Ухвала суду № 29486525, 19.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 р. Справа № 70200/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу колективного підприємства фірми «Гермес-агро» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року у справі за його позовом до державної податкової інспекції у Богородчанському районі Івано-Франківської області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2011 року колективне підприємство фірма «Гермес-агро» (далі - Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Богородчанському районі Івано-Франківської області (далі - ДПІ) від 08.06.2011 року:

№ 0000372301, яким йому було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 12833,33 грн. за основним платежем та 3208,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000362301 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 16041,42 грн. за основним платежем на суму 4010,35 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року у справі № 2а-1990/11/0970 у задоволенні позову було відмовлено.

Зазначену постанову в апеляційному порядку оскаржило Підприємство, яке у поданій апеляційній скарзі просить зазначене судове рішення скасувати. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ДПІ не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій та підтверджували висновки акту перевірки про нікчемність вчинених позивачем правочинів.

Під час розгляду справи не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту з ПДВ.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Підприємства, суд першої інстанції виходив із того, що проведеною ДПІ позаплановою виїзною документальною перевіркою Підприємства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, результати якої зафіксовані у акті перевірки № 282/23/30051300 від 27.05.2011 року, було встановлено завищення валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) за II квартал 2008 року на суму 64 166,67 грн.

При цьому перевіркою встановлено, що Підприємство у вказаний період придбавало двигун до трактора ДЕТ-250 від ПП «Стовплінт-Юрій», згідно із накладною №б/н від 12.05.2008 року та податковою накладною № б/н від 12.05.2008 року на суму 77 000 грн., в тому числі ПДВ 12 833,33 грн. Позивачем здійснено перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПП «Стовплінт-Юрій» в сумі 77000 грн. (банківські виписки від 09.06.2008 року за № 151 та від 12.06.2008 року за №1), однак не надано для перевірки журналів ордерів 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»; 685«Розрахунки з іншими кредиторами» та ін. Під час перевірки Підприємством не було підтверджено факту передачі товарів від продавця до покупця через ненадання актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товару. Окрім того у позивача відсутні шляхові листи, товарно-транспортні накладні, та інші документи, які б свідчили про перевезення двигуна до трактора ДЕТ-250, що дає підстави для висновку про нереальність проведення операції щодо купівлі-продажу двигуна до трактора ДТ-250 сторонами договору.

Виходячи із аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість» та встановлених у судовому засіданні обставин, наявність податкової накладної у позивача, як платника податків, є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. При цьому судом було враховано, що якщо наведений у договорі товар не поставлявся, то право на податковий кредит у Підприємства не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними.

Згідно із п. 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до п. 1.31. зазначеного Закону продажем товарів слід вважати будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

За правилами п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Окрім того, приписами пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, на думку апеляційного суду, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому приписами ст. 1 зазначеного Закону передбачено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак апеляційний суд приходить до переконання, що дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «Продаж товарів», визначене у п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак така операція не створює правових передумов для виникнення права на відшкодування ПДВ у зв'язку із його сплатою.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що з урахуванням відсутності у позивача документів у підтвердження факту передачі Підприємству від продавця двигуна до трактора ДЕТ-250 у відповідності до накладної №б/н від 12.05.2008р. та податкової накладної № б/н від 12.05.2008 року через відсутність акту приймання-передачі товару, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, документів у підтвердження його транспортування та зберігання товару у контролюючого органу були наявні правові підстави для висновку про непідтвердження реальності такої господарської операції, а відтак про правомірність донарахування позивачу податкових зобов'язань по податку з прибутку та ПДВ оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 08.06.2011 року.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу колективного підприємства фірми «Гермес-агро» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року у справі № 2а-1990/11/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.В.Клюба