Рішення № 29411130, 12.02.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2013 р.Справа № 922/261/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Васильєвою К.М.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків до Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія", м. Харків про визнання недійсним охоронно-орендного договору за участю представників:

позивача - Калугін О.Ю., довіреність № 08-11/11/-13 від 03.01.2012 року;

відповідача - Коваль А.П., довіреність від 17.04.2012 року;

третьої особи (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради) - Калугін О.Ю., довіреність № 252 від 10.01.2013 року;

третьої особи ( Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації ) - В.О. Воскобойник, довіреність № 01-02/2972 від 18.12.2012 року.

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада, м. Харків (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія", м. Харків в якій просить суд визнати недійсним охоронно - орендний договір № 70 від 09.08.1996 року. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 січня 2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/261/13-г та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 29 січня 2013 року о 10:20. Також, вищезазначеною ухвалою було залучено до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 січня 2013 року розгляд справи відкладено на 12 лютого 2013 року о 12:00.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, наполягає на їх задоволенні. Надав до матеріалів справи, через канцелярію суду письмові пояснення (вх. № 5368), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив повністю та просить суд в задоволенні позову відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності, підтримав подані раніше заперечення на позов (вх. № 2969).

Третя особа (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР) в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримала.

Третя особа (Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації) в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримала повністю, в обґрунтування своєї позиції до матеріалів справи, через канцелярію суду надала пояснення (вх. № 5543), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради є власником нежитлової будівлі по вул. Полтавський шлях, 52, у м. Харкові.

Право власності набуто на підставі Указу Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності Компартії України" від 30.08.1991р. № 1468-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", Закону України "Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність" від 20.12.1991р. № 2004-XII.

Право власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради було також підтверджено рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2009р. у справі № 35/400-08, залишеним без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2009р. та Вищого господарського суду України від 14.10.2009р.

На підставі розпорядження Представника Президента України від 18.08.1992р. "Про передачу на баланс управління архітектури Харківської обласної державної адміністрації пам'яток архітектури" на баланс Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації передані пам'ятки архітектури з територією, що їм належить згідно з додатком, в якому зазначено будівля "Мебліровані кімнати" по вул. Свердлова, 52, в м. Харкові.

КП "Харківське МіськБТІ" на підставі вищевказаного розпорядження № 293 від 18.08.1992р. видало реєстраційне посвідчення від 10.11.1992р., згідно з яким будинок в цілому, розташований за адресою м. Харків, вул. Свердлова 52, є пам'яткою архітектури місцевого значення згідно з рішенням Харківського облвиконкому від 30.04.1980р. № 334, має охоронний № 377 та зареєстрований за Головним управлінням архітектури та містобудування.

На підставі розпорядження Фонду міського майна Харківської міської ради народних депутатів від 02.02.1993р. № 106 "Про укладання договору оренди на цілісний майновий комплекс організації орендарів - готель "Травнева" Фондом міського майна Харківської міської ради народних депутатів з відповідачем було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу від 02.02.1993р. № 118.

За умовами договору організації орендарів готелю "Травнева" передавалися окрім рухомого майна нежитлові приміщення підвалу №184-201, першого поверху №202-280, другого поверху №281-347, третього поверху №348-356 площею 3133,8 кв.м, які розташовані в будівлі літ. "Р-3" по вул. Полтавський шлях, 52.

Строк оренди визначено пунктом 1.4 договору від 02.02.1993р. № 118 та складав три роки. Пунктом 6.2 цього договору передбачалось, що орендар має право на викуп орендованого майна не пізніше ніж через три роки з дня укладання договору оренди. Умови викупу визначаються додатково.

29 червня 1994 року між відповідачем та Фондом міського майна укладена додаткова угода до договору оренди цілісного майнового комплексу № 118 від 02.02.1993р. щодо умов викупу рухомого майна та подальшої оренди вищевказаних приміщень.

Додатковою угодою від 29.06.1994р. визначено, що до складу ЦМК, яке підлягало викупу, увійшло лише рухоме майно і викуп ЦМК готелю "Травнева" проводиться без приміщень. У зв'язку із чим, договір оренди від 02.02.1993р. №118 з часу проведення покупцем повної оплати вартості рухомого майна ЦМК готелю "Травнева" втрачає чинність саме в частині оренди рухомого майна.

Абзацом 8 додаткової угоди від 26.06.1994р. було визначено, що в частині оренди приміщень підвалу №184-201, першого поверху №202-280, другого поверху №281-347, третього поверху №348-356 площею 3133,8 кв.м, які розташовані в будівлі літ. "Р-3" по вул. Свердлова, 52, договір оренди від 02.02.1993р. №118 залишається чинним.

Вищенаведені та інші умови викупу також конкретизуються в договорі купівлі-продажу, який підлягав укладанню сторонами не пізніше 06.07.1994р.

Таким чином сторони узгодили, що договір оренди №118 від 02.02.1993р. втрачає чинність лише стосовно майна, що підлягає викупу, але зберігає свою силу щодо приміщень, які до складу викупленого ЦМК не увійшли, про що прямо вказано в додатковій угоді від 29.06.1994р. до договору оренди №118 від 02.02.1993р., в п. 4 розпорядження Фонду міського майна від 30.06.1994р. № 845/1 "Про укладення договору купівлі продажу ЦМК (без приміщень), орендованого організацією орендарів готелю "Травневий" та п. 5 договору купівлі-продажу ЦМК від 13.09.1994р. № 184-В.

09.08.1996р. між Управлінням містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації та організацією орендарів готелю "Травнева" (в подальшому внаслідок реорганізації - Акціонерне товариство "Готельний комплекс Славія") було укладено охоронно-орендний договір №70 на користування нерухомою пам'яткою історії та культури місцевого значення по вул. Свердлова, 52, у м. Харкові (в подальшому - вул. Полтавський шлях, 52).

За умовами договору, організації орендарів готелю "Травнева" передавалися окрім рухомого майна цілісного майнового комплексу готелю "Травнева" нежитлові приміщення підвалу №184-201, першого поверху №202-280, другого поверху №281-347, третього поверху №348-356 площею 3133,8 кв.м, які розташовані в будівлі літ. "Р-3" по вул. Полтавський шлях, 52, у м. Харкові.

Відповідно до п. 3 Охоронно-орендний договір було укладено до 01.01.2020 р.

11.07.2012р рішенням господарського суду Харківської області у справі № 5023/1290/12, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2012р., задоволені позовні вимоги Харківської міської ради (далі - позивач) до АТ "Готельний комплекс "Славія" (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про визнання недійсним охоронно-орендного договору на користування нерухомою пам'яткою історії та культури №70 від 09.08.1996р.

Позовні вимоги позивача обґрунтовувались тим, що відповідач користується вищевказаним об'єктом нерухомого майна всупереч Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не сплачує орендну плату, та ухиляється від впорядкування орендних правовідносин із власником приміщень - територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради та її виконавчого органу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Так, з листа Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 06.12.2012р. за № 01-04/3423-2/2867 вбачається, що відповідно до п. 4 Охоронно-орендного договору № 70 від 09.08.1996р. відповідач був зобов'язаний сплачувати протягом строку дії договору орендну плату, але в порушення вказаних обов'язків відповідач плату за користування пам'яткою архітектури не здійснював, у зв'язку з чим станом на 2010 рік утворилась заборгованість у сумі 294983,71 грн. та пеня у сумі 95381, 65 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2012р. постанова Харківського апеляційного господарського суду Харківської області від 02.10.2012р. та рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2012р. у справі №5023/1290/12 скасовані, в позові відмовлено.

Приймаючи вказану постанову, Вищий господарський суд України виходив з того, що під час укладення спірного охоронно-орендного договору № 70 від 09.08.1996 р. сторони діяли на підставі Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" 1978 року, Положення про охорону і використання пам'яток історії і культури, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 865 від 16.09.1982р., та Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, змісту, використання і реставрації нерухомих пам'яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986р. за № 203, та за наявності у Управлінням містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації повноважень на укладення таких договорів у 1996 році.

На думку позивача, до теперішнього часу відповідач користується вказаними приміщеннями не здійснюючи оплати на користь державного бюджету України за їх користування, а отже, порушення закону продовжується у часі, не зупинено, а також не відновлене належне право територіальної громади м. Харкова на володіння та користування своїм майном.

Звертаючись з даною позовною вимогою до суду позивач зазначає, що охоронно-орендний договір №70 від 09.08.1996р. підлягає визнанню недійсним з підстав передбачених ст. 48 ЦК УРСР (чинному на момент укладення спірного договору №70 від 09.08.1996р., надалі - ЦК УРСР 1963 року.).

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на пропущення позивачем строку позовної давності.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Стаття 151 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР 1963 року зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а в разі відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 162 вказаного Кодексу одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 216 ЦК УРСР 1963 року зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 256 ЦК УРСР 1963 року за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Стаття 258 цього Кодексу встановлює, що строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Згідно з приписами ст. 260 ЦК УРСР 1963 року в разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" (в редакції 1992 року) строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Як зазначено в п. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій", при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Чинне законодавство не встановлювало строк, в який орендодавець майна повинен заявити про припинення або зміну договору після закінчення його строку. Отже таку заяву заінтересована сторона могла зробити в будь-який час до закінчення строку дії договору оренди. Якщо цього не було зроблено, то договір оренди майна державних підприємств та організацій вважається продовженим на той самий строк, який був передбачений попереднім договором.

Це не позбавляло заінтересовану сторону права звернутися до суду на загальних підставах із заявою про дострокове розірвання договору оренди.

Таким чином, при вирішенні питання взаємовідносин сторін в разі продовження користування нежилим приміщенням після закінчення строку дії договору слід керуватись ст. 260 ЦК УРСР 1963 року.

Підставою для припинення договору є закінчення строку дії договору при умові, якщо наймодавець зажадає повернення йому майна. За відсутності такої вимоги договір не припиняється. При цьому законодавець не ставить поновлення договору в залежність від того, користується орендар орендованим майном чи ні.

Судом встановлено, що пропозиція щодо розірвання договору оренди №118 від 02.02.1993 року позивачем (орендодавцем) відповідачу (орендарю), не надсилалась, як і у додатковій угоді від 29.06.1994р. до договору оренди №118 від 02.02.1993р., або іншій угоді, строк виконання зобов'язання за договором сторонами також не встановлювався, а відповідач не припиняв користуватися спірним нерухомим майном.

Зважаючи на викладені обставини та на не вчинення жодних дій, спрямованих на його припинення, договір оренди від 02.02.1993р. №118 укладений між Фондом міського майна Харківської міської ради народних депутатів та організацією орендарів готелю "Травнева" продовжив свою дію, ще на три роки та був чинний під час укладення спірного охоронно-орендного договору № 70 від 09.08.1996 року.

Вказані висновки кореспондуються із позицією Вищого господарського суду України, що викладена в постановах від 12.08.2003 року по справі № 1/630-27/472, від 17.12.2008 року по справі № 8/528 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.02.2009 року відмовлено у порушенні провадження з перегляду), Верховного Суду України від 17.12.2002 року по справі № 119/15-2001.

Відповідно до листа Вищого арбітражного суду України від 20.04.2001 р. № 01-8/481 "Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)" об'єкт договору оренди у період дії відповідного договору не може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше, оскільки це унеможливлює реалізацію права на користування цим об'єктом і не відповідає вимогам глави 25 Цивільного кодексу.

Саме такої правової позиції дотримався господарський суд Дніпропетровської області під час розгляду справи № 8/220-09 (10/11-09 (31/128-08) після її надходження на новий розгляд з Вищого господарського суду України та Верховного суду України.

Таким чином, суд зазначає, що охоронно-орендний договір № 70 від 09.08.1996р., укладений між Управлінням містобудування та архітектури облдержадміністрації та АТ "Готельний комплекс "Славія" є недійсним, оскільки він був укладений під час дії договору оренди №118 від 02.02.1993р. та його укладення порушує майнові права власника вказаного майна - територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що позивачем пропущені строки позовної давності.

Так, стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як певний строк для звернення до суду за захистом порушеного права або інтересу. Разом з тим, обмеження щодо строків звернення за судовим захистом певною мірою суперечать нормі ч. 1 ст. 55 Конституції України, яка не встановлює обмежень щодо строків звернення за судовим захистом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50р., ратифікованої Україною 17.07.97р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові пленуму Верховного суду України від 06.112009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом встановлені винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК України).

Зважаючи на те, що обставини на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, стали достовірно відомі йому після набуття права власності на спірні нежитлові приміщення в будівлі по вул. Полтавський шлях, 52, строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання недійсним охоронно-орендного договору №70 від 09.08.1996 р. не сплив.

Так, право власності визнано та зареєстровано за позивачем на підставі рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2009р. у справі № 35/400-08, яке залишено без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2009р. та Вищого господарського суду України від 14.10.2009р.

Враховуючи вищевказані судові рішення, звернення управління містобудування та архітектури Харківської обласної держаної адміністрації (вх. № 4718 від 24.03.2010р.), розпорядження Харківської обласної державної адміністрації № 165 від 18.03.2010р. "Про передачу нежитлової будівлі - пам'ятки архітектури" між позивачем, в особі управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації було підписано 09.04.2012р. акт приймання-передачі пам'ятки архітектури місцевого значення по вул. Полтавський шлях, 52, разом зі спірними нежитловими приміщеннями.

Згідно розпорядження управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 30.04.2010р. № 479 спірні приміщення прийняті в комунальну власність та відображені на обліку Управління.

Таким чином, в квітні 2010 року у позивача з'явилась можливість розпоряджатися спірними приміщеннями та, відповідно, постало питання щодо упорядкування майнових та орендних правовідносин з АТ "Готельний комплекс Славія" та наданні правової оцінку документам і факту знаходження даних приміщень у користуванні відповідача.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги Харківської міської ради до Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія" про визнання недійсним охоронно-орендного договору № 70 від 09.08.1996р. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати по сплаті судового збору та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ч. 1 ст. 55 Конституції України, ст.ст. 48, 151, 162, 216, 256, 258, 260 ЦК УРСР 1963 року, ст. 19 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" (в редакції 1992 року), ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним охоронний-орендний договір № 70 від 09.08.1996 року.

Стягнути з Акціонерного товариства "Готельний комплекс "Славія" (61052, м. Харків, Полтавський шлях, 52, код ЄДРПОУ 212251563) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) - 1147,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.02.2013 р.

Суддя Жиляєв Є.М.