Постанова № 29469817, 14.02.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2013 р. Справа№ 5028/12/48/2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Корсакової Г.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Рожко С.М. - юрист

Від відповідача: ОСОБА_3 - адвокат

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства комерційного банк «Приватбанк» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012

у справі № 5028/12/48/2012 (суддя Лавриненко Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, сторони звернулися з апеляційними скаргами до Київського апеляційного господарського суду.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначав, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог є незаконним, на підтвердження чого в своїй апеляційній скарзі виклав ряд обставин, які, на його думку, виступають підтвердженням правової позиції позивача та спростовують правильність винесеного рішення.

Відповідач відповідно до своєї апеляційної скарги просить змінити частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012, а саме виключити посилання про припинення правовідносин за договором оренди від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014, решту залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».

20.12.2012 представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 20.12.2012 колегією суддів вирішено слухати апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства комерційного банк «Приватбанк» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в одному апеляційному провадженні. Зазначеною ухвалою відкладено розгляд справи на 17.01.2013.

17.01.2013 позивачем через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, а також заяву про відкладення розгляду справи з метою надання додаткових доказів у справі.

Представниками сторін в судовому засіданні 17.01.2013 подано клопотання про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2013 продовжено строк розгляду спору, задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства комерційного банк «Приватбанк», розгляд справи відкладено на 14.02.2013.

14.02.2013 представником відповідача подані додаткові пояснення до апеляційної скарги.

Позивачем 14.02.2013 подано заяву про витребування доказів. Представник відповідача заперечив проти задоволення даної заяви.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про витребування доказів.

Беручи до уваги вище викладене та враховуючи наявність достатнього обсягу документів для встановлення дійсних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегією встановлено наступне:

05.03.2008 року між Cуб'єктом підприємницької діяльності в особі ОСОБА_4 (далі - відповідач, орендодавець) та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - позивач, орендар), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», в особі директора Чернігівського регіонального управління Приватбанку ОСОБА_5, що діє на підставі Положення про Чернігівське регіональне управління ПриватБанку та Довіреності № 10090 від 17.12.2007 укладено договір оренди приміщення (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого, орендодавець (відповідач) взяв на себе зобов'язання передати орендареві (позивачу), а орендар (позивач) зобов'язався прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1.2. договору, приміщення, яке передається в оренду за договором, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 330,6 кв.м., складається з першого поверху (105,2 м.кв.), другого поверху (114,1 м.кв.) та третього поверху (111,3 м.кв.), і належить орендодавцеві на підставі договору купівлі-продажу від 29.02.2008 року.

Згідно з пунктом 7.1. договору оренди приміщення від 05.03.2008 року, цей договір набуває чинності з 05.02.2011 року і діє до 05.01.2014 року.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що приміщення передається орендодавцем і приймається в оренду орендарем на умовах сплати останнім орендодавцю плати за користування приміщенням, після підписання акту здачі-приймання приміщення, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений орендодавцем.

У відповідності до пункту 3.2. договору оренди приміщення від 05.03.2008 року зі строком дії з 05.02.2011 року до 05.01.2014 року визначено, що орендодавець (відповідач) зобов'язаний надати приміщення орендарю (позивачу) та ключі від нього в триденний строк з моменту укладення договору у справному стані, належному для використання його за призначенням, за актом здачі-приймання.

Оскільки договір оренди було укладено 05.03.2008, то відповідач зобов'язаний був, відповідно до пункту 3.2. договору, в триденний термін з моменту укладення договору, передати приміщення позивачу.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.03.2008 між сторонами також було укладено договір оренди приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 330,6 кв.м., складається з першого поверху (105,2 м.кв.), другого поверху (114,1 м.кв.) та третього поверху (111,3 м.кв.), зі строком дії з моменту укладення до 05.02.2011.

Пунктом 3.2. договору оренди приміщення від 05.03.2008 зі строком дії з моменту укладення до 05.02.2011 також визначено, що орендодавець (відповідач) зобов'язаний надати приміщення орендарю (позивачу) та ключі від нього в триденний строк з моменту укладення договору у справному стані, належному для використання його за призначенням , за актом здачі-приймання.

Із наданого позивачем акту приймання - передачі орендованого приміщення, в якому зазначено дату його складання березень 2008, вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв в оренду нежитлове приміщення, загальною площею 330,6 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_2.

01 липня 2009 року між сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди від 05.03.2008, відповідно до якої сторони пункт 1.2. договору виклали в новій редакції та визначили, що приміщення, яке передається в оренду, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, має загальну площу 105,2 кв.м, складається першого поверху. Відповідно до укладеної додаткової угоди від 01.07.2009 між сторонами було підписано акт приймання - передачі приміщення по договору оренди приміщення від 05.03.2008, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв приміщення загальною площею 225,4 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, згідно плану орендованого приміщення.

