Постанова № 29447591, 05.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 лютого 2013 року № 2а-15990/12/2670

Окружний адміністративний суд в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» (надалі по тексту також - Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (надалі по тексту також - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.09.2012р. № 0007472230, №0007482230.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірні податкові повідомлення рішення прийняті Відповідачем безпідставно з порушенням норм чинного податкового законодавства, відтак підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його безпідставності на необґрунтованості.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Відповідачем у період з 21 по 28 серпня 2012 року у відповідності до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Українські ферми» з питань дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Консалт» (код ЄДРПОУ 37240498) за травень, червень, серпень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 29 серпня 2012 року за №1 225/22-30/32597786 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення Позивачем, зокрема, пунктів 198.2 та 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, та, як наслідок, безпідставне включення до податкового кредиту за травень, червень, серпень 2011 року суми в розмірі 333 167 грн. 00 коп. по взаєморозрахунках з товариством Еліт Консалт».

На підставі вищезазначеного Акту перевірки Відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 19 вересня 2012 року №0007472230 та №0007482230, якими Позивачеві донараховано суму податку на додану вартість в розмірі 253 667 грн. 00 коп. та 79 500 грн. 00 коп. відповідно.

Як слідує із Акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало визнання податковим органом правочинів з поставки товарів, укладених між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Консалт» фіктивними відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України та як наслідок безпідставне включення Позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Консалт». При цьому, доказом фіктивності правочинів Відповідач вказав ту обставину, що ТОВ «Еліт Консалт» не набув належним чином цивільної дієздатності, оскільки здійснює свою діяльність поза межами правового поля.

Водночас, такий висновок суб'єкта владних повноважень ґрунтується на тому, що у контрагента Позивача (ТОВ «Еліт Консалт») відсутня інформація про наявність складських приміщень, транспорту, а також устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності, а також, що згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та Додатку №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за травень, червень, серпень 2011 року вбачається розбіжність сум задекларованих товариством «Еліт Консалт» податкових зобов'язань за травень, червень, серпень 2011 року та сум податкового кредиту Позивача.

Суд не погоджується із такими висновками Відповідача, з огляду про наступне.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення та припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

ТОВ «Еліт Консалт» зареєстровано у встановленому законом порядку, про що є відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, має присвоєний податковий номер. За таких обставин, висновок Відповідача про те, що зазначений суб'єкт господарювання не набув належним чином цивільної дієздатності є таким, що суперечить чинному законодавству України.

Щодо твердження податкового органу про здійснення ТОВ «Еліт Консалт» діяльності поза межами правового поля, суд звертає увагу на наступне.

Такі висновки Відповідача виходять за межі його компетенції і становлять предмет кримінальних правовідносин. Водночас, в ході судового розгляду справи підтверджено, що проведеним в рамках кримінальної справи досудовим слідством встановлено, що інформацією про рух коштів порахунку ТОВ «Еліт Консалт» повністю підтверджується проведення фінансово-господарських операцій даним підприємством. Будь-яких доказів та даних, які свідчать про незаконну діяльність не отримано. У зв'язку з чим кримінальна справа в частині фіктивного підприємництва шляхом створення ТОВ «Еліт Консалт» за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України 27.02.2012р. закрита у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Виходячи зі змісту Акту перевірки, Відповідач прийшов до висновку про те, що правочини укладені Позивачем з його контрагентом у перевіряємий період є фіктивними, нікчемними, не спрямовані на реальне настання юридичних наслідків, що ним обумовлюються, укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам суспільства.

Суд не погоджується з такими висновками Відповідача з огляду на їх документальну не підтвердженість та невідповідність приписам чинного законодавства України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.

Водночас, жодним законом не передбаченоправо органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказана норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону: наявністю мети, що за відомо суперечитьінтересам держави і суспільства: укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод люди громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи вищевикладене, у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України місти обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод люді громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Згідно п.п. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредит виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яки: є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

В свою чергу, пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на зміст зазначених правових норм вбачається, що лише відсутність податкової накладної або оформлення податкової накладної з порушенням вимог щодо її оформлення, позбавляє платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податків, сплачених у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Водночас, пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно бази даних, що розміщена на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт Консалт» (контрагент і постачальник позивача) зареєстрований платником податку на додану вартість з 27 грудня 2010 року та отримав індивідуальний податковий номер 372404926552, що в свою чергу, надає останньому право на складання податкових накладних, та як наслідок включення сум податку до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частинами 1,2 статті 9 Закону України №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Донараховані податковим органом суми податку на додану вартість віднесені Позивачем до податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних, зокрема: № 84 від 31 травня 2011 року на 1; № 85 від 31 травня 2011 року; № 83 від 31 травня; № 82 від 31 травня 2011 року; № 81 від 31 травня 2011 року; № 80 від 31 травня 2011 року, №79 від 21 травня 2011року, №78 від 31 травня; №67 від 30 травня 2011року; №64 від 30 травня 2011року; №65 від 30 травня 2011року; №66 від 30 травня 2011року; №28 від 30 травня 2011року; №29 від 30 травня 2011року; №17 від 27 травня 2011року; №18 від 27 травня 2011року; №16 від 26 травня 2011року; №96 від 20 червня 2011року; №95 від 20 червня 2011року; №94 від 20 червня 2011року; №93 від 20 червня 2011року; №92 від 15 червня 2011року; №91 від 15 червня 2011року; №90 від 15 червня 2011року; №89 від 15 червня 2011року; №88 від 15 червня 2011року; №87 від 15 червня 2011року; №86 від 15 червня 2011року; №85 від 15 червня 2011року; №124 від 22 серпня 2011року; №130 від 22 серпня 2011року; №129 від 22 серпня 2011року; №128 від 22 серпня 2011року; №127 від 22 серпня 2011року; №126 від 22 серпня 2011року; №125 від 22 серпня 2011року; №123 від 22 серпня 2011року.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що Позивач мав правові підстави для включення сум податкового кредиту в розмірі - 333 167 грн. 00 коп., в тому числі за травень 2011 року у сумі 142 000 грн. 00 коп., червень 2011 року у сумі 111 667 грн. 00 коп., серпень 2011 року у сумі 79 500 грн. 00 коп., позаяк податкові накладні, що подані Позивачем до перевірки були виписані особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість та отримала індивідуальний податковий номер.

Водночас, факт реального передання товару за договором поставки №18 від 25.02.2012р. підтверджується видатковими накладними №308 від 31 травня 2011року; №308 від 31 травня 2011року; №307 від 31 травня 2011року; №307 від 31 травня 2011року; №306 від 31 травня 2011року; №305 від 31 травня 2011року; №304 від 31 травня 2011року; №303 від 31 травня 2011року; №302 від 31 травня 2011року; №295 від 30 травня 2011року; №292 від 30 травня 2011року; №293 від 30 травня 2011року; №294 від 30 травня 2011року; №262 від 30 травня 2011року; №263 від 30 травня 2011року; №251 від 27 травня 2011року; №252 від 27 травня 2011року; №250 від 26 травня 2011року; №449 від 15 червня 2011року; №450 від 15 червня 2011року; №451 від 15 червня 2011року; №452 від 15 червня 2011року; №453 від 15 червня 2011року; №454 від 15 червня 2011року; №455 від 15 червня 2011року; №456 від 15 червня 2011року; №457 від 15 червня 2011року; №458 від 20 червня 2011року; №459 від 20 червня 2011року; №460 від 20 червня 2011року; №813 від 22 серпня 2011року; №814 від 22 серпня 2011року; №812 від 22 серпня 2011року; №815 від 22 серпня 2011року; №816 від 22 серпня 2011року; №817 від 22 серпня 2011року; №818 від 22 серпня 2011року; №811 від 22 серпня 2011року; та платіжними дорученнями №64 від 17 травня 2011р., №67 від 19 травня 2011р., №68 від 19 травня 2011р., №69 від 19 травня 2011р., №71 від 24 травня 2011р., №72 від 24 травня 2011р., №73 від 26 травня 2011р., №74 від 26 травня 2011р., №78 від 27 травня 2011р., №79 від 27 травня 2011р., №86 від 03 червня 2011р., №87 від 03 червня 2011р., №96 від 08 червня 2011р., №97 від 08 червня 2011р., №99 від 08 червня 2011р., №108 від 17 червня 2011р., №116 від 22 червня 2011р., №117 від 22 червня 2011р., №118 від 22 червня 2011р., №119 від 23 червня 2011р., №120 від 23 червня 2011р., №121 від 23 червня 2011р., №185 від 01 серпня 2011р., №186 від 01 серпня 2011р., №187 від 01 серпня 2011р., №188 від 03 серпня 2011р., №189 від 03 серпня 2011р., №190 від 03 серпня 2011р., №207 від 18 серпня 2011р., №228 від 29 серпня 2011р., №229 від 29 серпня 2011р., №230 від 29 серпня 2011р., №231 від 29 серпня 2011р., №232 від 29 серпня 2011р.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду, не надав.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Виходячи зі змісту позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд прийшов до висновку про безпідставність винесення спірних податкових повідомлень - рішень, що свідчить про їх протиправність та наявність правових підстав для їх скасування.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.69, 70, 71, 128, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 19 вересня 2012 року №0007472230.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 19 вересня 2012 року №0007482230.

Зобов'язати управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур