Рішення № 29443149, 12.02.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" лютого 2013 р. Справа № 911/83/06/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Зевс" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мережа якісних товарів" про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача : Малафіюк В. В. (дов. б/н від 08.07.2011р.),

відповідача: не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2013 року Приватне підприємство „Зевс" (далі - позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мережа якісних товарів" (далі - відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № К0812 від 25.01.2012, щодо оплати за отриманий товару. У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 13131,67 грн боргу (8903,60 грн - основний борг, 722,64 грн - пеня, 890,36 грн - штраф, 2416,40 грн - проценти за користування чужими коштами та 198,64 грн - 3% річних).

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.01.2013. порушено провадження у справі № 911/83/06/13-г та призначено її до розгляду на 29.01.2013.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 29.01.2013 представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних доказів, суд відклав розгляду справи на 12.02.2012р.

У судовому засіданні 12.02.2013 позивачем подана заява про відмову від позову в частині стягнення з відповідача 198,64 грн 3 %річних.

Відповідач свого представника в судове засідання 12.02.2013 знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез'явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

25.01.2012 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) було укладено договір поставки напоїв № К0815 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) постачальник зобов'язується поставляти покупцю напої, а покупець приймати і оплачувати товар на умовах даного договору.

Ціна та порядок розрахунків за отриманий товар узгоджені сторонами у статті 4 договору.

Відповідальність сторін за порушення умов договору визначена у статті 7 договору.

01.02.2012 Приватне підприємство „Зевс" поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю „Мережа якісних товарів" прийняло товар на зальну суму 9903,60 грн, що підтверджується видатковою накладною № 13КК002274.

Зі змісту наданої до позовної заяви видаткової накладної вбачається, що вона, оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

· найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

· назву документа(форми);

· дату і місце складення документа;

· зміст та обсяг господарської операції;

· одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

· посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

· особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в матеріалах справи міститься належна копія товарно-транспортної накладної на переміщення поставленого товару з відміткою на ній штемпеля відповідача, що додатково підтверджує факт передачі останньому товару.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковою накладною, доданою до позовної заяви, яку надав позивач на підтвердження факту передачі товару, яка підписана та засвідчена печатками як з боку позивача так і відповідача, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог договору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги положення п. 4.3. договору, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість отриманого товару по видатковій накладній не пізніше 14 календарних днів з моменту отримання цього товару.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не належним чином виконав свої зобов'язання за договором поставки напоїв № К0815 від 25.07.2012 щодо повної оплати отриманого товару, сплативши його вартість частково у сумі 1000 грн, що підтверджується копією банківської виписки (а.с. 16).

Відтак, станом на час розгляду справи в суді вартість неоплаченого відповідачем товару за договором склала 8903,60 грн.

Однак, доказів сплати повної вартості отриманого товару відповідач суду не надав, а відтак факт прострочення виконання останнім своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу в сумі 8903,60 грн відповідачем надано не було, в розумінні статей 1087, 1088 Цивільного кодексу України та пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

В силу частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати відповідачем вартості отриманого товару, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить - 8903,60 грн.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення коштів за договором поставки напоїв № К0815 від 25.07.2012 підлягає задоволенню в сумі 8903,60 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем заявлена до стягнення пеня в сумі 722,64 грн за період з 15.04.2012 по 31.08.2012.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати орендних платежів доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Умови щодо настання відповідальності у вигляді пені сторони виклали у п. 7.3. договору.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відтак враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про правомірність заявленої позивачем вимоги про стягнення пені.

Водночас, щодо строку протягом якого позивач нарахував та заявив до стягнення пеню суд погодитися не може враховуючи наступне.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, а отже прострочення платежу за видатковою накладною № 13КК002274 від 01.02.2012 починається з 16.02.2012.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 16.02.2012р. + 6 місяців повинна обчислюватися пеня (з 16.02.2012р. по 16.08.2012р.), отже розрахунок позивача про нарахування пені поза межами 6 місяців є необґрунтованим.

Відтак наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, період нарахування пені заявлений позивачем, не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене господарський суд здійснив власний розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення9903.6016.02.2012 - 22.03.2012367.7500 %0.042 %*150.999903.6023.03.2012 - 16.08.20121477.5000 %0.041 %*596.65Таким чином, загальна сума пені за договором складає 747.64 грн.

Оскільки вірна сума пені за розрахунком суду, за вказаний період, складає 747,64 грн, а суд, приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 722,64 грн пені підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням строків виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, що за розрахунком позивача складає 890,36 грн, який розрахований на підставі п. 7.5 договору.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 10% штрафу від суми заборгованості за договором у розмірі 890,36 грн підлягає задоволенню.

Також, відповідно до п. 4.5. договору, ст. 536, ч. 3 ст. 692 ЦК України та ч. 3 ст.198 ГК України відповідачу нараховано проценти за користування чужими коштами в розмірі 0,1% від суми несвоєчасно оплачених грошових коштів за кожен день користування грошовими коштами позивача.

Перевіривши заявлену до стягнення суму процентів за користування чужими коштами, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, період нарахування процентів, заявлений позивачем, вимоги ст. 536, ч. 3 ст. 692 ЦК України, п. 4.5. договору Господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок процентів за користування чужими коштами є арифметично вірним.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині процентів за користування чужими коштами у розмірі 2416,40 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 198,67 грн 3% річних, зазначених у позовній заяві, слід зазначити наступне.

12.02.2013 позивачем подана заява про відмову від позову в частині стягнення з відповідача 198,64 грн 3 %річних.

Відповідно до пункту четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно частини першої статті 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову викладаються в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучаються до справи. Ця заява підписується відповідно позивачем. Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Так, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України).

З урахуванням матеріалів справи та поданої позивачем заяви, суд дійшов наступного висновку.

Позивач відмовився від позову в частині стягнення 3% річних, що підтверджується його заявою. Відмова позивача від позову не суперечить законові та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, відповідно до частини шостої ст. 22 ГПК України.

Заява підписана представником позивача - право на відмову якого закріплено довіреністю від 08.07.2011р. Окрім того, позивачу було роз'яснено права передбачені Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, право на відмову від позову а також наслідки такої відмови.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття відмови від позову в частині стягнення 3% річних.

Відповідно до ст. 78, п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Виходячи з наведеного та керуючись частиною 4 ст. 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. 86 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі про стягнення боргу в частині стягнення 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПУ України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8903,60 грн основного боргу, 722,64 грн пені, 890,36 грн штрафу та 2416,40 грн процентів за користування чужими коштами є правомірними, обґрунтованим, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 3% річних у розмірі 198,67 грн припинити, у зв'язку з відмовою від позову в цій частині.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Мережа якісних товарів" (код ЄДРПОУ 38010523) на користь Приватного підприємства „Зевс" (код ЄДРПОУ 31578034) 8903,60 грн основного боргу, 722,64 грн пені, 890,36 грн штрафу та 2416,40 грн процентів за користування чужими коштами, також 1 609,50 грн судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.