Ухвала суду № 29486457, 20.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року Справа № 125651/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Савицької Н.В. та Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012р. в адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Державної податкової служби про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

27.01.2012р. позивач Приватне акціонерне товариство /ПрАТ/ «Львівський локомотиворемонтний завод» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати винесене відповідачем Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків /СДПІ ВПП/ у м.Львові Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення № 0000050804/439 від 10.01.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість /ПДВ/ (Т.1, а.с.3-7).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м.Львові № 0000050804/439 від 10.01.2012р.; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.198-200).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач СДПІ ВПП у м.Львові, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (Т.2, а.с.204-209).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що укладені позивачем з ПП «Будпрод-Захід» та ТзОВ ВКФ «Локомотив» угоди не спрямовані на створення відповідних правових наслідків, оскільки вказані контрагенти не володіли матеріальними та фізичними ресурсами для виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань, представленими документами не підтверджуються факти транспортування та передачі товарів позивачу, а матеріалами перевірок цих осіб стверджується фіктивний характер їхньої діяльності.

За таких умов видані останніми податкові накладні не можуть слугувати достатньою правовою підставою для формування податкового кредиту.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, а відтак на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 30.12.2011р. ревізорами відповідача СДПІ ВПП у м.Львові проведено невиїзну документальну перевірку ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» з питань взаєморозрахунків з ПП «Будпрод-Захід» за жовтень 2010 року та ТзОВ ВКФ «Локомотив» за вересень 2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 1710/08-04/00740599 від 30.12.2011р. (Т.1, а.с.10-20).

Проведеною перевіркою виявлені порушення приписів ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу /ЦК/ України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг), а також недотримання вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.п.198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198 Податкового кодексу /ПК/ України, в результаті чого позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року та вересень 2011 року суму ПДВ в розмірі 112428 грн. по взаєморозрахунках з ПП «Будпрод-Захід» та ТзОВ ВКФ «Локомотив», у зв'язку з чим занижені податкові зобов'язання на вказану суму, в тому числі: за жовтень 2010 року - на 830 грн., за вересень 2011 року - на 111598 грн. 10 коп.

На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення № 0000050804/439 від 10.01.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 168642 грн. 15 коп., у тому числі: 112428 грн. 10 коп. за основним платежем та 56214 грн. 05 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.8).

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення є висновки податкового органу по результатах проведеної перевірки про нікчемність укладених позивачем з ПП «Будпрод-Захід» та ТзОВ ВКФ «Локомотив» угод, оскільки останні не спрямовані на створення відповідних правових наслідків, наведені контрагенти не володіли матеріальними та фізичними ресурсами для виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань, представленими документами не підтверджуються факти транспортування та передачі товарів позивачу, а матеріалами перевірок цих осіб стверджується фіктивний характер їхньої діяльності.

За таких обставин позивачем отримано податкову вигоду без належних правових підстав.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та ПП «Будпрод-Захід», ТзОВ ВКФ «Локомотив» правочини мали реальний характер, чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податків нести відповідальність за дії своїх контрагентів, що пов'язані з веденням господарської діяльності та сплатою податків.

За таких обставин позивачем правомірно сформований податковий кредит за результатами розглядуваних операцій.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується проведення між позивачем та ПП «Будпрод-Захід» господарських операцій по придбанню склоплафонів підкузовного освітлення електровозів «Промінь». Зокрема, позивачем представлені накладна № 907 від 06.10.2010р., товарно-транспортна накладна від 06.10.2010р. та податкова накладна № 907 від 06.10.2010р.; факт дійсного отримання ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» вказаного товару засвідчуються прихідним ордером № 42432 від 06.10.2010р. та карткою складського обліку матеріалів (Т.1, а.с.44-46).

Оплата придбаних товарів проведена згідно рахунку постачальника ПП «Будпрод-Захід» № 45 від 01.09.2010р. платіжним дорученням № 5050 від 07.09.2010р. на суму 4980 грн., у т.ч. ПДВ 830 грн. (Т.1, а.с.43).

Окрім цього, між позивачем та ТзОВ «ВКФ «Локомотив» укладені договори поставки № ВЗК-320 від 21.09.2011р., № ВЗК-319/11 від 22.09.2011р., № ВЗК-255/11 від 12.07.2011р., додаткові угоди № 1 від 15.08.2011р., № 2 від 19.08.2011р., договори № ВЗК-113/11 від 09.03.2011р., № ВЗК-134/11 від 17.03.2011р., № ВЗК-096/11 від 12.01.2011р., № ВЗК-290/11 від 17.08.2011р., № ВЗК-І30/11 від 17.03.2011р., № ВЗК-061/11 від 07.02.2011р., № ВЗК-159/11 від 04.04.2011р., № ВЗК-261/11 від 12.07.2011р., № ВЗК-090/11 від 18.02.2011р., № ВЗК-112/11 від 11.03.2011р., № ВЗК-084/11 від 22.02.2011р., № ВЗК-312/11 від 09.09.2011р., № ВЗК-151/11 від 30.03.2011р., № ВЗК-316/11 від 09.09.2011р., додаткова угода № 1 від 25.11.2011р.; до наведених договорів сторонами підписані специфікації, у яких визначені вид, марка та кількість товару (Т.2, а.с.4-88).

Факт здійснення господарських операцій по вказаним договорам стверджується наданими податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами на отримання від ТзОВ ВКФ «Локомотив» у вересні 2011 року товарів; оплата придбаних товарів засвідчується платіжними дорученнями позивача (Т.1, а.с.48-72, 73-178).

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договірних документів (видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних тощо) свідчить про те, що документи, які позивач відобразив в бухгалтерському та податковому обліках, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем накладні та інші документи містять інформацію щодо видів та кількості поставлених товарів у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Також представленими документами (в тому числі, даними складського обліку - Т.2, а.с.89-153) стверджується реальність проведених господарських операцій та їх товарний характер. Внаслідок проведення вищевказаних операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту).

Окрім того, в силу приписів п.198.6 ст.198 ПК України достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Правом видачі податкової накладної користується виключно платник ПДВ, зареєстрований як такий на підставі ст.ст.181-183 ПК України.

Суб'єкти господарської діяльності, з якими позивач мав взаємовідносини, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платників ПДВ на час здійснення господарських операцій.

Таким чином, наведені особи мали право надавати покупцю відповідні податкові накладні.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що приписами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та його виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» - права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту, а також безпідставність збільшення податковим органом за результатами проведеної перевірки грошових зобов'язань з ПДВ.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам ПК України.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.94, 160, 195-197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012р. в адміністративній справі № 2а-834/12/1370 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: Н.В.Савицька

З.М.Матковська