Постанова № 29389003, 13.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2013 р. Справа № 5023/4890/12 (5023/6982/11)

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В., суддя Шевель О. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

за участю представників сторін:

позивача - Капінос Н.В. за довіреністю № 10/1 від 10.01.12 р.

відповідача - Добрелі І.В. за довіреністю № 105 від 21.06.12 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №160Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. у справі № 5023/4890/12 (н.р. 5023/6982/11)

за позовом ТОВ "Безмятежне", Харківська область, Шевченківський район, с. Безмятежне

до ПАТ "Атоменергокомплект", м. Київ

про визнання недійсною додаткової угоди від 24.12.2004 р., яка є невід'ємною частиною форвардного контракту № 10 від 03.03.2003 р.

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2011 р. ТОВ "Безмятежне" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсною додаткової угоди від 24.12.2004 року, яка є невід'ємною частиною форвардного контракту №10 від 03.03.2003 року (з урахуванням заяви від 21.09.2011р.) Позивач обґрунтовував свій позов перевищенням повноважень директором позивача при підписанні оспорюваної додаткової угоди, відсутністю наміру створити реальні наслідки в зв'язку з укладенням додаткових угод до контракту, суперечністю змісту укладених угод статутним цілям товариства.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.03.2012 р. у справі №5023/6982/11 позовні вимоги задоволені. Визнано недійсною додаткову угоду від 24.12.2004 р., яка є невід'ємною частиною до форвардного контракту № 10 від 03.03.2003 р. укладеного між позивачем та відповідачем. Також в рішення зазначено про зміну назви підприємства відповідача з ВАТ "Атоменергокомплект" (код 19122591) на ПАТ "Атоменергокомплект" (код 19122591).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2012р. у справі № 5023/6982/11 зазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2012 р. рішення господарського суду Харківської області від 12.03.2012р. та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 р. у справі №5023/6982/11 скасовані як винесені без дослідження всіх обставин справи, що мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, з вказівками з'ясувати, які ознаки має товар, перелічений в специфікації до форвардного контракту № 10 від 03.03.2003р. індивідуальні чи родові, фактичні обставини справи щодо найменування товару відповідно до форвардного контракту №10 від 03.03.2003 . в редакції додаткової угоди від 24.12.2004р., який відповідач зобов'язався передати у власність позивачеві, фактичні обставини спірних правовідносин щодо співвідношення пункту 1.1, викладеного у новій редакції (згідно з додатковою угодою від 24.12.2004р.) зі змісту пунктом 1.2 форвардного контракту №10 від 03.03.2003р., в якому наведений перелік товарів із зазначенням класів, зернових та їх вартості з урахуванням сезонності врожаю, питання щодо зберігання визначених у форвардному контракті №10 від 03.03.2003р. товарів (в редакції додаткової угоди від 24.12.2004р.).

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. по справі № 5023/4890/12 (н.р. 5023/6982/11) (суддя Френдій Н.А.) позов задоволено повністю. Визнано недійсною додаткову угоду від 24.12.2004 року, яка є невід'ємною частиною форвардного контракту №10 від 03.03.2003 року, укладеного між ВАТ "Атоменергокомплект" та ТОВ "Безмятежне". Стягнуто з ПАТ "Атоменергокомплект" на користь ТОВ "Безмятежне" 85,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4102,00 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Так, відповідач зазначає, що судом першої інстанції було невірно застосовано положення ст. 234 ЦК України та враховано положення ст.ст. 261, 267 ЦК України. По-перше, відповідач зазначає, що дії сторін щодо укладання додаткової угоди від 24.12.04 р., якою подовжено строк дії форвардного контракту № 10 від 03.03.2003 р. до 31.12.2006 р., дійсно містили намір на поставку продукції та ніяким чином не пов'язані з фіктивністю її укладання, оскільки, як вбачається з самої додаткової угоди підставою її укладання стала певна форс-мажорна ситуація на ринку зернових культур врожаю 2003 р. По-друге, відповідач зазначає, що судом першої інстанції неправомірно не задоволено заяву відповідача про застосування до правовідносин між позивачем та відповідачем у справі наслідків спливу позовної давності, оскільки, як вказує відповідач, строк позовної давності на подання даного позову закінчився 31.12.2009 р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2013 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.02.2013 р.

Позивач 07.02.2013 р. за вх. № 1145 надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

11.02.2013 р. за вх. № 1196 відповідачем надані доповнення до апеляційної скарги, в яких доповнив підтримав та доповнив доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. у даній справі підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.03.2003 року між позивачем та відповідачем був укладено форвардний контракт №10, згідно якого ТОВ "Безмятежне" (продавець) був зобов'язаний передати у власність ВАТ "Атоменергокомплект" (покупець) у строк з 30.08.2003 р. по 31.12.2003 р. зернові, зернобобові та масляничні культури врожаю 2003 р. в кількості та номенклатурі згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною контракту.

В пунктах 1.1., 1.2. форвардного контракту визначений предмет договору - сільськогосподарські культури врожаю 2003 року із зазначенням класів зернових та їх вартості з урахуванням сезонності врожаю станом на час укладення контракту, при цьому в п. 1.2. сторони також домовились про поставку цукру, узгодивши його вартість.

Згодом, в специфікації (додаток №1 до контракту №10 від 03.03.03р.) сторони визначили який товар, його кількість та вартість позивач поставлятиме відповідачу, а саме: товар на загальну суму 800 000,00 грн., в тому числі:

пшеницю 4-й клас в кількості 160,052 тонн на суму 120039,00грн.;

пшеницю 3-й клас в кількості 150,053 тонн на суму 117041,00грн.;

пшеницю 5-й,6-й клас в кількості 100,080 тонн на суму 66052,8грн.;

ячмінь фуражний в кількості 160,052 тонн на суму 90060,00грн.;

кукурудзу фуражну в кількості 118,100 тонн на суму 92118,00грн.;

жито група А в кількості 150,600 тонн на суму 69277,20грн.;

соняшник в кількості 79,100 тонн на суму 104412,00грн.;

цукор в кількості 50,00 тонн на суму 141000,00грн., що відповідає умовам п.п.1.1., 1.2.

Пунктом 3.2. форвардного контракту передбачено, що покупець зобов'язаний здійснити 100% передплату за товар, вказаний у відповідній специфікації на протязі 30-ти днів з моменту підписання договору.

На виконання умов п.3.2. контракту №10 відповідач здійснив 100% передплату за товар, вказаний у специфікації на загальну суму 800 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 27.03.2003р.

В межах строку дії договору - до 31.12 2003 р., зобов'язання по переданню сільскогосподарської продукції позивачем виконані не були у зв'язку із форс-мажорними обставинами, існування та наслідки яких відповідач в судовому засіданні не заперечував.

Додатковими угодами від 08.12.2003р. та від 24.12.2004р. сторони внесли зміни до форвардного контракту №10 від 03.03.2003р. щодо строків передачі товару. Остаточний строк передачі товару сторони визначили додатковою угодою від 24.12.2004р., за умовами якої відповідач зобов'язався передати у власність, а позивач зобов'язався прийняти зернові, зернобобові та масляничні культури врожаю 2004 та 2005 років в строк з 30.08.2003 р. по 31.12.2006 р.

Надаючи правову оцінку додатковій угоді від 24.12.2004 р., колегія суддів опирається на приписи ст. 14 підпункту 14.1.45.3 Податкового Кодексу України, де міститься дефініція форвардного контракту. Відповідно до зазначеної норми, форвардний контракт - цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором.

Визначення форвардного контракту міститься також в Законі "Про оподаткування прибутку підприємств". Так, відповідно до п.п.1.5.1. п.1.5 ст.1 вказаного Закону, форвардний контракт - це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

Відповідно до Постанови КМУ від 19.04.1999р. № 632 "Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів" форвардний контракт - це двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та назначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

В порядку, встановленому ст.628 ЦК України, в форвардному контракті сторони у момент укладання угоди обов'язково обговорюють між собою всі необхідні умови: конкретний актив - предмет контракту, його якість, розмір контракту, договірну ціну виконання (ціну поставки), термін та місце поставки.

