Ухвала суду № 29410093, 07.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14194/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Савчуку Р.А.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2012 року №0008552240, №0008562240, №0008572240,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2012 року №0008552240, №0008562240, №0008572240.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 28 липня 2005 року № 1 074 102 0000 009017, за адресою: 04053, місто Київ, Львівська площа, буд. 8-А.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби проведена документальна виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 27 вересня 2012 року № 1470/2240/33695378.

На підставі встановлених порушень актом перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0008552240 від 15 жовтня 2012 року, яким за порушення підпункту 1.20.1. статті 1, підпункту 1.20.2. статті 1, підпункту 1.20.5-1 пункту 20.1 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР із змінами та доповненнями, позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11 309 007 грн.; № 0008562240 від 15 жовтня 2012 року, яким за порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 295 807 грн. (у тому числі, за основним платежем - на суму 1 099 231 грн., за штрафними санкціями -196 576 грн.); № 0008572240 від 15 жовтня 2012 року, яким за порушення підпункту 1.20.1. статті 1, підпункту 1.20.2. статті 1, підпункту 1.20.5-1 пункту 20.1 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР; підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, статті 135, підпункту 138.10.5. пункту 138.10 статті 138, пункту 141.1. статті 141 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на суму 2 574 416 грн. (в тому числі, за основним платежем - на суму 2 143 051 грн., за штрафними санкціями - на суму 431 365 грн.).

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Відносно порушення позивачем підпункту 1.20.1. статті 1, підпункту 1.20.2. статті 1, підпункту 1.20.5-1 пункту 20.1 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР колегія суддів виходить з наступного.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» як орендодавцем та контрагентами (фізичними та юридичними особами), укладено договори оренди нежитлових приміщень за період з 2005 року по 2012 рік.

Відповідно до підпункту 1.20.1. пункту 1.20. статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.20.2. пункту 1.20. статті 1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з підпунктом 1.20.8. пункту 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайних цін у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий органу у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

З зазначених вище положень, слідує, що звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта з посиланням на отриману на запити інформацію щодо середньої ринкової вартості оренди нежитлового приміщення за 1 кв.м від АН «Парус», ТОВ «Самсон», ТОВ «Благовіст», оскільки вказана вартість у листах контрагентів може змінюватись та визначається виключно орендодавцем відповідно до конкретного орендаря.

Податковим органом не було здійснено статистичну оцінку рівня цін оренди ідентичних або однорідних нежитлових приміщень, які б вказували на заниження позивачем ціни оренди нежитлових приміщень у співставних умовах, а тому висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 1.20.1. пункту 1.20. статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР є помилковим.

Колегія суддів звертає увагу, що податковим органом зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11 309 007 грн., при цьому документального підтвердження такої суми та способу здійсненна розрахунку санкції не наведено, окрім власного розрахунку відповідача, здійсненого з посиланням на отриману від АН «Парус», ТОВ «Самсон», ТОВ «Благовіст», з якими позивач не укладав договорів оренди.

Суд першої інстанції правомірно встановив необґрунтованість висновків податкового органу в зазначеній частині та про порушення порядку застосування до платника податку санкцій, що є підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення №0008552240 від 15 жовтня 2012 року, яким за порушення п.п. 1.20.1, п.п. 1.20.2., п.п. 1.20.5-1 п. 20.1 ст. 1, п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11 309 007 грн..

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень № 0008562240 та № 0008572240 від 15 жовтня 2012 року, яким за порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 295 807 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (за Договором - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські інвестиційні системи» (за Договором Позичальник) укладено кредитний договір № 151407К16, за умовами якого Банк відкриває Позичальникові відновлювану кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов цього Договору.

Апелянт обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що позивачем порушено мету отримання кредитних кошти відповідно до умов Кредитною Договору № 151407К16 від 22 березня 2007 року, зокрема метою отримання кредитних коштів у первинному Договорі зазначено здійснення операцій з для купівлі - продажу нерухомості житлового та нежитлового призначення (в тому числі по попереднім договорам купівлі-продажу) земельних ділянок, корпоративних прав та інших цінних паперів, оплати гарантійних внесків при проведенні аукціонів, торгів, тендерів та конкурсів з продажу нерухомості нежитлового призначення, продажу землі або продажу корпоративних прав.

Зазначені висновки є помилковими, оскільки відповідно до умов Додаткової угоди № 151407К16-19 від 09 жовтня 2009 року до Кредитного договору № 151407К16 від 22 березня 2007 року, серед цілей отримання кредитних коштів зазначено внесення гарантійних внесків, при проведенні аукціонів, торгів, тендерів та конкурсів з продажу права оренди земельних ділянок та об'єктів комунальної власності, рефінансування витрат Позивальника на зазначені цілі та поповнення обігових коштів Позичальника в т.ч. з метою проведення реконструкції приміщень.

В матеріалах справи наявна первинна документація, зокрема акти виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, податкові накладні та довідки про вартість робіт, які оформлені належним чином відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На підтвердження реальної мети отримання вищезазначених коштів, отриманих за кредитним Договором № 151407К16 від 22 березня 2007 року та умовами Додаткової угоди № 151407К16-19 від 09 жовтня 2009 року судом першої інстанції досліджено господарську діяльність платника податку.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи слідує, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу валових витрат сум податку на прибуток є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

В матеріалах справи наявна розшифровка валових витрат до Декларації на прибуток ТОВ «Українські інвестиційні системи» за період І півріччя 2010 року.

Згідно Декларації на прибуток за 3 квартали 2010 року та розшифровки валових витрат за період I півріччя 2010 року вбачається, що загальна сума валових витрат за період І півріччя 2010 року з урахуванням коригування валових витрат на суму 87 068,56 грн. (зменшення) склала: 61 154 684,60 грн..

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 Податкового кредиту України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 22.4. статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Висновок податкового органу в частині встановлення порушення позивачем підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, статті 135, підпункту 138.10.5. пункту 138.10 статті 138, пункту 141.1. статті 141 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року є помилковим у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення № 0008562240 та № 0008572240 від 15 жовтня 2012 року підлягають скасуванню

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.09.2011 року №0008552240, №0008562240, №0008572240.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 12.02.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.