Постанова № 29482236, 18.02.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2013 р. Справа № 5019/1279/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Капацин Н.В. - головуючий, Кривда Д.С., Палій В.В.,за участю представників:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 року у справі№ 5019/1279/11 господарського суду Рівненської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" в особі Рівненської філії ПАТ КБ "Приватбанк"простягнення суми,

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 15.02.2013 року №05-05/65 у зв'язку з відпусткою судді Бернацької Ж.О. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Капацин Н.В. - головуючий, судді Кривда Д.С., Палій В.В. для розгляду касаційних скарг на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 року у справі № 5019/1279/11 господарського суду Рівненської області.

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" в особі Рівненської філії ПАТ КБ "Приватбанк" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) 3% річних в розмірі 20000,29грн., інфляційних нарахувань в розмірі 61449,53грн., пені в розмірі 160145,62грн., збитків в розмірі 165150,15грн.

Справа в господарських судах розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.09.2012 року (суддя Трускавецький В.П.) позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" в особі Рівненської філії ПАТ КБ "Приватбанк" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 24370,83грн. пені, 13928,51грн. інфляційних втрат, 3559,64грн. 3% річних, 23,60грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1000грн. витрат на оплату послуг адвоката; в решті позову відмовлено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" в особі Рівненської філії ПАТ КБ "Приватбанк" в доход Державного бюджету України 418,58грн. витрат по сплаті державного мита.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 року (судді: Крейбух О.Г. - головуючий, Гулова А.Г., Мельник О.В.) пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Рівненської області від 18.09.2012р. у справі № 5019/1279/11 змінено в частині розміру присуджених до стягнення з відповідача на користь позивача пені, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрат на оплату послуг адвоката викладено його в новій редакції; стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в особі Рівненської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 6920,73грн. пені, 13928,51грн. інфляційних втрат, 3559,64грн. три відсотки річних, 14,16грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 600грн. витрат на оплату послуг адвоката; в позові про стягнення 17450,10грн. пені відмовлено. Пункт 4 резолютивної частини рішення господарського суду Рівненської області від 18.09.2012р. у справі № 5019/1279/11 скасовано; прийнято в цій частині нове рішення; стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в особі Рівненської філії в доход Державного бюджету України 1609,50грн. судового збору. В решті рішення господарського суду Рівненської області від 18.09.2012р. у справі №5019/1279/11 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 року, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення у даній справі - залишити в силі. Скаргу мотивовано доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Також з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України звернулось Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", в якій просить прийняті у справі рішення від 18.09.2012р. та постанову від 21.11.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Скаржник посилається на порушення судами ст.ст.42, 43, 33 Господарського процесуального кодексу України, незастосування ст.ст.22, 258 Цивільного кодексу України, ст.223 Господарського кодексу України.

Відводів складу суду не заявлено.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 30 листопада 2006 року між приватним підприємцем ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" в особі Березнівського відділення було укладено договір банківського рахунку НОМЕР_1.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.08.2010 року у справі №14/2 задоволено в повному обсязі позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про повернення коштів; стягнуто з ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Рівненської філії на користь ОСОБА_4 217633грн. збитків у вигляді безпідставно списаних відповідачем коштів з рахунку позивача протягом 2007-2008 років. Дане рішення набрало законної сили 13.10.2010р.

Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст.1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 п.32.3.2 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що згідно п.5.3 договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 30.11.2006р. у разі безпідставного або помилкового переказу грошей з рахунка клієнта (позивача), банк (відповідач) зобов'язується переказати (повернути) позивачу списану суму коштів і сплатити пеню у розмірі 0,01% від суми переказу за кожен день, починаючи від дня помилкового переказу. Тобто, п.5.3 зазначеного договору встановлено іншу, ніж зазначена в Законі України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідальність у разі безпідставного або помилкового переказу грошей з рахунка позивача, а саме: у розмірі 0,01% від суми переказу за кожен день, починаючи від дня помилкового переказу.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.08.2010 року у справі №14/2 встановлено факт безпідставного списання ПАТ КБ "ПриватБанк" коштів з рахунків ФОП ОСОБА_4 у період 2007-2008рр. на загальну суму 217633грн., а саме: 30.10.2007р. - 24182грн., 08.11.2007р. - 20700грн., 07.12.2007р. - 6657грн., 11.01.2008р. - 30030грн., 19.02.2008р. - 15000грн., 03.03.2008р. - 5000грн., 07.03.2008р. - 2509грн., 21.04.2008р. - 9740грн., 13.05.2008р. - 15000грн., 12.06.2008р. - 25000грн., 12.06.2008р. - 24495грн., 04.07.2008р. - 13920грн., 23.10.2008р. - 14000грн., 30.12.2008р. - 11400грн.

На виконання рішення господарського суду Рівненської області від 25.08.2010р. у справі №14/2 ПАТ КБ "Приватбанк" 29.04.2011 року перерахувало ФОП ОСОБА_4 222869грн., що підтверджується випискою по рахунку НОМЕР_2. Тобто, датою фактичного повного повернення банком суми переказу на рахунок ФОП ОСОБА_4 є 29.04.2011 року.

Звертаючись з позовом, позивач просив стягнути 160145,62грн. пені за період з 30.10.2007р. (дати списання коштів з рахунку позивача без законних підстав) по 29.04.2011р.

За змістом ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому позовна давність у відповідності до приписів ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, правомірно прийняв до уваги клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Оскільки позивач до суду звернувся 16.06.2011р., суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога щодо стягнення пені підлягає задоволенню частково за період з 16.06.2010р. по 29.04.2011р. в межах річного строку позовної давності з 16.06.2010р. по 16.06.2011р.

Врахувавши вищевикладене та провівши розрахунок, суд апеляційної інстанції встановив, що до стягнення підлягає пеня в розмірі 6920,73грн.

Відповідно, в позові про стягнення пені за період з 30.07.2007р. по 15.06.2010р. відмовлено на підставі ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України.

Також позивач просив стягнути з відповідача упущену вигоду в розмірі 165150,15грн.

Згідно ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, тобто: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.

У відповідності до ч.1 ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно приписів ст.623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Суди попередніх інстанцій встановили недоведення позивачем обставин, з якими закон пов'язує можливість стягнення збитків (упущеної вигоди).

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 61449,53грн. інфляційних втрат та 20000,29грн. три відсотки річних слід зазначити наступне.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було зазначено вище, за змістом ч.2 п.32.3.2 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку.

Таким чином, строк виконання грошового зобов'язання щодо повернення платнику списаних без законних підстав грошових коштів у сумі 217633грн. наступив з моменту набрання рішенням господарського суду Рівненської області у справі №14/2 законної сили, тобто з 13.10.2010 року.

Враховуючи, що позивач до суду звернувся в червні 2011 року, то позовну давність за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат пропущено не було.

Відтак, слід погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції та 3 % річних підлягають задоволенню частково відповідно у сумі 13928,51грн. та 3559,64грн, за період з 13.10.2010 року по 29.04.2011 року.

Твердження позивача, викладене в касаційній скарзі, про те, що відповідач клопотання про застосування строків позовної давності не заявляв, є безпідставними і спростовуються матеріалами справи. Так, на обставини спливу позовної давності, а відтак і на відмову, в тому числі з цієї підстави, у задоволенні позову, відповідач посилався, зокрема, у відзиві на позовну заяву, додаткових запереченнях на позовну заяву та додаткові пояснення до позову.

Відповідач в касаційній скарзі посилається на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами ст.258 Цивільного кодексу України, оскільки у позовних вимогах поставлено питання щодо операцій, які мали місце в період з 30.10.2007р. по 30.12.2010р. (списання коштів з рахунка позивача), а тому строк позовної давності сплив. Однак, зазначені твердження відповідача є безпідставними, оскільки зверненню з позовною заявою на підставі абзацу другого пп. 32.3.2 п. 32.3 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передувала процедура розгляду справи № 14/2 господарського суду Рівненської області, рішення по якій набрало законної сили 13.10.2010р.

Інші доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, направлені на переоцінку доказів, що відповідно до ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України не допускається.

За таких обставин, колегія не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 року у справі № 5019/1279/11 господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Головуючий Н.Капацин

Судді Д.Кривда

В.Палій