Ціна поставки залишається незмінною протягом всього терміну дії даного форвардного контракту. Відносно кожного інтервалу часу форвардна ціна для даного базового активу є ціною поставки, зазначеної в форвардному контракті, підписаному до цього моменту.

Від інших видів операцій з поставки або купівлі-продажу продукції форвардний контракт відрізняється відстроченістю дати виконання. При досягненні домовленості щодо майбутньої фіксованої ціни кожна із сторін спирається на поточну (форвардну) ціну угоди. І в цьому сенсі форвардний контракт є похідним інструментом, а об'єкт угоди - базовим активом. Вплив ціни базового активу на вартість форвардного контракту є найбільшим.

Тому терміни поставки за форвардними контрактами не вибираються вільно, а визначаються в договорі з вказівкою на конкретний місяць, у якому здійснюється виконання зобов'язань. Виходячи з цього, ціна поставки базового активу - зернових, зернобобових, олійних культур врожаю 2003 року, зазначеного в п. 1.1. форвардного контракту № 10 від 03.03.2003 року, діяла тільки до 31.12.2003 року, тобто до закінчення терміну дії форвардного контракту.

Для зернових, зернобобових та олійних культур врожаю 2004, 2005 р., зазначених у п.1.1. спірного додаткової угоди повинна була бути узгоджена інша ціна поставки, виходячи з форвардної ціни, що діяла на цей момент, яка б и була ознакою цього базового активу.

Таким чином, зернові, зернобобові та олійні культури, які за загальним правилом є однорідними речами, в рамках форвардного контракту (як базовий актив) наділені лише їм притаманними індивідуальними ознаками: роком виробництва і ціну поставки, що робить базовий актив форвардного контракту незамінним.

Відповідно до статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

При цьому, стаття 184 ЦК України не встановлює, якими повинні бути індивідуальні ознаки. Частина 1 даної статті вказує, що ці ознаки повинні виділяти річ серед інших однорідних речей.

Базовий актив будь-якого форвардного контракту завжди індивідуалізований вищевказаними ознаками і є незамінним, оскільки такий спосіб індивідуалізації обумовлений законодавчої суттю форвардного контракту, його терміновістю, спеціальними цілями і намірами сторін при його укладанні.

В цій частині колегія суддів зауважує, що надані представником відповідача судові рішення, які ілюструють судову практику щодо замінності сільськогосподарської продукції, не мають значення для даного спору, оскільки вирішені даними рішеннями спори не стосувалися форвардних контрактів та їх предмету - базового активу, який має відповідну індивідуалізацію.

Крім того, колегія суддів зазначає, що товар визначений в специфікації до форвардного контракту №10 (пшениця 4-й клас; пшениця 3-й клас; пшениця 5-й, 6-й клас; ячмінь фуражний; кукурудза фуражна; жито група А; соняшник) який підлягає передачі від відповідача на користь позивача згідно п. 6.4. форвардного контракту мав відповідати вимогам Державного стандарту: пшениця -ДСТУ 3768-98, ячмінь -ДСТУ 3768-98, жито - ГОСТ 16990-90, соняшник -ГОСТ 22391-89, кукурудза -ГОСТ 13634-90.

Між тим, впродовж 2004-2006 років Національні стандарти України щодо зернових, зернобобових та масляничних культур, стосовно яких укладений форвардний контракт, були змінені (28.05.2004 року на зміну ДСТУ 3768-98 на пшеницю були введені ДСТУ 3798:2004 , які змінили характеристики і норми для м'якої і твердої пшениці за класами (Таблиця 2 . Національний стандарт України. Технічні умови. ДСТУ 3768:2004); після 2004 року ДСТУ на пшеницю змінювалися двічі), що також робить вказаний в специфікації товар також незамінним.

Опираючись на наведені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що строк виконання форвардного контракту не може бути продовжений за домовленістю сторін, оскільки це потребує узгодження ряду суттєвих умов - визначення базового активу, його цини і порядку виконання контракту у новому періоді. Оскільки суттєві умови узгоджуються сторонами заново, така угода за своєю правовою суттю представляє новий форвардний контракт, укладання якого анулює попередній дериватив.

Саме тому законодавство України встановлює, що в разі витікання термін дії форвардного контракту сторони все ж мають намір в майбутньому поставити (придбати) товар, то вони погоджують заново всі істотні умови, в тому числі нову ціну поставки базового активу, рік урожаю, термін поставки.

З цієї ж причини форвардний контракт № 10 від 03.03.2003 р. не передбачає пролонгації строку дії. Розділом 9 контракту передбачено лише автоматичне продовження терміну виконання зобов'язань виключно у разі форс-мажорних обставин, але не більше одного календарного місяця.

Додатковою угодою від 24.12.2004 р. сторони змінили базовий актив у частині сезону врожаю 2004,2005 рр. (п.1.1. форвардного контракту) і продовжили термін дії форвардного контракту до 2006 року.

При цьому, сторони не змінили ціну поставки (п.1.2. форвардного контракту) у межах інтервалу часу до 2006 року - обов'язкову умову будь-якого форвардного контракту. З огляду на цю обставину колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що дана обставина свідчить про відсутність наміру виконання форвардного контракту сторонами, оскільки в іншому випадку сторони повинні були погодити всі істотні умови, які робили цю передачу можливою і заснованої саме на дії форвардного контракту.

Про відсутність наміру виконання угоди свідчать і інші встановлені у спорі обставини.

Так, з умов форвардного контракту вбачається, що поставці підлягає продукція врожаю поточного року (в межах одного маркетингового періоду, яким є період, який починається з місяця, в якому починає поставлятися (продаватися) окремий вид продукції рослинництва відповідного врожаю, та закінчується останнім числом місяця, що передує місяцю, в якому починає поставлятися (продаватися) такий самий вигляд продукції рослинництва наступного врожаю. Для інших видів сільськогосподарської продукції маркетинговий період дорівнює одному бюджетному (фінансовому році) року - п.п.2.7. ст.2 Закону №1877 - IV від 24 червня 2004 р. "Про державну підтримку сільського господарства").

Виходячи з цього, продукція рослинництва є сезонною, і її постачання не може переноситися на інші маркетингові періоди, оскільки сільськогосподарська продукція, вирощена в різні роки, істотно відрізняється за своїми якісними показниками і, як наслідок, відноситься до інших типів, груп і підгруп.

Також, з матеріалів справи вбачається, що укладенню спірного додаткової угоди передували форс-мажорні обставини 2003, 2004 рр. (висновок ТПП України поміщений до матеріалів справи), тому підписання додаткової угоди без зміни інших істотних умов (крім року врожаю і терміну поставки), зокрема, ціни, ДСТУ та ГОСТи, свідчить про відсутність у сторін намірів виконувати його.

Предметом поставки за додатковою угодою від 24.12.2004 р. є сезонна продукція врожаю 2004, 2005 р. з терміном поставки - до 31.12.2006г., що свідчить про необхідність тривалого зберігання сільськогосподарської продукції, яке можливе без втрат її якості виключно на спеціалізованих зернових складах, які повинні відповідати певним вимогам (ст.5 Технічного регламенту зернового складу, затвердженого Наказом Мінагрополітики від 15.06.2004 р. № 228.(із змінами і доповненнями, внесеними Наказом Мінагрополітики від 16.11.2004. №422).

У контракті ж був передбачений базис поставки EXW - ТОВ "Безмятежне", а сторонами ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів наявності у останнього складів, які відповідають вимогам зернового складу, що свідчить про те, що продукція врожаю 2004, 2005 рр. не могла зберегтися у позивача до кінця 2006 року, що підтверджується судовою економічної експертизою, проведеної ХНДІСЕ ім. Бокаріуса, яка встановила неможливість виконання умов форвардного контракту №10 від 03.03.2003 року, зміненого додатковою угодою від 24.12.2004 року, на протязі наступних років, після 2006 року, у зв'язку із відсутністю залишків відповідних культур врожаю 2004-2005 р. р., тобто базового активу форвардного контракту.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, з викладеного вбачається, що фіктивний правочин завжди укладається умисно і сторони знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При цьому, зважаючи на правову природу договору як двостороннього правочину, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 24.11.2009 р) .

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що твердження відповідача про те, що факт перерахування попередньої оплати в 2003 році спростовує доводи позивача про фіктивність додаткової угоди, є необґрунтованими, оскільки предметом даного спору є фіктивність додаткової угоди від 24.12.2004 року до форвардного контракту, а не самого форвардного контракту, укладеного в 2003 р. Саме тому факт перерахування попередньої оплати за форвардним контрактом в 2003 році не може свідчити про існування намірів сторін створити юридичні наслідки в 2004 році при укладенні Додаткової угоди.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що при укладенні додаткової угоди від 24.12.2004 року, якою було змінено строк поставки продукції до 31.12.2006 року, сторони не могли мати наміру створити правові наслідки, які обумовлюються форвардним контрактом, виходячи із законодавчої суті форвардного контракту, як зобов'язання по поставці реального базового активу у визначений строк та по ціні, обумовленій на момент її укладення.

Вказані обставини свідчать про те, що сторони завідомо не передбачали виконання зобов'язань по поставці продукції, про що також свідчить той факт, що відповідач звернувся до суду із позовом про стягнення продукції по форвардному контракту лише наприкінці 2009 року.

Крім того, самостійною підставою визнання оскарженої додаткової угоди недійсною є невідповідність угоди закону та порушення господарської компетенції.

Так, додаткова угода від 24.12.2004 р. є правочином, який спрямований на зміну правовідносин, що виникли між сторонами на підставі форвардного контракту № 10 від 03.03.2003 р.

Згідно ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зміст компетенції (правосуб'єктності) конкретного учасника господарських правовідносин складають його права і обов'язки, встановлені законодавством та установчими документами.

Якщо суб'єкт господарювання вступив у зобов'язальні відносини і при цьому вийшов за рамки своїх цілей і завдань, визначених установчими документами, то таке зобов'язання є недійсним у відповідності зі ст. 207 ГК України.

Згідно п.9 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.99 р. №02-5/11 від 12.03.1999г. підписання особою (органом юридичної особи) договору без належних повноважень, є підставою для визнання його недійсним. Зі змісту цього Роз'яснення вбачається, що угода, зроблена з перевищенням повноважень, створює цивільні права та обов'язки лише у разі подальшого схвалення угоди.

При новому розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги і як на підставу для визнання угоди недійсною послався на підписання додаткової угоди від 24.12.2004 р. до форвардного контракту № 10 від 03.03.2003 р. не повноважною особою - без належних повноважень, наданих Статутом.

Згідно ст. 92 ГК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, що діють згідно з установчими документами і законом.

Позивач - юридична особа у формі товариства з обмеженою відповідальністю, створена відповідно до Закону України "Про господарські товариства"(далі - Законом, в редакції, що діяла на момент укладення угоди). Відповідно до ст.143 ЦК України, ст. 4 Закону установчих документів юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Статей 58 Закону визначено повноваження вищого органу товариства з обмеженою відповідальністю - загальних зборів учасників. Згідно ст. 62 Закону виконавчим органом товариства з обмеженою відповідальністю є директор, який діє від імені товариства в межах компетенції, наданої йому законом та статутом .

Протоколом №8 загальних зборів учасників директором товариства з обмеженою відповідальністю "Безмятежне" від 07.03.2003 р. призначений Дубнюк Н.І.

Як вбачається з положень ст. 10 статуту ТзОВ "Безмятежне"(том І а.с. 16-26) директор товариства затверджує купівлю та продаж майна, вартість якого не перевищує 25000,00 00 доларів США чи еквівалент в національній валюті України, затверджує любі угоди, крім зазначених в інших пунктах цієї статті, вартість яких не перевищує 50000,00 доларів США чи еквівалент в національній валюті України.

Відповідно до ст. 41 Закону затвердження операцій на суми, що перевищують суму зазначену в статуті, відноситься виключно до компетенції вищого органу товариства - загальних зборів його учасників.

Загальна вартість товару по форвардному контракту складає 800 000,00 грн. (п.2.3. форвардного контракту), що на дату його укладення еквівалентно більше 150 778,39 доларів США за курсом, встановленим Національним банком України: 1 грн. - 5, 3058 дол. США., що свідчить про необхідність узгодження його підписання директором з загальними зборами учасників відповідно до положень статуту, а тому і всі додаткові угоди до нього які стосуються базового активу контракту мають бути відповідно узгоджені з вищим органом управління.

При укладанні сторонами Додаткової угоди від 24.12.2004 року боку продовжили термін дії, а також змінили базовий актив форвардного контракту, вартість якого становить 800000,00грн, що свідчить про необхідність для директора товариства позивача узгодження підписання вказаної угоди з загальними зборами учасників товариства.

При цьому директор товариства позивача - Дубнюк Н.І. не мав згоди на підписання вказаної додаткової угоди, тобто вказану угоду підписано директором всупереч положень Статуту підприємства.

Відповідачем у справі не надано суду жодних доказів того, що додаткова угода від 24.12.04 р. була у подальшому схвалена відповідачем - за нею не проводилося виконання або прийняття виконаного; вона не обговорювалася на зборах товариства, тощо.

Крім того, оцінюючи мету укладення угоди і саму можливість схвалення її в наступному, колегія суддів приходить до висновку, що вона суперечила інтересам товариства позивача, оскільки відповідно до висновку судової економічної експертизи №11439 від 27.12.2011 р. позитивний економічний ефект від виконання умов форвардного контракту №10 від 03.03. 2003 р. продавець міг отримати лише в 2003-2004 рр., а надалі, після укладення додаткової угоди від 24.12.2004 р., у разі виконання умов форвардного контракту №10 від 03.03.2003 р. позивач міг зазнати винятково збитки.

Оцінюючи заяву відповідача про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що не вбачає пропуску строку позовної давності у спірних правовідносинах.

Так, позивач пояснив суду, що про укладання додаткової угоди від 24.12.2004 р. до форвардного контракту йому стало відомо в 2009 р. у зв'язку із поданням відповідачем позову про стягнення передоплати (справа №29/441-09 ).

Ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що строк позовної давності обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно офіційного тлумачення законодавства вищим судовим органом, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 28 постанова Пленуму ВСУ №9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Оцінюючи встановлені по справі факти: підписання спірної угоди директором позивача поза межами повноважень, наданих йому статутом; відсутність у сторін наміру досягти цілей передбачених цією угодою; відсутність даних про схвалення додаткової угоди підприємством позивача; звернення відповідача із позовом про стягнення заборгованості тільки в 2009 році, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності на подання даного позову витікає з грудня 2009 року, тобто з дня, коли позивач повинний був дізнатися про порушення провадження у справі № 29/441-09 шляхом отримання ухвали про відкриття провадження у даній справі від 10.12.2009 р.

Слід зазначити, що саме після звернення ВАТ "Атоменергокомплект" до суду з згаданим позовом та порушення провадження по справі № 29/441-09, позивач звертався до суду з позовами щодо визнання неукладеною оскарженої додаткової угоди, визнання недійсним форвардного контракту, що відповідає його послідовній та незмінній позиції про те, що про існування додаткової угоди позивач взнав в 2009 р.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на законі, тоді як рішення господарського суду першої інстанції прийняте на підставі вірного застосування норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Атоменергокомплект", м. Київ на рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. у справі № 5023/4890/12 (н.р. 5023/6982/11) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. у справі № 5023/4890/12 (н.р. 5023/6982/11) залишити без змін.

Повний текст постанови складено 14.02.2013 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Шевель О. В.