Ухвала суду № 29399204, 07.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" лютого 2013 р. м. Київ К-23435/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2010

у справі № 2а-17486/09/0570

за позовом Приватного підприємства „Албір"

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції

м. Маріуполя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Албір" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000032344/0 від 14.06.2006.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2009 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2010 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.11.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за розрахунковий період з 01.04.2005 по 31.12.2005 та складено акт № 855/23-7/31317706 від 05.06.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення за № 0000032344/0 від 14.06.2006, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання по податок на додану вартість у розмірі 1690124 грн..

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 1.14 ст. 1, п. 6.2., п. 6.5. ст. 6, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997, занижено податок на додану вартість у розмірі 845062, 3 грн., оскільки неправомірно застосовано нульову ставку по податку на додану вартість щодо наданих послуг з навантаження та розвантаження експортних вантажів.

Відповідно до пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість" за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

Судами встановлено, що в період, охоплений перевіркою, позивачем укладено ряд однотипних договорів про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу в міжнародному сполученні, в яких він виступав як особа, що забезпечує експортно-імпортними вантажами транспортні засоби перевізника, тобто надає транспортно-експедиційні послуги. При цьому, позивач як експедитор діяв від свого імені, а не від імені перевізника, а формування вартості транспортної послуги здійснювалось перевізником як особою, яка надавала таку транспортну послугу.

Згідно з пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.

Підпунктом "г" п. 6.5 ст. 6 Закону України визначено, що місцем поставки послуг вважається місце, де фактично надаються послуги у сфері діяльності, допоміжній транспортній, такій як навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші види аналогічних робіт.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку послуги по навантаженню та перевалці вантажів, які експортуються, є супутніми такому експорту, а включення декларантом до вантажний митних декларації їх вартості, як складової митної вартості експортованого товару, дає підстави для оподаткування цих послуг за нульовою ставкою.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 у справі № 2а-3258/12/2070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 у справі № 2а-3258/12/2070 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко