Ухвала суду № 29398033, 24.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2012 р.Справа № 2а-17662/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання Мургі С.С.,

за участю: представників сторні,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі № 2а-17662/11/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство „Харківська ТЕЦ-5" звернулось до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.07.2011р. №0000980854, від 29.07.2011р. №0000990854, від 29.07.2011р. №0000970854, від 29.07.2011р. №00009508543.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 р. позовні вимоги задоволені у повному обсязі, а саме: скасовані податкові повідомлення-рішення від 29.07.2011р. №0000980854, від 29.07.2011р. №0000990854, від 29.07.2011р. №0000970854, від 29.07.2011р. №00009508543.

Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції у зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача, за наслідками якої було складено акт перевірки №1778/23-1/05471230 від 13.07.2011р. Перевірка проводилась за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2010 р.

Перевіркою встановлено, що в періоді, який перевірявся, позивач звертався до суду з позовними заявами по стягненню з власних контрагентів суми заборгованості за реалізовану електро - та теплоенергію, а також інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на не сплачену суму основного боргу згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України. На підставі отриманих рішень судів, позивачем у бухгалтерському обліку було здійснено відображення інфляційних витрат та 3% річних на загальну суму 22 861 211,38 грн.

В акті перевірки встановлено, що нараховані за рішеннями судів суми інфляційних витрат та 3% річних не включались позивачем до складу валового доходу в деклараціях з податку на прибуток та не включались до складу податкових зобов'язань з ПДВ, у зв'язку з чим, в порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем занижені валові доходи у розмірі 14 555 201,00 грн. та в порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4., пп. 7.3.1, п. 7.3, ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" занижені податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 3 810 202,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення необґрунтовані та прийняті з порушенням норм діючого законодавства, а тому підобгають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 11.3.1. пп. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Право на нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних встановлено в ст. 625 Цивільного кодексу України. Виходячи з вищенаведеної норми інфляційні втрати розглядаються в якості компенсації за знецінення грошових коштів, а 3% річних - в якості плати за користування чужими грошовими коштами. Тобто, вказані суми носять компенсаційний характер та спрямовані на відновлення порушеного права кредитора на отримання грошових сум в рахунок оплати товару, які відповідають його фактичній вартості на момент продажу.

На вищенаведену правову природу інфляційних втрат та процентів річних звернув увагу Верховний Суд України в постанові від 14 листопада 2011 р. по справі № 3-116гс11, прийнятою за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 р. в справі № 12/207 за позовом приватного підприємства «Анабуд» до ТОВ «Ілта». Вказана правова позиція є обов'язковою для врахування при розгляді цієї справи відповідно до норм ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, інфляційні втрати та відсотки річних, які нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України не включаються до бази оподаткування податком на додану вартість, оскільки не входять до складу договірної вартості товарів. Суми інфляційних втрат та відсотків річних не можуть впливати на збільшення валового доходу платника податку, оскільки не можуть вважатись оплатою отриманого товару.

В періоді, який перевірявся, законодавчо було врегульовано питання щодо включення до складу валових доходів отриманих платником податків доходів з інших джерел в порівнянні з доходами визначеними в пп. 4.1.1. - 4.1.5. п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств". В пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" наводиться невичерпний перелік таких доходів. Як вбачається з наведеної норми, законодавець пов'язує обов'язок збільшення валового доходу з фактичним отриманням певних сум. Зокрема, в абз. 7 пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", який регулює найбільш подібні до спірних відносини, встановлено що до складу валового доходу включаються суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду. Однак правова природа таких грошових сум є відмінною від інфляційних втрат та відсотків річних. Відповідно до ст. 552 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) сплачується понад належну кредитору від боржника грошову суму, тобто неустойка (штраф, пеня) розглядається в якості додаткових грошових сум, які хоча і не входять до складу договірної вартості товару, однак є доходом платника податку, в той час, як інфляційні втрати та відсотки річних, враховуючи компенсаційний характер вказаних сум, не можуть взагалі вважатись доходом.

Судовим розглядом встановлено, що стягнуті на користь позивача суми інфляційних втрат та відсотків річних, які були нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, на момент проведення перевірки позивача фактично не були отримані (стягнуті) від контрагентів позивача. За таких обставин, нараховані, але не отримані інфляційні втрати та відсотки річних не можуть включатись до складу валових доходів платника податку та податкових зобов'язань з ПДВ ще й на цій підставі, оскільки норми пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість" пов'язують виникнення обов'язку платника податку на вчинення наведених дій виходячи з фактичного отримання (передання) платником податків певних грошових коштів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в періоді який перевірявся, діяли та на момент проведення перевірки не скасовані роз'яснення Державної податкової адміністрації України, що містяться в листах від 16.01.2009 р. № 738/7/16-1517-26 та від 06.08.2009 р. № 7599/6/16-1515-26, №16773/7/16-1517-26.

В листі від 06.08.2009 р. № 7599/6/16-1515-26 зазначено, що дата виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які формуються внаслідок претензійної роботи або за рішенням суду щодо сплати зазначених сум (у розмірі індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми) понад встановленої договірної вартості товарів (робіт, послуг), відповідатиме даті фактичної сплати цих сум.

В листі від 16.01.2009 р. № 738/7/16-1517-26 зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість з сум індексу інфляції та 3 % річних, які сплачуються покупцем згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України у разі простроченого виконання ним договірних зобов'язань є дата фактичного отримання продавцем цих сум.

Відповідно до пп. „д" пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що був чинними в періоді, який перевірявся, встановлено, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення.

Відповідно до пп. „г" пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. За таких обставин, в розумінні вищенаведеного закону, листи від 16.01.2009 р. № 738/7/16-1517-26 та від 06.08.2009 р. №7599/6/16-1515-26, №16773/7/16-1517-26 є податковим роз'ясненням.

Враховуючи наведене, висновки відповідача про порушення позивачем вимог пп. 4.1.6., п. 4.1., ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок чого були занижені валові доходи у розмірі 14 555 201,00 грн. та порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4., пп. 7.3.1, п. 7.3, ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" внаслідок чого були занижені податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 3 810 202,00 грн. не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України та є неправомірними.

В акті перевірки відповідачем зазначається, що між позивачем та ТОВ „Спецзахист-68" було укладені договори №248 від 12.06.2009 р., №271 від 04.08.2009 р., №285 від 08.09.2009 р. на постачання топкового мазуту. Відповідач вказує, що згідно деяких пояснень від власників (орендарів, водіїв) автомобілів, вказаних у товарно-транспортних накладних на перевезення мазуту, не підтверджується факт перевезення мазуту, а саме за витратними накладними від 24.07.2009 р. №РН-0128, від 04.08.2009 р. №РН-0130, від 26.09.2009 р. №РН-0142, від 28.09.2009 р. №РН-0143, від 03.10.2009 р. №РН-0148, від 04.10.2009 р. №РН-0149, від 07.10.2009 р. №РН-0152, від 08.10.2009 р. №РН-0153, від 11.10.2009 р. №РН-0155, від 15.10.2009 р. №РН-0156, від 04.11.2009 р. №РН-0167.

Враховуючи наведене, відповідач доходить висновку про неправомірне віднесення до складу валових витрат з податку на прибуток суму в розмірі 1 695 869,31 грн., внаслідок порушення п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", а також неправомірне завищення податкового кредиту в сумі 339 174,00 грн., внаслідок порушення пп. 7.4.1., пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Судовим розглядом встановлено, що позивачем було укладено з ТОВ „Спецзахист-68" договори поставки нафтопродуктів №248 від 12.06.2009р., №271 від 04.08.2009 р., №285 від 08.09.2009 р., згідно яких останній зобов'язався поставити мазут марки М-100. Зобов'язання ТОВ „Спецзахист-68" по поставці товару автомобільним транспортом вважаються виконаними, право власності на товар і ризики по його втраті (псуванню) переходять від постачальника до покупця з моменту зливу мазуту в приймальну ємність позивача (п. 2.5. наведених договорів).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач протягом 2 півріччя 2009 р. отримував від ТОВ „Спецзахист-68" мазут марки М-100. На мазут, який поставлено автомобільним транспортом, надані товарно-транспортні накладні, які виписані на перевезення товару та в яких значиться транспортний засіб, який здійснював фактичне перевезення мазуту, його державний номер. Судом досліджено спірні витратні накладні від 24.07.2009 р. №РН-0128, від 04.08.2009 р. №РН-0130, від 26.09.2009 р. №РН-0142, від 28.09.2009 р. №РН-0143, від 03.10.2009 р. №РН-0148, від 04.10.2009 р. №РН-0149, від 07.10.2009 р. №РН-0152, від 08.10.2009 р. №РН-0153, від 11.10.2009 р. №РН-0155, від 15.10.2009 р. №РН-0156, від 04.11.2009 р. №РН-0167 та виписані до них товарно-транспортні накладні та встановлено, що вказані первинні документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

На кожну поставку товарів з боку ТОВ „Спецзахист-68" на користь позивача були виписані податкові накладні, а саме №129 від 24.07.2009 р., №131 від 04.08.2009 р., № 143 від 26.09.2009 р., №144 від 28.09.2009 р., №149 від 03.10.2009 р., №150 від 04.10.2009 р., №153 від 07.10.2009 р., №154 від 08.10.2009 р., №156 від 11.10.2009 р., №157 від 15.10.2009 р., №168 від 04.11.2009 р., які відповідають вимогам п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Судом встановлено, що позивачем в повному обсязі проведено оплату за отриманий мазут згідно з умовами договорів поставки №248 від 12.06.2009р., №271 від 04.08.2009 р., №285 від 08.09.2009 р., в т.ч. за спірними витратними накладними.

В акті перевірки відповідачем здійснено посилання на пояснення власників (орендарів, водіїв) автомобілів, вказаних у товарно-транспортних накладних на перевезення мазуту, якими факт перевезення вищезазначеного мазуту не підтверджено. Відповідач вказує, що надані платником податків товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам п. 9.2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та складені з порушенням приписів п. 2.4 „Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, оскільки не підтверджуються виконавцями послуг та відповідно, не підтверджується зміст проведеної господарської операції. Вказані пояснення були отримані відповідачем в якості додатків до листа заступника начальника ВПМ Кременчуцької ОДПІ від 01.06.2011 р. №6292/7-31. Суд звертає увагу, що на вимогу суду відповідачем були надані не всі матеріали, які були додатками до листа від 01.06.2011 р. №6292/7-31.

Відповідно до ст. 83 Податкового кодексу України встановлений перелік матеріалів, які є підставами для висновків підчас проведення перевірок.

Як вбачається з тексту пояснень фізичних осіб, які були використані відповідачем підчас складання акту перевірки, які надавались начальнику ВПМ Кременчуцької ОДПІ. Вказані пояснення не містять в собі посилання на правові підстави, як надання так і відібрання наведених пояснень. Відповідачем не було надано доказів, що наведені пояснення відбирались в межах повноважень та в порядку, передбаченому нормативно-правовими актами України, а також не наведено правової підстави отримання їх відповідачем та використання вказаних пояснень підчас проведення перевірки відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів зазначає, що пояснення ОСОБА_1 не підтверджують жодних обставин постачання або непостачання мазуту на ПАТ „Харківська ТЕЦ-5", оскільки як було зазначено в його поясненнях, ті транспортні засоби, відносно яких є зауваження з боку відповідача, були надані ним в оренду іншій особі.

В поясненнях ОСОБА_2 зазначено, що він не пам'ятає чи транспортував він мазут на ПАТ „Харківська ТЕЦ-5" протягом 2009 р., оскільки транспортує мазут протягом тривалого часу на багато ТЕЦ.

В поясненнях ОСОБА_3, стверджується, що він постійно займається перевезенням нафтопродуктів на власному автотранспорті, і протягом 2009 р. здійснював транспортування мазуту на ПАТ „Харківська ТЕЦ-5" в об'ємі 25 м.куб. Проте, в поясненнях не з'ясовується чи надавав ОСОБА_3 належний йому автотранспорт в оренду іншим особам та на підставі яких саме документів він підтверджує поставку мазуту лише у вказаній кількості. Так само, в поясненнях ОСОБА_4 не з'ясовується питання чи надавав він оренду належний йому транспортний засіб.

В поясненнях ОСОБА_5, стверджується, що він працював водієм-експедитором на підприємстві, яке займалось транспортуванням мазуту і не возило мазут на ПАТ „Харківська ТЕЦ-5", в той же час відсутні пояснення директора цього підприємства, не з'ясовано питання наявності інших водіїв-експедиторів на підприємстві.

Судом встановлено, що облік палива у позивача здійснюється згідно з діючою інструкцією „Про порядок приймання та облік рідкого палива (мазуту) на ПАТ "Харківська ТЕЦ-5". Відповідно до наведеної Інструкції кожен автомобіль, що в'їжджає на територію реєструється працівником охоронної служби ПАТ „Харківська ТЕЦ-5" у книзі „Облік матеріальних цінностей, що транспортуються (вивозяться, виносяться-ввозяться, вносяться)", крім того дані про доставлений мазут реєструються у оперативному журналі та журналі хімічних аналізів мазуту.

Позивачем до суду були надані витяги з книги „Облік матеріальних цінностей, що транспортуються (вивозяться, виносяться-ввозяться, вносяться)", оперативного журналу та журналу хімічних аналізів мазуту, в яких працівниками позивача був зафіксований факт доставки мазуту відповідно до витратних накладних від 24.07.2009 р. №РН-0128, від 04.08.2009 р. №РН-0130, від 26.09.2009 р. №РН-0142, від 28.09.2009 р. №РН-0143, від 03.10.2009 р. №РН-0148, від 04.10.2009 р. №РН-0149, від 07.10.2009 р. №РН-0152, від 08.10.2009 р. №РН-0153, від 11.10.2009 р. №РН-0155, від 15.10.2009 р. №РН-0156, від 04.11.2009 р. №РН-0167.

Відповідачем безпідставно не було врахована інформація, яка міститься у вищенаведених книзі та журналах, враховуючи ту обставину, що 08.07.2011 р., тобто до моменту закінчення перевірки позивача, на запит однієї з посадових осіб, що здійснювали перевірку, а саме заступника начальника відділу організації та моніторингу фінансових операцій УБВДОЗШ ДПА у Харківській області Столяренко Є.Ю., з боку позивача були надані пояснення №01-18/1233 щодо обліку автомобілів, які доставляють мазут на ПАТ „Харківську ТЕЦ-5" з копіями витягів з відповідних журналів та книги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що у зв'язку з тим, що використані підчас проведення перевірки позивача пояснення фізичних осіб щодо обставин постачання мазуту містять протиріччя та не є документально підтвердженими, то вказані письмові докази, без дослідження інших обставин, самі по собі не можуть підтверджувати факт не здійснення певних господарських операцій. Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, а саме договори поставки, витратні накладні, товарно-транспортні накладні складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договір укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та/або валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Враховуючи наведене, висновки податкового органу про порушення п. 5.1., пп.5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок чого позивачем завищено валові витрати на суму 1 695 870 грн., та порушення пп. 7.4.1., пп.7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 339 174,00 грн., є необґрунтованими та неправомірними.

Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності порушень у взаємовідносинах між ПАТ „Харківська ТЕЦ-5" та АТЗТ „Конкурент", ЗАТ „Укрспецмаш", ТОВ „Комплекс +" та безпідставність висновків відповідача про завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ЗАТ „Укрспецмаш" в грудні 2010 р. в сумі 241 295,08 грн., завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ „Комплекс+" в грудні 2010 р. в сумі 129 027,88 грн., завищення податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з АТЗТ „Конкурент" в жовтні, грудні 2009 р., лютому-березні 2010 р. в сумі 33 481,00 грн. та 29 399,00 грн. відповідно, та має зазначити наступне.

Як вбачається із акту перевірки, всі правочини між вищенаведеними контрагентами та позивачем, які були досліджені податковим органом, на думку останнього порушують ст. ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог цих статей в момент вчинення правочинів.

Відповідач на момент складання акту перевірки не був наділений законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

З огляду на норми п. 6 розділу І та п. 5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

На час укладення позивачем договорів та проведення господарських операцій з АТЗТ „Конкурент", ЗАТ „Укрспецмаш", ТОВ „Комплекс +", вказані юридичні особи були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали статус зареєстрованих платників податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем по справі.

Податкові накладні, видаткові накладні виписані зазначеними юридичними особами не мають недоліків, які згідно з п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", ч. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" спричиняють втрату вказаними накладними статусу податкової накладної або не надають їм статусу первинного документу. Відповідно до наданих позивачем платіжних доручень розрахунки між позивачем та вищенаведеними контрагентами за отримані товари (виконані роботи) проведені в повному обсязі.

Із наданих позивачем документів вбачається, що господарські операції між позивачем та АТЗТ „Конкурент", ЗАТ „Укрспецмаш" та ТОВ „Комплекс +" мали реальний характер, у зв'язку з чим зазначені документи позивачем правомірно враховані у податковому обліку при формуванні податкового кредиту та валових витрат підприємства.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач відповідно до положень пп. 7.4.1. п. 7.4., пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" мав право на віднесення до складу податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість за отримані товари (роботи), відповідно до податкових накладних отриманих від АТЗТ „Конкурент", ЗАТ „Укрспецмаш" та ТОВ „Комплекс +", та відповідно до положень пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" мав право на віднесення до складу валових витрат вартість отриманих товарів по взаємовідносинам з АТЗТ „Конкурент".

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012р. по справі № 2а-17662/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Курило Л.В. Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 29.10.2012 р.