезазначеної норми п. 2 розділу II Закону України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. (у взаємозв'язку з іншими нормативно -правовими актами України) свідчить про те, що ця норма стосується лише автомобілів, ввезених фізичними особами, які відповідно до законодавства України звільняються від сплати податків (зборів) при ввезенні автомобілів в Україну, або для потреб деяких категорій фізичних осіб, які відповідно до законодавства України користуються певними пільгами. Це підтверджується, зокрема, тим, що:

- норма п. 2 розділу II Закону України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. встановлює, що винятки з правила, закріпленого цією нормою, передбачаються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», тобто законом, який стосується саме фізичних осіб (інвалідів), згідно з ч. 2 ст. 38 якого після смерті інваліда, дитини -інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів його сім'ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про гуманітарну допомогу»автомобілі для інвалідів, визнані гуманітарною допомогою, звільняються від оподаткування при їх ввезенні в Україну; згідно з абз. 1 п. 41 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 999 від 19.07.2006 р., інваліди можуть забезпечуватись автомобілями, ввезеними в Україну і визнаними в установленому порядку гуманітарною допомогою, без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі; згідно з абз. 7 та абз. 9 п. 41 вищезазначеного Порядку після смерті інваліда, дитини -інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід був забезпечений через головне управління соціального захисту і користувався більше ніж 10 років, за бажанням членів сім'ї може бути переданий їм у власність безоплатно);

- відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 20 та п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України № 796 -ХІІ від 28.02.91 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(у редакції Закону України № 2001 -ХІІ від 19.12.91 р.), п. 23 ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 16 Закону України № 3551 -ХІІ від 22.10.93 р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(у первісній редакції), п. 2 ст. 9 Закону України № 3721 -ХІІ від 16.12.93 р. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»(у первісній редакції), ч. 1 ст. 6 Закону України № 1584 -ІІІ від 23.03.2000 р. «Про жертви нацистських переслідувань»(у первісній редакції) від сплати усіх податків, зборів, мита (а отже, і від сплати податків та зборів при ввезенні майна (у тому числі автомобілів) в Україну) звільнялись, зокрема, такі категорії фізичних осіб, як особи, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесені до категорій 1 і 2, інваліди війни та прирівняні до них особи, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин. Отже, звільнення фізичних осіб від сплати податків та зборів при ввезенні автомобілів в Україну нерозривно пов'язано з їх особистим статусом, тобто якщо автомобіль ввезений в Україну без сплати податків та зборів у зв'язку зі звільненням особи, яка його ввезла, від такої сплати, але фактично використовується для потреб не цієї, а іншої особи, втрачається будь -який сенс у такому звільненні та нівелюється мета надання такого звільнення (полегшення майнового стану осіб, які на це заслуговують у зв'язку зі своїми заслугами перед державою та суспільством, у зв'язку зі станом свого здоров'я тощо);

- за своєю суттю використання автомобіля фізичною особою, яка ввезла його в Україну, означає використання лише особисто цією особою (оскільки, навіть якщо власником автомобіля залишається особа, яка ввезла його в Україну, але при цьому володільцем та (або) користувачем автомобіля, у тому числі на підставі договору оренди або довіреності, є будь -яка інша особа, автомобіль не може бути визнаний таким, що використовується особою, яка ввезла його в Україну), в той час як щодо юридичних осіб існує таке поняття, як господарська діяльність (ст. 3 ГК України), одним із напрямів якої є господарсько -торговельна діяльність, що включає, зокрема, передачу в оренду засобів виробництва (ч. 1 та ч. 3 ст. 263 ГК України), тобто якщо автомобіль, ввезений юридичною особою в Україну, знаходиться у власності цієї юридичної особи і переданий нею в оренду іншій особі, цей автомобіль вважається таким, що використовується у власній господарській діяльності юридичної особи -власника цього автомобіля, і лише при відчуженні цього автомобіля іншій особі він перестає використовуватись у власній господарській діяльності юридичної особи, яка ввезла його в Україну (оскільки після відчуження автомобіля юридична особа не може ані здавати його в оренду, ані здійснювати з ним будь -яку іншу господарську діяльність).

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції відхиляє як такі, що суперечать законодавству України та є необґрунтованими, доводи відповідача про те, що Закон України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні»є спеціальним законом з питань оподаткування автомобілів при їх ввезенні в Україну незалежно від того, яким законом та у яких випадках передбачені пільги з оподаткування автомобілів при їх ввезенні в Україну (у тому числі при їх ввезенні в Україну в якості внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями), і тому саме цей Закон (а не Закон України № 93/96 -ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування») підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а отже, відсутня суперечність між нормами законів, що одночасно регулюють одне і те ж питання, і, відповідно, відсутні підстави для застосування положень підпункту 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України. При цьому суд апеляційної інстанції враховує також те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України № 32 -р від 19.01.2011 р. скасовано Узагальнююче податкове роз'яснення щодо порядку сплати ввізного мита при переданні у володіння та/або у користування, та/або у розпорядження автомобіля, попередньо ввезеного на митну територію України як іноземна інвестиція (затв. наказом Державної митної служби України № 222 від 10.03.2010 р.), яке роз'яснювало, що у разі передання в оренду автомобіля, ввезеного як іноземна інвестиція без сплати ввізного мита, підприємство повинно сплатити ввізне мито в розмірі, встановленому на день ввезення автомобіля. На думку суду апеляційної інстанції, спеціальним законом з питань оподаткування автомобілів при їх ввезенні в Україну в якості внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями на момент виникнення спірних правовідносин є Закон України № 93/96 - ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування», який і повинен застосовуватись до спірних правовідносин. Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 18 Закону України № 93/96 -ВР від 19.03.96 р. позивач повинен сплатити ввізне мито (а отже, і податок на додану вартість, який нараховується на суму цього мита згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України № 168/97 -ВР від 03.04.97 р. «Про податок на додану вартість») лише у випадку відчуження ввезених позивачем в Україну вантажних автомобілів MAN TGM 18.240 4Х2 ВL у кількості 24 одиниць протягом трьох років з часу зарахування цих автомобілів на баланс позивача. Однак матеріали справи не містять жодного підтвердження (у тому числі будь -яких наданих відповідачем належних та допустимих доказів) того, що таке відчуження мало місце.

Посилання відповідача на те, що вантажні автомобілі MAN TGM 18.240 4Х2 ВL у кількості 24 одиниць не використовуються у власній господарській діяльності позивача, спростовуються наявним у матеріалах справи статутом позивача (у новій редакції), затвердженим рішенням загальних зборів учасників позивача (протокол № 8/06 -11 від 09.06.2011 р.) та зареєстрованим державним реєстратором Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області ОСОБА_1 14.06.2011 р. (№ запису -1 203 105 0069 027896), згідно з підпунктом 1.2.1 п. 1.2 якого одним із видів діяльності позивача є здавання в найом (оренду) рухомого майна (з урахуванням положень законодавства України, які визначають, що автомобілі (у тому числі вантажні) є рухомим майном: ч. 2 ст. 181 ЦК України, згідно з якою рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі, та ст. 1 Закону України № 2344 -ІІІ від 05.04.2001 р. «Про автомобільний транспорт», згідно з якою автомобіль -це колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт). Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до ст. 42, ч. 1 ст. 43, п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України підприємці (до яких, зокрема, належать суб'єкти господарювання - юридичні особи) мають право без обмежень самостійно здійснювати будь -яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (щодо надання вантажних автомобілів в оренду закон не передбачає жодної заборони), а відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України одним із принципів підприємницької діяльності є вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що передача позивачем вантажних автомобілів MAN TGM 18.240 4Х2 ВL у кількості 24 одиниць в оренду ПП «Транс Логістик»є використанням позивачем цих автомобілів у своїй господарській діяльності, і позивач має право на здійснення цієї діяльності (передачі автомобілів в оренду), оскільки це право передбачено положеннями ГК України та статуту позивача. Що стосується посилання відповідача на ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» (згідно з якою в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості щодо юридичної особи, як види діяльності), то ці посилання суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з таких підстав. На момент включення відомостей про позивача до Єдиного державного реєстру (2004 р.) ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»передбачала зазначення у Єдиному державному реєстрі лише основних (а не усіх без винятку) видів діяльності юридичної особи, і відповідне зазначення містилось також у формі реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу (форма № 6), яка була затверджена наказом Держпідприємництва України № 67 від 09.06.2004 р., зареєстрованим у Мінюсті України 30.06.2004 р. за № 802/9401, і за якою позивачем заповнювалась та подавалась реєстраційна картка для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру. Отже, на сьогоднішній день у Єдиному державному реєстрі міститься інформація лише про основні (а не усі без винятку) види діяльності позивача, і, відповідно, у довідці головного управління статистики у Дніпропетровській області АА № 247360 від 28.01.2010 р. також зазначені лише основні (а не усі без винятку) види діяльності позивача. Суд апеляційної інстанції відзначає, що жодним законом України (у тому числі Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців») чи іншим нормативно -правовим актом України не передбачений обов'язок юридичної особи вносити до Єдиного державного реєстру відомості про абсолютно усі види своєї діяльності у зв'язку з внесенням Законом України № 3456 -IV від 22.02.2006 р. змін до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», на які посилається відповідач, тим більше що таке внесення з самого початку було (і залишається на сьогоднішній день) технічно неможливим, оскільки форма реєстраційної картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі (форма № 4), затверджена наказом Мінюсту України № 3178/5 від 14.10.2011 р., зареєстрованим у Мінюсті України 19.10.2011 р. за № 1207/19945 (яка діє на сьогоднішній день), та форма такої картки, затверджена наказом Держпідприємництва України № 54 від 20.04.2007 р., зареєстрованим у Мінюсті України 03.05.2007 р. за № 447/13714 (яка діяла до цього), не передбачають достатню кількість граф для того, щоб вписати усі види діяльності (кілька десятків і навіть більше), які може здійснювати юридична особа. Крім того, ані Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»(у тому числі з урахуванням змін, внесених Законом України № 3456 -IV від 22.02.2006 р.), ані будь -які інші нормативно -правові акти України не встановлюють, що у випадку невнесення до Єдиного державного реєстру відомостей про певний вид діяльності юридична особа не має права здійснювати цю діяльність.

Отже, при виявленні протиріччя між нормами права у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим підстави для її скасування відсутні.

На підставі вищенаведеного, керуючись п. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської митниці Державної митної служби України- залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2012 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання безпосередньо до Вищого адміністративного суду України касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Н.А. Олефіренко

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров