Ухвала суду № 29437856, 11.02.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2523/1747/2012 Провадження № 22-ц/795/257/2013 Головуючий у I інстанції -Козак В.І. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Шитченко Н.В., Смаглюк Р.І.

при секретарі - Зіньковець О.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна, набутого за час окремого проживання, особистою власністю,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Чернігівського районного суду від 29.11.2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна, набутого за час окремого проживання, особистою власністю, та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В скарзі апелянт зазначає, що у 2006 році ОСОБА_4 було зареєстровано право приватної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Посилається на те, що починаючи з 1993 року відповідач у вказаному будинку не проживає, сторони не ведуть спільного господарства на протязі 20 років та сімейні відносини давно припинились, а таму на підставі ст. 57 СК України просить суд визнати майно, набуте за час окремого проживання, особистою власністю.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача щодо визнання будинку її особистою власністю є передчасною, оскільки необхідно з»ясувати ступінь готовності будинку на момент фактичного припинення сторонами шлюбних відносин, хто із сторін приймав і яку саме участь в трудових чи в матеріальних витратах, пов»язаних з будівництвом спірного будинку до моменту реєстрації права власності.

Висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права з чим погоджується апеляційний суд.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 05.06.1958 року між сторонами було укладено шлюб який рішенням Чернігівського районного суду від 27.06.2012 року було розірвано.

28.08.2006 року рішенням виконавчого комітету Новобілоуської сільської ради вирішено видати свідоцтво на право власності на житловий будинок, що належить ОСОБА_4 в АДРЕСА_1.

31.10.2006 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на будинок в АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернігівського районного бюро технічної інвентаризації, де форма власності - приватна та частка складає 1/1.

Відповідно до ч. 3 ст.2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Такі самі правові підстави набуття подружжям права спільної сумісної власності на майно передбачалися статтями 22, 24 КпШС, чинного на час придбання спірного майна.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сімю України», чинної до 21 грудня 2007 року, передбачено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з»ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому, належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об»єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення, тобто відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги щодо посилання на неправильне застосування норми ст. 57 СК України не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст. ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: