Ухвала суду № 29456297, 20.02.2013, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/3820/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Мальцев Д.О. Доповідач: Кравець В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючої - Кравець В.А.,

Суддів - Семенюк Т.А, МузичкоС.Г.

при секретарі - Чайці І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної митної служби України, ОСОБА_3, третя особа ТОВ «Національний центр медичних технологій» про визнання права на експорт та заборони у відмові в митному оформленні товару, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2012 року представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_2 право на експорт Гелю гідрофільного з використанням знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2» та «ІНФОРМАЦІЯ_1», виробленого ТОВ «Національний центр медичних технологій» згідно із Свідоцтвом про державну реєстрацію медичної техніки та виробів медичного призначення України № 5869/2006 (91020, м. Луганск, Пров. Степовий тупик, 2, Україна ТУ У 33.1-32910330-001-2004) як самостійно так і на підставі Договору-доручення від 20 листопада 2007 року через ТОВ «Національний центр медичних технологій»; заборонити Державній митній службі України відмовляти в митному оформленні Гелю гідрофільного з використанням знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2» та «ІНФОРМАЦІЯ_1», та стягнути судові витрати.

В мотивування вимог посилався на те, що ОСОБА_3 є співвласником свідоцтв № НОМЕР_1 від 25.05.2007р. на знак «ІНФОРМАЦІЯ_1» та № НОМЕР_2 від 27.08.2007р. на знак «ІНФОРМАЦІЯ_2», учасником ТОВ «НЦМТ», співвинахідником корисної моделі згідно патенту № НОМЕР_3 на корисну модель «Біосумісний гідрогель «ІНФОРМАЦІЯ_2», працював директором з виробництва на ТОВ «НЦМТ», приймав активну участь у виробництві та розповсюдженні гелю гідрофільного поліариломідного «ІНФОРМАЦІЯ_1».

З листа Державної митної служби України від 06.03.2012р. № 11.1/3- 16.5/2609 стало відомо, що ОСОБА_3 звернувся до Державної митної служби України з листом щодо порушення його прав на торгівельні марки, які використовує ТОВ «НЦМТ» без його згоди, внаслідок чого було заблоковано експорт гелю «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Вважає, що його право на експорт товару з використанням торговельних марок «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» оспорюється та не визнається відповідачами, а тому підлягає захисту шляхом визнання у судовому порядку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року - в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Вказує на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», де вказано, що взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати знак на свій розсуд. Крім того, суд не дав оцінку факту, що ще 20.11.2011 року ОСОБА_2 доручив товариству вчиняти дії від його імені пов'язані з виробництвом та розповсюдженням медичних препаратів з використанням знаків для товарів «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» та уклав відповідні договори.

В судовому засіданні апелянт скаргу підтримав.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відмовляючи в задоволені позову, суд виходив з того, що обмеження права позивача на експорт товару з використанням торговельних марок, у тому числі, пропонування його для продажу, імпорт - є певною дією та не може бути за рішенням суду визнано як суб'єктивне право.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати знак на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва.

Відповідно до пункту 1 статті 20 Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Пунктом з статті 16 Закону передбачено, що свідоцтво надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу.

Пунктом 4 статті 16 Закону також визначено, що використанням знака визнається нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення).

Згідно з пунктом 5 статті 16 Закону свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати;

застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Відповідно до п.п. 4) абз.2 ст.11 Митного кодексу України митні органи, реалізуючи митну політику України, виконують завдання сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб.

Статтею 257-1 Митного кодексу України встановлено, що за наявності достатніх підстав вважати, що внаслідок переміщення через митний кордон України товарів, щодо яких особою не подано заяву про сприяння захисту належних їй майнових прав на об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до статті 256 цього Кодексу, може бути порушене право на об'єкти авторського права і суміжних прав, прав на торговельні марки, промислові зразки та географічні зазначення, митний орган може за власною ініціативою призупинити митне оформлення таких товарів.

Митний орган вживає заходів щодо призупинення за власною ініціативою митного оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, виключно за умови наявності відомостей про особу, якій відповідно до законодавства України належать майнові права на такі об'єкти інтелектуальної власності.

У разі ввезення на митну територію України або вивезення за її межі товарів, зазначених у частині першій цієї статті, митний орган, що здійснює митне оформлення таких товарів, у той же день надсилає особі, якій відповідно до законодавства України належать майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності, повідомлення, зазначене у частині третій статті 257 цього Кодексу, яке надсилається засобами факсимільного зв'язку, електронної пошти тощо. Водночас такій особі пропонується у триденний строк після отримання повідомлення надати митному органу гарантію щодо відшкодування витрат збитків, пов'язаних із призупиненням митного оформлення зазначених товарів. Датою отримання особою повідомлення вважається день, коли митним органом таке повідомлення надіслано зазначеними засобами зв'язку.

Якщо особа, якій відповідно до законодавства України належать майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності, у визначений строк подасть митному органу, що надіслав їй повідомлення, письмове клопотання про сприяння захисту прав інтелектуальної власності та надасть гарантію щодо відшкодування витрат і збитків у разі призупинення митного оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, то митне оформлення таких товарів призупиняється на строк, передбачений частиною другою статті 257 цього Кодексу, а декларант невідкладно інформується про причини призупинення, після чого вчиняються дії згідно з положеннями частин п'ятої - десятої статті 257 цього Кодексу.

Якщо особа, якій відповідно до законодавства України належать майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності, не подасть митному органу відповідне клопотання та не надасть гарантії щодо відшкодування витрат і збитків у разі призупинення митного оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, то такі товари підлягають митному оформленню в установленому порядку.

Порядок отримання інформації, взаємодії митних органів з іншими правоохоронними і контролюючими органами та власниками прав на об'єкти права інтелектуальної власності в межах вчинення дій, передбачених цією статтею, визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач є співвласником свідоцтв України на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 25.05.2007р. на знак «ІНФОРМАЦІЯ_1» та № НОМЕР_2 від 27.08.2007р. на знак «ІНФОРМАЦІЯ_2».

18 серпня 2011 року до Державної митної служби надійшло звернення співвласника знаку для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_3 щодо запобігання порушення його майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності, посилаючись на норми п.5 ст.16 Закону України «про охорону прав на знаки для товарів на послуг» згідно з яким свідоцтво на знак для товарів і послуг надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати такий знак без його згоди, а також на норми Митного кодексу України відповідач просив інформувати митні органи України про факти таких порушень та недопущення їх у подальшому шляхом вжиття останніми заходів передбачених ст.257-1 Митного кодексу України від 11.07.2002р. № 92-IV (далі Митний кодекс) чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За результатами опрацювання звернення іншого співвласника - відповідача, інформація про можливі порушення прав інтелектуальної власності була доведена до митних органів України листом Держмитслужби України від 31.08.2011р. № 16/1-16.5/1175.

В свою чергу, за наслідками розгляду звернення митною службою здійснювались заходи із призупинення митного оформлення товарів, пов'язані із сприянням захисту прав інтелектуальної власності та не позбавляють позивача здійснювати експортні операції відповідних товарів.

Проаналізувавши матеріали справи, апеляційна інстанція погоджується із висновками суду, що позивач обрав невірний спосіб захисту свого права, оскільки при вирішенні вказаної категорії справ суд зобов'язаний встановити характер спірних правовідносин, яке суб'єктивне право особи порушено та чи вірно позивачем обрано спосіб захисту порушеного, оспорюваного чи не визнаного права.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Свій висновок суд аргументовано мотивував, тим, що позивач не визначився у чому полягає порушення його прав на інтелектуальну власність, співвласником яких є він та не доведено самого факту порушення такого права, а тому відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий Судді