Ухвала суду № 29400041, 31.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" січня 2013 р. м. Київ К/9991/61937/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Бовкуна В.В.

представників позивача Ткача С.С., Грембовського В.О.

представників відповідача Кравченка М.В., Юркова М.О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочнік»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012

у справі № 2а-6361/12/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочнік», Приватного підприємства «Продторгсистема»

про визнання недійсним договору та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту -позивач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочнік»(далі по тексту -відповідач 1, ТОВ «Молочнік») та Приватного підприємства «Продторгсистема»(далі по тексту -відповідач 2, ПП «Продторгсистема») про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.01.2011 №7-10/01/11 та стягнення коштів в доход держави в сумі 4609365,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі ТОВ «Молочнік», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.01.2011 між ПП «Продторгсистема»(продавець) та ТОВ «Молочнік»(покупець) укладено договір купівлі-продажу №7-10/01/11.

Відповідно до умов цього договору, продавець зобов'язується поставити у зумовлені договором строки молочну сировину та продукцію, інші молочні товари, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар. Право власності на товар та ризик випадкової загибелі або псування товару переходить до покупця з моменту передачі його для перевезення перевізнику для доставки покупцю.

Перелік (асортимент) товару, який може бути поставлений за цим договором, ціни на одиницю товару, кількість та загальна вартість визначаються сторонами у видатковій накладній на кожну партію товару, яка є невід'ємною частиною договору. Загальна вартість договору визначається як сума вартості фактично постановленого товару в партіях згідно накладних на товар протягом терміну дії договору.

Відповідно до пункту 5.3 договору усі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару бере на себе покупець.

Оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок продавця грошових коштів за попередньою оплатною або протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару.

На виконання умов даного договору відповідачем 2 було виписано видаткові накладні та податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

За даним договором відповідачем 2 поставлено відповідачу 1 товар на загальну суму 4609365,00 грн.

Позивач стверджує про наявність у відповідачів умислу на укладання названого вище договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції та помилкового не погодився суд апеляційної інстанції.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У той же час, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, якою названа правова норма доповнена саме Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини третьої названої статті, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Отже, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Судом зазначено, що оновним аргументом позивача на підтвердження нікчемності оспорюваної угоди є неможливість її виконання з боку відповідача 2 та укладення з метою зменшення податкового навантаження відповідача 1.

Однак, порушення з боку суб'єктів господарювання правил ведення податкового обліку та безпідставне віднесення до складу валових витрат, та податкового кредиту по податку на додану вартість сум, сплачених за оспорюваним договором, не є належним доказом його нікчемності з підстав порушення публічного порядку.

Окрім того, відповідачем 1 на підтвердження реальності договірних відносин суду надано копії платіжних доручень з відмітками банку про проведення розрахунків з відповідачем 2, первинні бухгалтерські документи, які підтверджують отримання суб'єктом господарювання придбаного товару, постановлення його на облік, використання у господарській діяльності, яка полягає у виробництві молочної продукції, а також реалізацію виробленої продукції.

Також відповідачем 1 надано копію договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.01.2011 №0301, укладений з суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Лавриненко Н.Д., на підставі якого здійснювалось перевезення товару придбаного у відповідача 2.

У той же час, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості здійснення перевезень автомобільним транспортом СПД-ФО Лавриненко Н.Д.

Посилання позивача на відсутність у перевізника дозвільних документів на здійснення ним перевезень придбаного за оспорюваним правочином товару, судом першої інстанції вірно не взято до уваги, так як предметом розгляду у справі є договір купівлі-продажу, укладений між відповідачами, а не договір перевезення.

Відповідно до положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом зазначено, що під час розгляду справи відповідачами підтверджено вчинення дії, спрямованої на набуття, зміну або припинення їх прав та обов'язків, тоді як позивачем іншого не доведено.

Щодо твердження відповідача 1 з приводу пропуску позивачем строку звернення до суду з посиланням на частину 1 статті 250 Господарського кодексу України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його помилковість, з огляду на наступне.

Так, названою правовою нормою встановлено обмеження строків застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій, передбачених положеннями Господарського кодексу України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи правовою підставою для звернення до суду із названим вище позовом стала частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а тому при визначенні строку звернення до суду з вимогою про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення відповідних санкцій слід керуватися загальними правилами, передбаченими статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, що становить шість місяців. Зазначений строк обчислюється з дня, коли податковий орган дізнався або повинен був дізнатися про порушення інтересів держави внаслідок вчинення відповідного правочину з протиправною метою. Таким днем може бути або день проведення відповідної перевірки або день надходження до органів державної податкової служби інших документів, які свідчать про вчинення відповідного правочину з протиправною метою, наприклад даних зустрічних перевірок контрагентів платника. Враховуючи те, що виявлення укладення спірного правочину мало місце під час проведення перевірки відповідача 1, за результатами якої ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Молочнік»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Продторгсистема»за січень, лютий, березень 2011 року від 09.12.2011 №326/22-03/37202012, а позов поданий до суду у травні 2012 року, то позивачем дотримано строки звернення, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України. Доказів пропуску позивачем строку звернення до суду відповідачами не надано.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних доказів того, що договір купівлі-продажу укладався відповідачами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому позов не підлягає задоволенню.

Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2012 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 помилково.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2012.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочнік»задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2012.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров