Постанова № 29440832, 18.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2013 року 810/507/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1доРокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними дій Рокитнянської МДПІ Київської області ДПС, які пов'язані з проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки позивача за період діяльності з 01.01.2011 року по 30.10.2012 року, в результаті якої був складений Акт від 11.12.2012 року №32/1701/НОМЕР_1, та щодо визнання в Акті перевірки від 11.12.2012 року №32/1701/НОМЕР_1 нікчемними правочинів, укладених позивачем, а також про зобов'язання відповідача вилучити з автоматизованої системи "результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" інформацію про результати перевірки позивача, оформленої Актом від 11.12.2012 року №32/1701/НОМЕР_1.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Рокитнянської МДПІ Київської області ДПС, які пов'язані з проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки позивача за період діяльності з 01.01.2011 року по 30.10.2012 року, в результаті якої був складений Акт від 11.12.2012 року №32/1701/НОМЕР_1, залишено без розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно зробив висновки про нікчемність правочинів, які укладені між ФОП ОСОБА_1 та його контрагентами, перевищивши при цьому свої повноваження. Позивач вважає, що податковий орган не наділений компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного та господарського законодавства, а тому посадові особи Рокитнянської МДПІ діяли всупереч вимогам чинного законодавства. В той же час, всі укладені позивачем угоди були реальні та виконані в повному обсязі, відображені в податковому та бухгалтерському обліку.

18 лютого 2013 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, але про причини своєї неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Рокитнянською районною державною адміністрацією Київської області 01.03.2010 року, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби за № 10345 від 01.03.2010 року, на момент перевірки перебував на обліку в Рокитнянській МДПІ Київської області ДПС.

З матеріалів справи встановлено, що 26.11.2012 року начальником Рокитнянської МДПІ Київської області ДПС винесено наказ № 200 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 26.11.2012 року по 30.11.2012 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.10.2012 року.

У листопаді 2012 року, на підставі наказу Рокитнянської МДПІ від 26.11.2012 року № 200, посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період січень 2011 року - жовтень 2012 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 11.12.2012 року №32/1701/НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).

Так, у вказаному Акті перевірки відповідач дійшов висновків про відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в тому числі щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів, тобто такі угоди носять фіктивний характер.

Також, у висновках Акту перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено відсутність об'єкту оподаткування, які підпадають під визначення ст.185, ст.198 Податкового кодексу України та встановлено неправомірність формування податкового зобов'язання та податкового кредиту. Крім того, у висновках Акту перевірки вказано, що прописано нікчемність фінансових операцій за перевіряє мий період по податковому зобов'язанню на суму4951838,93 грн. та по податковому кредиту на суму 2040662,71 грн.

З даного Акту перевірки вбачається, що висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що перевірками встановлена неможливість фактичного здійснення позивачем господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з торгівлі; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів, складських приміщень.

Як встановлено судом, після складання Акту перевірки податковим органом в автоматизованій базі даних було відображено результати проведеного контрольного заходу та зменшено податкові показники позивача з кредиту та податкових зобов'язань за перевірений період.

Вважаючи дії відповідача щодо визнання нікчемними правочинів, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з контрагентами, неправомірними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в Актах висновки є суто суб'єктивною думкою посадових осіб податкового органу, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про неможливість фактичного здійснення позивачем господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з торгівлі; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів, складських приміщень - а це є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частину першу статті 203, статтю 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

За таких обставин суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених ФОП ОСОБА_1 та його контрагентами, які зазначені в Акті перевірки від 11.12.2012 року №32/1701/НОМЕР_1, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та порушують вимоги статей Цивільного та Податкового кодексів.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем було порушено процедуру проведення перевірки, а саме: за наслідками перевірки без прийняття податкового повідомлення-рішення податковим органом було відкореговано податкові зобов'язання та податковий кредит позивача в АІС "Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України".

Так, відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт . Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно із підпунктом 86.8. статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків. В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Це означає, що у випадку складення акта за наслідками перевірки платника податків податковий орган визначає грошове зобов'язання та нараховує штрафні санкції лише шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, яке може у разі незгоди бути оскарженим до вищестоящого органу чи до суду.

Разом з тим, суд вважає що неприйняття відповідачем податкового повідомлення-рішення за результатами вищевказаної перевірки суперечить нормам Податкового кодексу та свідчить про порушення відповідачем порядку проведення самої перевірки.

Таким чином, констатація порушення відповідачем при проведені вищевказаної перевірки норм статті 86 Податкового кодексу, має наслідком неможливість використання її результатів, як таких що одержані з порушенням закону.

А відтак, відображення в АС "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" інформації про результати перевірки позивача оформленого Актом перевірки від 11.12.2012 року №32/1701/НОМЕР_1, є протиправним.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача вилучити із вказаної автоматизованої системи інформацію, яку внесено на підставі Актів перевірок.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не доведено належними та достатніми доказами правомірності своїх дій щодо визнання нікчемними правочинів, укладених ФОП ОСОБА_1, а також коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача в АІС "Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" на підставі Акту перевірки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними дії Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби щодо визнання в Акті від 11.12.2012 року №32/1701/НОМЕР_1 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.10.2012 року" нікчемними правочинів, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Зобов'язати Рокитнянську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби вилучити з Автоматизованої системи "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" інформацію про результати перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, оформленої Актом від 11.12.2012 року №32/1701/НОМЕР_1 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.10.2012 року".

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.