Ухвала суду № 29443052, 19.02.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"19" лютого 2013 р. Справа № 5004/128/12 за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Фінайті", м. Київ

на дії (бездіяльність) державного виконавця другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Волинської області

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінайті", м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДЕО-ЗАХІД", м. Луцьк

про стягнення 201 123 грн. 29 коп.

Суддя Войціховський В.А.

в судовому засіданні взяли участь:

Сергійчик А.О. - представник ТзОВ "Фінайті" (дов. від 10.04.2012р.)

Іщенко Г.С. - державний виконавець другого відділу ДВС Луцького МУЮ (дов. №3292 від 18.02.2013р.)

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Фінайті" звернулось до господарського суду із скаргою (вх. №01-40/11/13 від 08.02.2013р.) на дії (бездіяльність) державного виконавця другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, пов'язані із постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві, прийнятою органом Державної виконавчої служби за результатами примусового виконання рішення господарського суду Волинської області у справі №5004/128/12 (виконавчий документ - наказ господарського суду №5004/128/12-1 від 06.08.2012р.) щодо стягнення з ТзОВ "МЕДЕО-ЗАХІД" на користь ТзОВ "Фінайті" 205 145,76 грн.

Ухвалою господарського суду від 11.02.2013р. скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінайті" було прийнято та призначено її розгляд в судовому засіданні.

Присутній в судовому засіданні представник стягувача викладені у скарзі вимоги та обставини в їх обгрунтування підтримав, просить суд повністю задовольнити скаргу ТзОВ "Фінайті", визнати дії державного виконавця другого відділу ДВС Луцького МУЮ неправомірними, постанову від 28.12.2012р. про повернення виконавчого документа стягувачеві визнати недійсною, а також зобов'язати зазначений відділ ДВС вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів для виконання рішення суду у справі №5004/128/12, зокрема, вжити заходів по встановленню фактичного місцезнаходження боржника, звернути стягнення на майно боржника у випадку його виявлення за фактичним місцезнаходженням, звернутись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду посадової особи боржника за межі України.

Другий відділ Державної виконавчої служби Луцького МУЮ у поясненні від 18.02.2013р. №3291 (а.с. 145-146) та державний виконавець безпосередньо в судовому засіданні з приводу обставин та вимог, викладених товариством "Фінайті" у скарзі від 08.02.2013р., заперечили засвідчивши при цьому на дотриманні ВДВС Луцького МУЮ при вчиненні виконавчих дій з приводу примусового виконання рішення господарського суду Волинської області у справі №5004/128/12 та прийнятті постанови від 28.12.2012р. про повернення виконавчого документа стягувачеві положень чинного законодавства України, зокрема, Закону України "Про виконавче провадження".

Поруч з цим органом Державної виконавчої служби до матеріалів справи було долучено належним чином посвідчені копії матеріалів відповідного виконавчого провадження (а.с. 147-169).

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДЕО-ЗАХІД" (боржник) в судове засідання повноважного представника не направило, витребуваних документів та письмових пояснень не подало, хоча про день та час розгляду справи в суді повідомлялось належним чином. Примірник ухвали від 11.02.2013р. про прийняття скарги ТзОВ "Фінайті" до розгляду направлявся на юридичну адресу боржника та був повернутий до суду без вручення адресату з підстав "за закінченням терміну зберігання" (конверт поштової кореспонденції із його вмістом - а.с. 142-144).

Проаналізувавши наведені скаржником в обґрунтування скарги обставини, беручи до уваги, що боржник належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи, проте не направив в засідання суду свого повноважного представника, господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника ТзОВ "МЕДЕО-ЗАХІД" за наявними у справі та представленими додатково скаржником і органом Державної виконавчої служби матеріалами. Представник стягувача та ВДВС Луцького МУЮ в судовому засіданні з приводу розгляду скарги за відсутності представника боржника не заперечили.

При цьому суд виходив також із тих обставин, що у відповідності до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із наступними змінами) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з наявними в матеріалах справи (а.с. 14-15, 160) витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДЕО-ЗАХІД" з ідентифікаційним кодом 35594018 зареєстроване в якості юридичної особи 28.11.2007р. за адресою: 43000 Волинська область, м. Луцьк, вул. 8-го Березня, 1, кімната 4/1, статус відомостей про юридичну особу підтверджений, стан юридичної особи зареєстрований.

У відповідності до ч. 2 ст. 1212 ГПК України неявка боржника, стягувача чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Дослідивши матеріали скарги, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.03.2012р. у справі №5004/128/12, залишеним без змін у відповідності до постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 05.06.2012р. (а.с. 47-51, 97-100) було постановлено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДЕО-ЗАХІД" (м. Луцьк, вул. 8-го Березня, 1, кімната 4/1, код ЄДРПОУ 35594018) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінайті" (м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, офіс 314, код ЄДРПОУ 36081550) 200 000 грн. в повернення безпідставно отриманих коштів, 400 грн. суми інфляційних нарахувань та 723,29 грн. трьох процентів річних, 4022,47 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору (всього 205 145,76 грн.)

На виконання зазначених рішення та постанови судів господарським судом було видано наказ №5004/128/12 від 06.08.2012р. (а.с. 113), котрий, у встановленому порядку, було пред'явлено стягувачем для його примусового виконання до другого відділу ДВС Луцького МУЮ.

06 вересня 2012 року другим відділом Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (державний виконавець Іщенко Г.С.) було винесено постанову (а.с. 169) про відкриття виконавчого провадження (ВП №34150656) з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області №5004/128/12-1 від 06.08.2011р., виданого на виконання рішення суду у справі №5004/128/12.

Постановою другого відділу ДВС Луцького МУЮ від 28.12.2012р. (а.с. 135) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ (наказ господарського суду №5004/128/12-1 від 06.08.2012р.) було повернуто стягувачу без виконання, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення суду, а також встановлено строк для можливого повторного пред'явлення стягувачем виконавчого документа для примусового виконання.

Вбачаючи у діях органу Державної виконавчої служби порушення положень чинного законодавства, котрі, зокрема, полягають у неповноті вчинення виконавчих дій, стягувач звернувся до суду із відповідною скаргою на дії другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції.

При цьому скаржником зазначається, що в процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець не вчинив належних дій з приводу встановлення фактичного місцезнаходження боржника, не виконав положень пунктів 3, 11 частини 3 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" в частині виклику посадової особи боржника та відібрання у неї необхідних пояснень з приводу виконання рішення суду, а у разі неявки боржника без поважних причин не виніс постанову про його привід через органи внутрішніх справ, державним виконавцем було проігноровано заяву стягувача щодо звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду посадової особи боржника за кордон.

Зазначається ТзОВ "Фінайті" в обгрунтування підстав визнання недійсною постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві також те, що при її прийнятті та вчиненні відповідних дій державним виконавцем пунктом 2 постанови в порушення частин 1, 2 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" було припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення суду. При цьому не враховано, що у вищезгадуваній нормі Закону передбачено вчинення таких дій лише у разі закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав.

Розглянувши матеріали справи, скарги, матеріали виконавчого провадження, заслухавши пояснення представників стягувача та ВДВС Луцького МУЮ, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням,що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести те, на що вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про безпідставність викладених у скарзі товариства з обмеженою відповідальністю "Фінайті" обставин та необхідність її відхилення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними обставинами:

Відповідно до ст. 1212 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до приписів ст. 45 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови приймаються іменем України

Судове рішення, при розгляді справи по суті, містить остаточний висновок суду відносно прав та обов'язків сторін, приписує їм певну поведінку на майбутнє.

Згідно частини п'ятої ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Із змісту ч. 1 ст. 116 ГПК України вбачається, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 17 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника.

Судом встановлено, що в даному випадку за зверненням стягувача 06 вересня 2012 року другим відділом Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області №5004/128/12-1 від 06.08.2011р., виданого на виконання рішення суду у справі №5004/128/12.

Постановою державного виконавця від 06.09.2012р. накладено арешт та заборону на рухоме та нерухоме майно боржника, накладено арешт на кошти боржника у банківській установі з метою забезпечення подальшого виконання рішення суду.

Постановою від 13.09.2012р. державним виконавцем було накладено арешти на всі рахунки боржника та виставлено при цьому банківським установам відповідні платіжні вимоги на списання коштів.

У відповідності до ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом, надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження, розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання.

Виконавчі документи підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" з урахуванням Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5.

Положеннями п. 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень визначено, що організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

Тобто під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець зобов'язаний вживати необхідні заходи примусового виконання рішень та неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти всі виконавчі дій щодо розшуку майна боржника, визначені Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Судом встановлено, а матеріалами виконавчого провадження (а.с. 147-169) підтверджено, що в процесі примусового виконання рішення господарського суду Волинської області у справі №5004/128/12 державним виконавцем було вжито всіх дій та заходів, спрямованих на примусове виконання рішення, неупереджене, своєчасне і в повному обсязі вчинення всіх виконавчих дій щодо розшуку майна боржника.

При цьому судом взято до уваги акти державного виконавця щодо фактичної реєстрації боржника за його юридичною адресою та фактичну відсутність товариства "МЕДЕО-ЗАХІД" за вказаною у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресою, здійснені державним виконавцем запити у відповідні державні установи з приводу розшуку та встановлення рухомого і нерухомого майна боржника, надані на запити органу ДВС відповіді стосовно відсутності реєстрації за боржником транспортних засобів, об'єктів нерухомого майна, земельних ділянок тощо, запити до органів Державної податкової інспекції стосовно наявних у товариства "МЕДЕО-ЗАХІД" рахунків у банківських установах, запити до банків та відповіді на них від кредитних установ стосовно відсутності залишків коштів на рахунках боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012р. державним виконавцем другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції Волинської області Іщенко Г.С. була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві. При цьому, повертаючи виконавчий документ стягувачу, державний виконавець, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 47 та ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", зазначив, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінайті" у скарзі на дії (бездіяльність) органу Державної виконавчої служби засвідчує, що в процесі виконавчого провадження державний виконавець другого відділу ДВС Луцького МУЮ в порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" не вчинив всього комплексу дій, направлених на встановлення фактичного місцезнаходження боржника, спрямованих на виклик посадової особи боржника та відібрання у неї необхідних пояснень з приводу виконання рішення суду, а також проігноровано заяву стягувача щодо звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду посадової особи боржника за кордон.

Розглядаючи скаргу товариства "Фінайті" в цій частині та відмовляючи у її задоволенні, господарський суд вважає за необхідне засвідчити, що у відповідності до положень ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" здійснення державним виконавцем у процесі виконавчого провадження заходів щодо виклику посадової особи боржника та відібрання у неї необхідних пояснень з приводу виконання рішення суду, звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду посадової особи боржника за кордон є правом державного виконавця, котре останній наділений повноваженнями реалізувати на тій чи іншій стадії виконавчого провадження в залежності від фактичних обставин провадження.

Враховано судом також і те, що направлену на адресу ВДВС Луцького МУЮ стягувачем заяву (докази направлення заяви - поштові документи а.с. 170) стосовно звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду посадової особи боржника за кордон, органом ДВС було розглянуто та надано заявнику обґрунтовану, мотивовану відповідь.

Листом від 24.12.2012р. №37772 (а.с. 148) другий відділ ДВС Луцького МУЮ повідомив ТзОВ "Фінайті" про те, що згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має право звертатись до суду із відповідними поданнями стосовно обмеження у праві виїзду за кордон керівника боржника-юридичної особи. Однак зазначена дія в процесі даного виконавчого провадження є неможливою та недоцільною з огляду на те, що засновником ТзОВ "МЕДЕО-ЗАХІД" є Стасюк Андрій Андрійович, який проживає в м. Кострома Російської Федерації.

Поруч з цим суд вважає за необхідне засвідчити і те, що посилання скаржника про те, що у відповідності з нормами ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" зняття арешту та скасування інших заходів примусового виконання можливе тільки при закінченні виконавчого провадження, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який(яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Відтак, оскільки виконавчі документи підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" з урахуванням Інструкції з організації примусового виконання рішень, при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у державного виконавця наявні підстави, у т.ч. для зняття арешту та скасування інших заходів примусового виконання.

Зазначена правова позиція знайшла своє відображення у численних судових рішеннях, зокрема, постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012р. у справі №10/205 та ін.

Одночасно з цим, згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" суд не вправі зобов'язувати державного виконавця чи іншу посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

За таких обставин суд наголошує на безпідставності і тих вимог скаржника, що стосуються зобов'язання судом другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів для виконання рішення суду у справі №5004/128/12.

Відповідно до ч. 3 ст. 1212 ГПК України, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень.

Згідно з п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012р. №9 (із наступними змінами) за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладені обставини господарським судом були встановлені недоведеність скаржником належними та допустимими доказами протиправності дій (бездіяльності) державного виконавця, а також відповідність здійснених державним виконавцем другого відділу ДВС Луцького МУЮ заходів, вчинених в процесі примусового виконання рішення господарського суду Волинської області у справі №5004/128/12 (виконавчий документ - наказ господарського суду від 06.08.2012р. №5004/128/12-1) вимогам, встановленим до останніх чинним законодавством України, зокрема, Законом України "Про виконавче провадження".

На підставі викладеного, керуючись Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, ст.ст. 1, 2, 11, 12, 17, 19, 47, 50 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 45, 33, 34, 86, 87, 116, 1212 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінайті" на дії (бездіяльність) державного виконавця другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Волинської області з приводу примусового виконання рішення господарського суду Волинської області у справі №5004/128/12 (наказ господарського суду №5004/128/12-1 від 06.08.2012р.) відхилити.

Суддя В. А. Войціховський