Ухвала суду № 29487724, 19.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 р.Справа № 2а-12344/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012р. по справі № 2а-12344/12/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківгаз"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові

про скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ "Харківгаз" звернулось до суду з адміністративним позовом до відповідача, Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Держаної податкової служби, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби від 16.07.2012 року № 0000400047 та № 0000410047, від 02.10.2012 року № 0000510047, прийняті відносно нього.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012р. по справі №2а-12344/12/2070 вимоги позивача були задоволені. Скасовані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Держаної податкової служби від 16.07.2012 року № 0000400047 та № 0000410047, від 02.10.2012 року № 0000510047, прийняті відносно публічного акціонерного товариства "Харківгаз".

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012р. по справі №2а-12344/12/2070 відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Позивач вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012р. по справі №2а-12344/12/2070 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Справа розглядається в порядку письмового провадження у відповідності до ч.4 ст. 196, п.2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши суддю - доповідача колегія суддів встановила, що підставою прийняття оскаржуваних повідомлень - рішень був акт перевірки позивача працівниками відповідача № 230/47-0/03359500, в якому зроблені висновки про порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.1, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку відповідача, товариством було зайво включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат по придбанню у ТОВ "Мікрон ЛТД" за жовтень 2011 р., "Торгово-промислова компанія "Клаксон" за період жовтень-грудень 2011 р., ТОВ "Торгово- виробниче об'єднання "СХІДБУД" за грудень 2011 р., ТОВ "Техно-лайф" товарів та послуг на загальну суму 47706,00 грн., що призвело до заниження ПДВ за період квітень-грудень 2011 р.;

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.4, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку податкового органу, позивачем було завищено витрати за 2-4 квартали 2011 р. на суму 48505,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 11156,00 грн.

Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ "Мікрон ЛТД", "Торгово-промислова компанія "Клаксон", ТОВ "Торгово- виробниче об'єднання "СХІДБУД", ТОВ "Техно-лайф", ФОП ОСОБА_1, а саме: між позивачем та зазначеними контрагентами були укладені відповідні договори.

Факт реальності здійснення господарських операцій підтверджується розрахунками між суб'єктами господарювання, які проведені в безготівковій формі, доказом чого є платіжні доручення, відповідні податкові накладні, акти на списання, подорожні листи, тощо, надані позивачем.

Підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку ПАТ "Харківгаз" є акти перевірок вищевказаних контрагентів, а саме: Основ'янської МДПІ № 33/221/32675633 від 22.03.2012 р., ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 263/2305/21218476 від 13.04.2012 р., ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 777/2201/34859198 від 02.04.2012 р., Західної МДПІ № 1/172/2225814616, ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 119/22-2/37095900 від 12.04.2012 р., де встановлено було відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, необхідних для виконання поставок товарів та інших послуг, що свідчить про укладання договорів без мети настання реальних наслідків, тобто встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій у періоди що перевірялись, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою відповідно до Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктами 201.10 та 201.11 Податкового кодексу України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентами на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Пунктом п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Отже сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за перевіряємий період, підтверджена податковими накладними, зауважень до заповнення яких відповідач під час перевірки не мав.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати іншим платником податків податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Не можуть вважатись обґрунтованими посилання відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого позивачем неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними в акті контрагентами, визнані судом недійсними.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Отже правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Слід зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, факти порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012р. по справі № 2а-12344/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Філатов Ю.М.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Тацій Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Філатов Ю.М.