Ухвала суду № 29488035, 20.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/8686/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011

у справі № 2а-9423/10/2070

за позовом приватного підприємства "Світлодинаміка" (далі -Підприємство)

до ДПІ

про скасування рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.07.2010 № 0000552302/2 та № 0000562302/2.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про порушення судами приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, оформлену актом від 10.03.2010 № 854/23-212/33122075.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.07.2010 № 0000552302/2, за яким Підприємству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 755 977,50 грн. (у тому числі 503 985 грн. за основним платежем та 251 992,50 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 21.07.2010 № 0000552302/2 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 755 977,50 грн. (у тому числі 503 985 грн. за основним платежем та 251 992,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваних донарахувань із застосування штрафних санкцій став висновок податкового органу про те, що позивач незаконно врахував при визначенні бази оподаткування податком на прибуток витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «КФ «Сервіс-Інвест-В»та приватним підприємством «Ліфін-котл-пласт», а також відніс до податкового кредиту ПДВ у складі вартості придбаних товарів. При цьому ДПІ послалася на те, що приватне підприємство «КФ «Сервіс-Інвест-В»не відобразило кореспондуючі суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ у податковій звітності за операціями з Підприємством, тоді як приватне підприємство «Ліфін-котл-пласт»відсутнє за місцезнаходженням, не звітує до податкового органу та зареєстровано на підставну особу, яка заперечує причетність до його фінансового-господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону (у тій самій редакції) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Тобто у разі підтвердження дійсного виконання операції недоліки правореалізуючих документів (як-от -підписання первинного документа невстановленою особою) не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ).

Як вбачається з установлених судами обставин справи, реальність поставки товару спірними контрагентами в адресу позивача підтверджується договорами, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями; транспортування товару засвідчено наявними у справі копіями товарно-транспортних накладних, подорожніх листів. Придбані товари були використані позивачем у виробництві власної продукції, що підтверджується, зокрема, калькуляцією витрат Підприємства.

Порушення ж вимог податкового та іншого законодавства спірними постачальниками стосуються не позивача безпосередньо, а цих контрагентів, тобто третіх осіб, а відтак такі доводи самі по собі за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Підприємства. Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат з повнотою відображення постачальником продукції у своїх податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником податку до бюджету, із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати в оспорюваних сумах, ДПІ не спростовано.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011 у справі № 2а-9423/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухітярова І.В. Приходько