29.06.2009 між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 - орендодавцем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 - орендарем укладено договір оренди приміщення відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_6 прийняв у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності. Приміщення, яке передається в оренду за договором, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та складається з приміщення площею 225,4 м.кв.

Пунктом 7.1 договору оренди приміщення від 29.06.2009 сторони договору передбачили, що договір набуває чинності з дати підписання і діє з 01.07.2009 по 25.06.2012.

01.07.2009 між позивачем, відповідачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 було укладено договір суборенди частини приміщення, відповідно до пункту 1.2 якого фізична особа - підприємець ОСОБА_6 передав, а позивач прийняв в суборенду приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 має загальну площу 225,4 м.кв. Також сторонами 01.07.2009 підписано акт приймання-передачі приміщення до договору суборенди приміщення від 01.07.2009.

31 січня 2011 року між позивачем, відповідачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 підписано додаткову угоду до договору суборенди приміщення від 01.07.2009, відповідно до пункту 1 якої сторони розірвали договір суборенди частини приміщення з 04.02.2011 та змінили пункт 7.1 договору. Відповідно 04.02.2011 сторонами було підписано акт здачі-приймання приміщення до договору суборенди частини приміщення від 01.07.2009.

04.02.2011 між відповідачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 підписано додаткову угоду до договору оренди приміщення від 29.06.2009, відповідно до якого сторони визнали договір оренди приміщення від 29.06.2009 припиненим з 04.02.2011, а також 04.02.2011 сторонами підписано акт здачі - приймання приміщення до договору оренди від 29.06.2009, відповідно до якого фізична особа - підприємець ОСОБА_6 передав, а відповідач прийняла приміщення загальною площею 225,4 м.кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 604 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняються за домовленістю сторін.

31 грудня 2010 року відповідачем направлено на адресу позивача лист, в якому фізична особа підприємець ОСОБА_4 повідомила банк, що 05.03.2008 між ними було укладено договір оренди приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. За змістом даного листа, якщо банк бажає продовжити термін дії договору, щодо даного питання необхідно досягти окремої домовленості.

04.02.2011 та 08.02.2011 відповідачем були направлені на адресу позивача листи, в яких ОСОБА_4 повідомляла банк, що 05.02.2011 набирає чинності договір оренди приміщень 1-го, 2-го, 3-го поверхів по АДРЕСА_2, а тому вона просить направити представників для передачі майна в оренду.

Позивач своїм листом від 08.02.2011 № 30.00.0.0.-03/362 відмовився від отримання в оренду приміщення.

05 лютого 2011 року між банком та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 підписано акт приймання - передачі приміщення по договору оренди приміщення від 05.03.2008, згідно якого банк передав, а відповідач прийняла приміщення загальною площею 105,2 кв. метри, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що спірний договір оренди приміщення від 05.03.2008 року суперечить вимогам діючого законодавства, зокрема частині 1 статті 207 Цивільного кодексу України, оскільки сторонами при укладенні договору оренди приміщення від 05.03.2008 року не було погоджено належним чином ціну договору і всупереч частині 2 статті 189, статті 198 Господарського кодексу України, ціна договору була визначена в іноземній валюті; також при укладенні спірного договору сторонами порушено вимоги частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто має бути реальним, а відповідач, на думку позивача, уклав даний договір оренди приміщення від 05.03.2008 року на виконання пункту 10.9. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень, затвердженого Постановою Правління НБУ № 375 від 31.08.2011 року, для формального подовження строку дії договору оренди приміщення від 05.03.2008 зі строком дії з 05.03.2008 року по 05.02.2011 року, а не для оформлення фактичних орендних правовідносин сторін.

В матеріалах справи містяться письмові пояснення позивача від 07.11.2012, в яких зазначено, що при укладенні договору оренди ОСОБА_5 діяв лише на підставі довіреності № 10090 від 17.12.2007 року і наявність довіреності № 10249 від 28.12.2007 року на бланку ВКС № 686544, зареєстрована в реєстрі за № 2220, виданої ОСОБА_5 не може збільшувати обсяг його повноважень у правовідносинах з підписання спірного договору оренди, дана довіреність не надавала колишньому директору Чернігівського регіонального управління ОСОБА_5 повноважень на укладення спірного договору оренди. При підписанні договору оренди директор Чернігівського регіонального управління ОСОБА_5 в порушення статті 92 Цивільного кодексу України діяв з перевищенням своїх повноважень і подальшого схвалення договору оренди, відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України з боку ПАТ КБ «Приватбанк» не відбувалося. Крім того, листом від 08.02.2011 року № 05/362 ПАТ КБ «Приватбанк» повідомило відповідача, що вважає спірний договір оренди нечинним.

Відповідач в додаткових поясненнях від 07.11.2012 року просив суд застосувати строк позовної давності, оскільки договір було укладено 05.03.2008 року, а позивач звернувся з позовом в 2012 році, тобто з пропущенням строку на звернення до суду за захистом своїх прав, і жодних виключень збільшення строку позовної давності для договорів даного типу законодавство не передбачає.

В письмових поясненнях від 12.11.2012 позивач вказав, що фактично при підписанні договору оренди приміщення зі строком дії з 05.03.2008 року по 05.02.2011 року і договору оренди приміщення зі строком дії з 05.02.2011 року по 05.01.2014 року директор Чернігівського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_5 вийшов за межі своїх повноважень, що були йому надані, як довіреністю № 10090 від 17.12.2007 року, так і довіреністю № 10249 від 28.12.2007 року. ОСОБА_5, підписуючи договір оренди, орендна плата у якому встановлена у доларах США, не міг не врахувати зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації. Крім того, ОСОБА_5, підписав спірний договір оренди майже на 3 роки, тоді як внутрішніми правилами ПАТ КБ «Приватбанк» було визначено у такому випадку підписання договорів оренди лише на 2 місяці, що підтверджується резолюцією до службової записки від 08.02.2011 року № Э.СS.0.0.0.0/18-38203. Оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» не схвалює підписаний ОСОБА_5 договір оренди, вважає договір фіктивним і таким, що не створює права та обов'язки для сторін, то про порушення своїх прав позивач дізнався саме з 05.02.2011 року, коли ФОП ОСОБА_4 почала здійснювати дії, спрямовані на виконання цього договору, а безпосередньо ПАТ КБ «Приватбанк» - 08.02.2011 року (з службової записки від 08.02.2011 року № Э.СS.0.0.0.0/18-38203). Таким чином, строк позовної давності за вимогами ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору оренди на момент подання позову й на сьогодні ще триває, не був пропущений позивачем, й підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачені статтями 267 Цивільного кодексу України, відсутні.

В преамбулі договору та реквізитах сторін спірного договору оренди приміщення від 05.03.2008 року, зі строком дії з 05.02.2011 року по 05.01.2014 року, зазначено, що від імені орендодавця (відповідача) вказаний договір підписано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, яка діє на підставі Свідоцтва 302422; від імені орендаря (позивача) - директором Чернігівського регіонального управління ПриватБанку ОСОБА_5, що діє на підставі Положення про Чернігівське регіональне управління ПриватБанку та довіреності № 10090 від 17.12.2007 року.

Відповідно до частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України, представництво виникає в силу договору, закону, акта юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як визначено статтею 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Приписами статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як визначено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором.

Пунктом 2.2. договору оренди приміщення від 05.03.2008 року зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014 сторони визначили, що орендна плата підлягає сплаті до 10-го числа поточного місяця, за який підлягає сплата орендної плати, орендна ставка становить 20 дол. США по курсу продажу валюти комерційного банка «ПриватБанк» м. Чернігова фізичним особам, за 1 кв.м. в календарний місяць, всього 6612 дол. США. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (індексація). Розмір орендної ставки може бути переглянутий сторонами на протязі дії даного договору та змінений з урахуванням кон'юнктури ринку здавання в оренду нерухомого майна з наданням відповідного документа, який підтверджує розмір оренди аналогічного майна в районі, де воно розташоване. Обов'язок по наданню документа, який підтверджує зміну кон'юнктури ринку, покладається на сторону, яка ініціює зміни орендної ставки. Оплата здійснюється в національній валюті по курсу комерційних банків м. Чернігова.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.

Частинами 1, 2 статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Як визначено статтею 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частинами 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положеннями частини 2 статті 198 Господарського кодексу України передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Щодо орендних правовідносин, під реальним настанням правових наслідків обумовлених договором, в даному випадку оренди, слід розуміти набуття права орендного користування майном для орендаря та отримання орендної плати для орендодавця.

Відповідно до частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин, відповідно до частини 2 статті 234 Цивільного кодексу України, визнається судом недійсним.

Згідно з частиною 3 статті 234 Цивільного кодексу України правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. При цьому, судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, враховуючи визначені чинним законодавством ознаки фіктивного правочину, в даному випаду відсутні підстави вважати укладений між сторонами договір фіктивним.

Також в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що оформлення фактичних орендних правовідносин між сторонами не є метою укладення вказаного договору.

Пунктом 1.4. договорів оренди приміщення від 05.03.2008 сторони визначили, що приміщення надається позивачу (орендареві) для використання його у банківській діяльності позивача (орендаря).

Порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень, затвердженого Постановою Правління НБУ № 375 від 31.08.2001 року.

Пунктом 10.9. вказаного Положення, в редакції яка діяла на момент укладення оспорюваного договору оренди, визначено, що для перевірки відповідності приміщення та обладнання відділення вимогам Національного банку банк зобов'язаний подати територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням відділення документи, у тому числі нотаріально засвідчену копію договору оренди приміщення (або користування приміщенням), у якому розташовуватиметься відділення, на строк не менше ніж три роки або документальне підтвердження права власності банку на це приміщення (нотаріально засвідчені копії свідоцтва про власність, цивільно-правових угод, що підтверджують право власності).

Пунктом 1.4. договорів оренди приміщення від 05.03.2008 сторони визначили, що приміщення надається позивачу (орендареві) для використання його у банківській діяльності позивача (орендаря).

Відповідно до апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідач вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, недоведеним, суперечливим встановленим обставинам справи та доказам в частині висновків суду щодо відмови відповідачки пролонгувати укладений договір оренди від 05.03.2008 припинення дії з 04.02.2011, висновків суду, що акти приймання-передачі, додаткові угоди складені та стосуються обох договорів оренди від 05.03.2008, висновків щодо відсутності подальших намірів обопільно у обох сторін продовження орендних відносин, а також висновку суду про припинення орендних правовідносин між сторонами по договору оренди від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014.

Колегія суддів вважає доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

04.01.2011 року відповідач звернувся до позивача з листом з пропозицією прийняти в оренду приміщення згідно укладеного договору оренди приміщення від 05 березня 2008 року зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014. Позивач в свою чергу листом відповіддю вих. № 30.00.0.0.-03/362 від 08.02.2011 року відмовився виконати прийняті на себе зобов'язання з причин, які на думку відповідача є необґрунтованими.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що своїм листом від 31.12.2010 відповідачка відмовилась здійснити пролонгацію договору. Натомість, як пояснює апелянт, 05.03.2008 між ним та позивачем було укладено два договори, перший зі строком дії з 05.03.2008 по 05.02.2011 (далі по тексту договір-1), і другий зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014 (далі по тексту договір-2). Лист відповідача про відмову пролонгувати договір оренди від 05.03.2008 та який припиняє свою дію з 04.02.2011 стосувався договору оренди від 05.03.2008 зі строком дії з 05.03.2008 по 05.02.2011, і жодним чином не мав відношення до договору-2, оскільки останній на той час взагалі не вступив в силу.

Що стосується складених актів приймання-передачі приміщень та складених додаткових угод, то всі вони стосуються договору-1, адже на той час договір-2 не вступив в силу, а тому всі зміни що відбувались ніяк не впливали на правовідносини по договору-2.

За твердженнями Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 згідно акту приймання-передачі від 05.02.2011 приміщення були повернуті позивачем за договором-1, а у зв'язку з відмовою позивача приймати приміщення по договору-2 - акт приймання-передачі відповідно взагалі не складався.

Таким чином, суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо припинення орендних правовідносин між сторонами по договору оренди від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014.

Відповідачем 14.02.2012 надані додаткові пояснення до апеляційної скарги разом з додатками, в яких міститься копія рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 7/60 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору від 29.06.2009 припиненим, визнання права передавати приміщення в оренду, зобов'язання прийняти в оренду приміщення за договором від 05.03.2008 та підписати акт приймання здачі приміщення, про стягнення 573557,94 грн. збитків, відповідно до якого позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 520199,10 грн. збитків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2012 рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2011 у справі № 5028/11/151/2011, копія якого міститься в додатках до пояснень відповідача, відмовлено ПАТ КБ «Приватбанк» у розірванні спірного договору і встановлено, що договір є чинним і сторони зобов'язані його виконувати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2012 зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2012 рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2012 залишено без змін.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення позивача, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та зміни мотивувальної частини рішення, виключивши посилання про припинення правовідносин за договором оренди від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014, решту залишити без змін.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правої позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, які давали б підстави для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку про зміну рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012 у даній справі. Підстав для скасування вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги позивача колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

3. Мотивувальну частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012 у справі № 5028/12/48/2012 змінити.

4. Виключити посилання про припинення правовідносин за договором оренди від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014, які містяться в абзаці 6 на сторінці 6 та в абзацах 1, 2, 3 на сторінці 7 рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012.

5. В іншій частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012 залишити без змін.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, Жовтневий район, вул. Набережна Перемоги, 50, код 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (14000, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 (п'ятдесят) коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Видачу виконавчих документів доручити Господарському суду Чернігівської області.

8. Матеріали справи № 5028/12/48/2012 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку.

Головуючий суддя Отрюх Б.В.

Судді Корсакова Г.В.

Тищенко А.І.