Рішення № 29412186, 11.02.2013, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 2-4015/12

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Пилаєва М.К.,

при секретарі - Сосюра О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРАВЕКС-БАНК» - про визнання недійсним окремих положень кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом до відповідача, просить визнати недійсними положення п.7.1.7 кредитного договору №446-003/08Р від 27.08.2008, укладеного між позивачем та АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», найменування якого було змінено відповідно до вимог закону на ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», з підстав визначених ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки їх зміст суперечить чинному законодавству. Зокрема, в обґрунтування позову позивач посилається на порушення вимог чинного законодавства, а саме ст.ст.627, 629, 651 ЦК України, ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до якого банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов договору. /а.м.1-3/

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, посилаючись на викладені у позові обставини.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРАВЕКС-БАНК», назву якого було змінено на виконання вимог закону з КБ на ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», проти позову заперечив в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач не звертався до банку із заявою про невідповідність умов договору згідно чинного законодавства.

Суд, за згодою позивача замінивши відповідача у справі з АКБ «Правекс-Банк» на його правонаступника ПАТ КБ «Правекс-Банк», заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, надходить до наступних висновків.

На підставі пояснень представників сторін та наявних в матеріалах справи письмових доказів судом встановлено наступні обставини, які не заперечуються сторонами: між АКБ «Правекс-Банк» та позивачем ОСОБА_1 27 серпня 2008 року укладено кредитний договір №446-003/08Р, далі Договір, про надання позивачу кредиту для споживчих цілей у розмірі 108 800 тис. доларів США з процентною ставкою у розмірі 12.49 % річних та кінцевою датою повернення кредиту 27.08.2020.

Відповідно до п.7.1.7 Договору Банк має право без згоди Позичальника в односторонньому порядку змінити або доповнити умови даного договору, в односторонньому порядку розірвати його та направити на адресу Позичальника листа про розірвання Договору або з викладенням змін і доповнень. Зміни або доповнення до даного договору набирають чинності з моменту прийняття відповідного рішення органом Банку, до компетенції якого, відповідно до законодавства та внутрішніх документів Банку, входить прийняття таких рішень. Даний договір вважається розірваний з моменту прийняття відповідного рішення органом Банку, до компетенції якого, відповідно до законодавства та внутрішніх документів Банку, входить прийняття таких рішень.

Відповідно до п.10.3. Договору сторони домовились про те, що відповідно до рішень Верховної Ради України, Кабінету Міністрів Україна, Національного Банку України, Банку, у даний Договір банком вносяться відповідні зміни».

Вказані обставини також підтверджуються наявним в матеріалах справи належним і допустимим письмовим доказом, який прийнято до уваги судом: копією кредитного договору./а.с.4-8/

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України підставою недійсності правочину є суперечливість змісту правочину в момент його вчинення ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, виходячи з положень ст.5, ч.1 ст.203 ЦК України підставою недійсності правочину є суперечливість змісту правочину актам цивільного законодавства, чинним на момент його укладення.

Як перевірено судом, стаття 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» в редакції, чинній на час укладення договору між сторонами 27.08.2008 року, не містила положень про заборону банкам змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом, відповідні зміни внесені Законом України від 12.12.2008 №661-VІ, який набрав чинності 22.12.2008.

У зв'язку з чим, посилання позивача на суперечливість змісту положень п.7.1.7 Договору вимогам ст.55 вказаного Закону є безпідставним та необґрунтованим.

Також безпідставне посилання позивача на суперечливість змісту положень п.7.1.7 Договору положенням ч.2 ст.651 ЦПК України, якими регламентовано підстави зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Разом з тим, відповідно до ч.1 вказаної статті ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, чинні на момент укладення Договору положення ЦК України не виключали можливості передбачення сторонами в Договорі на власний розсуд порядку та випадків зміни та розірвання договору.

Посилання позивача на вимоги ч.1 ст.629 ЦК України щодо обов'язку сторін виконувати умови договору та невиконання відповідачем умов п.10.3 Договору щодо внесення змін до Договору у зв'язку зі змінами в законодавстві, також є необґрунтованим та безпідставним, оскільки стосуються обставин виконання сторонами умов договору, а не обставин його укладення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на момент укладення Договору, далі Закон, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до п.6 ч.3 ст.18 вказаного Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається.

Відповідно до п.11 ч.3 ст.18 вказаного Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.

Разом з тим, відповідно до ч.4 цієї статті положення пункту 11 частини третьої цієї статті не застосовується до операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1, п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в редакції чинній на момент укладення Договору, фінансовими послугами вважаються, серед інших, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Виходячи з вищевикладеного посилання позивача на несправедливість умов положень п.7.1.7 Договору щодо права Банка без згоди Позичальника в односторонньому порядку змінити або доповнити умови даного договору є безпідставним та необґрунтованим, оскільки послуги банку з надання споживчого кредиту є фінансовими послугами, ціна цих залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем, а тому відповідно до ч.4 ст.18 «Про захист прав споживачів» положення п.11 ч.3 цієї статті на спірні правовідносини не поширюється.

Таким чином, в цій частині положення п.7.1.7 Договору не є несправедливими і не суперечать ч.1 ст.18 вказаного Закону.

Разом з тим, відповідно до п.6 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», оспорювані положення п.7.1.7 Договору, якими Банку надано право без згоди Позичальника в односторонньому порядку розірвати договір та враховуючи, що Договором відповідного права позивачу як споживачу не надано, є несправедливими, що в свою чергу суперечить вимогам ч.1 ст.18 цього Закону щодо заборони включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вказані положення п.7.1.7 Договору є недійсними на підставі ч.1 ст.215, п.1 ч.1 ст.203 ЦК України як такі, що суперечать положенням ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинний на момент укладення договору та зокрема, оспорюваних положень п.7.1.7 Договору.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, а також враховуючи, що позивач на підставі п.7 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі ч.3 ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягають стягненню судовий збір у розмірі 107 грн.30 коп.

Керуючись та на підставі ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п.5 ч.1 ст.1, п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч.1; п.6, п.11 ч.3; ч.4 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», п.1 ч.1 ст.203, ч.1 ст. 215, 1054 ЦК України, ст.ст.6, 10-11, ст.ст.57-60, ст.208, ч.1-3 ст.209, ст.ст.212-215, ст.218, ст.223, ст.ст.292, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати недійсними положення п.7.1.7 кредитного договору №446-003/08Р від 27.08.2008, укладеного між Акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_1, а саме: «без згоди позичальника в односторонньому порядку розірвати його».

В іншій частині - в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРАВЕКС-БАНК» (код ЄДРЮОФОП №14360920, зареєстроване місцезнаходження: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2) в дохід держави судовий збір у розмірі 107 (сто сім) грн. 30 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Пилаєва М.К.