Рішення № 29485310, 18.02.2013, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/863/13- ц

Категорія 33

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Декаленко В. С. ,

при секретарі -Кравцовій Ю. В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Пономарьова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення суми страхового відшкодування мотивуючи свої вимоги, що 15.11.2011 року у м. Києві по вул. Драйзера, 2/270 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Шкода, д/н НОМЕР_1 належного йому та автомобіля «Фольксваген» д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого його автомобілю були завдані механічні пошкодження.

Зазначає, що 02.12.2011 року постановою Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_4 визнано винним у вчинення ДТП.

Посилається на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у СТДВ «Гарантія» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АА №6728093.

Звертає увагу суду на те, що 16.11.2011 року він направив письмове повідомлення на адресу відповідача про настання страхового випадку.

Зазначає, що 14.12.2011 року подав відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування, а 17.02.2012 року відповідачем був складений страховий акт відповідно до якого він зобов'язався виплатити страхове відшкодування в сумі 9867 гривень 42 коп.

Однак, протягом передбаченого законом строку відповідачем з моменту прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплати у сумі 9867 грн. 40 коп. не було здійснено. У зв'язку з чим він в силу п. 36.2 та п. 36.5 ст. 36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» отримав право на стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діє у період за який нараховується пеня. Загальна сума пені за договором складає суму 1250 грн.82 коп.

Крім того посилається на те, що відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України має право на стягнення з відповідача на його користь суми процентів за договором в розмірі 250 грн.61 коп.

В судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримують з вищевикладених підстав, обгрунтуваши поясненнями просять їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти вимог в частині стягнення 3% річних, оскільки даний вид договорів не передбачає такого виду відповідальності, як відшкодування 3% річних, інші вимоги визнає, обгрунтуваши поясненнями просить позов задовольнити частково.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2011 року о 20 годині 35 хвилин ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Фольксваген» д/н НОМЕР_2 рухаючись по вул. Драйзера, 2/270 у м. Києві, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції до автомобіля «Шкода д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, який рухався попереду та зупинився, здійснив з ним зіткнення внаслідок чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Судом встановлено, що винним у вищезазначеній дорожньо-транспортній пригоді було визнано водія автомобіля «Фольксваген» д/н НОМЕР_2 , ОСОБА_4, що підтверджується наданою суду постановою Деснянського районного суду м. Києва від 02.12.2011 року (а.с. 6). Зазначена постанова не оскаржувалась та набрала законної сили.

Згідно ч. 2 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, факт винуватості ОСОБА_4 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, є встановленим і доказуванню не підлягає.

Частина перша статті 1166 ЦК України визначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Крім того Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, зазначив, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 на момент вчинення ДТП була застрахована в СТДВ «Гарантія» на підставі полісу № АА 6728093 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 25 вересня 2011 року (а.с.4).

Стаття 979 ЦК України визначає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховики зобов'язані укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір «Зелена картка») відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.

Згідно ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 листопада 2011 року позивач звернувся до страхової компанії, у якій була застрахована цивільна відповідальність винної у ДТП особи, із повідомленням про настання страхового випадку (а.с.7).

14 грудня 2011 року позивач подав до СТДВ «Гарантія» заяву про виплату страхового відшкодування (а.с.8).

17 лютого 2012 року сума страхового відшкодування була узгоджена з відповідачем і він у відповідності до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов'язаний був її виплатити позивачу в розмірі 9867 грн.42 коп.

Судом встановлено, що незважаючи на вищевикладене, відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Статті 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», визначають при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини 2 ст. 36 Закону, страховик протягом 15 днів з дня узгодження з ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, визначених у статті 35 цього Закону, зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Судом встановлено, що після настання страхового випадку, а саме 14.12.2011 року позивач звернувся до страховика про здійснення йому виплати страхового відшкодування, а 17.02.2012 року між ним та страховиком було узгоджено його розмір, однак, відповідач, як передбачено ч. 2 ст. 36 Закону протягом 15 днів не сплатив позивачу страхове відшкодування, у зв'язку з чим повинен сплатити пеню за прострочення, що є підставою для задоволення позову в цій частині.

Таким чином, обраховуючи розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалося вище, страховик повинен був здійснити виплату страхового відшкодування позивачу,однак і на час звернення до суду з позовом, страхове відшкодування не було здійснено відповідачем.

З огляду на викладене, пеня повинна нараховуватись у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня (15 % річних).

Строк прострочки становить 309 днів, а 15 % від суми страхового відшкодування (9867 грн.), що в залежності від кількості прострочених днів складає 1250 грн. 82 коп. ((1250 грн./ 365 дні)*309) яка підлягає виплаті позивачу відповідачем,що не заперечує і представник відповідача в суді.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь трьох процентів річних від простроченої суми, то в цій частині позову необхідно відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика, страховик сплачує потерпілій особі пеню.

Судом встановлено, що відносини, які виникли між позивачем та відповідачем регулюються ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому при врегулюванні вказаних відносин застосовуються норми спеціального законодавства, яке регулює відносини з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а не норми ЦК України про відшкодування шкоди та ст. 625 ЦК України.

А Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено такого виду відповідальності страховика як відшкодування 3% річних.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про необхідність відмови позивачу в даній частині вимог.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволені частково, відповідно до ст.ст. 79, 84, 88 ЦПК України, стягненню на користь позивача підлягають понесені ним та документально підтверджені судові витрати, а саме 230 грн. судового збору, сплаченого відповідно до Квитанції № 61-18932 від 17.01.2013 року (а.с.10).

На підставі викладеного, ст.ст. 16, 23, 526, 610, 625, 979, 999, 1166, 1187, 1188 ЦК України, ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ЗУ « Про страхування», Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 27.03.1992 року № 6, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 213-215, 217- 218, 223 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія», розташованого в м. Києві вул. Костянтинівська,буд. 50, офіс 13, код ЄДРПОУ 21130899 на користь ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3:

- суму страхового відшкодування в розмірі 9867 грн. 42 коп.;

- пеню в розмірі 1250 грн. 82 коп.;

- судовий збір в розмірі 230 грн. 00 коп.;

В іншій частині вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. С. Декаленко