Постанова № 29383725, 14.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2013 р. Справа № 5023/3979/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Шелест М.В. за довіреністю б/н від 02.01.2013 р.,

відповідача -Келеберда Н.Б. за довіреністю б/н від 05.01.2012 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3873Х/3-11) та апеляційну скаргу відповідача (вх. №3874Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 19.11.12 у справі № 5023/3979/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Блиц", м. Суми

до Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод", смт. Великий Бурлук Харківська область

про зобов'язання прийняти товар та оплатити залишок його вартості

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2010 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Блиц", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" про зобов'язання відповідача прийняти ємності для охолодження молока в кількості трьох одиниць згідно видаткової накладної № 391 від 28.07.2010 р. та зобов'язання відповідача оплатити залишок вартості цього товару в сумі 120000,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19 листопада 2012 року у справі №5023/3979/12 (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Блиц" 120000,00 грн. згідно з видатковою накладною №391 від 28.07.2010р. та судовий збір у розмірі 2400,00 грн. В решті позову - відмовлено.

ТОВ "Блиц" з зазначеним рішенням не погодилося, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 19 листопада 2012 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання прийняти товар та в цій частині прийняти нове рішення, яким вимогу про зобов'язання прийняти товар задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на ПАТ "Великобурлуцький сироробний завод".

Заявник апеляційної скарги не погоджується з висновками суду, викладеними в оскаржуваному рішенні та вважає рішення суду в частині відмови в задоволенні вимоги про зобов'язання прийняти товар необґрунтованим та незаконним у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не вказав якими доказами обґрунтовується висновок суду про прийняття товару відповідачем та якими доказами підтверджується сам факт прийняття товару, чи є такі докази належними та допустимими.

ПАТ "Великобурлуцький сироробний завод" з вказаним рішенням також не погодилося, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 19 листопада 2012 року скасувати в частині стягнення з ПАТ "Великобурлуцький сироробний завод" на користь ТОВ "Блиц" 120000,00 грн. згідно з видатковою накладною №391 від 28.07.2010р.

Зокрема посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов'язання щодо сплати за товар, оскільки неналежне виконання зобов'язання сталося не з вини відповідача. Також, згідно доповнень відповідач вказував, що 12.11.2012 року представниками відповідача за участі представників позивача була здійснена перевірка наявності оспорюваних охолоджувачів на території ТОВ "Блиц", що підтверджується двохстороннім актом. Цей документ свідчить про відсутність підтвердження якості товару (оспорюваних охолоджувачів), що була на момент продажу. За таких обставин відповідач вказував, що він не вбачає підстав для сплати товару, та втратив інтерес до даної угоди.

Представник позивача на виконання ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2012р. у судове засідання 16.01.2013р. надав письмові пояснення (вх. №331) в обґрунтування своєї правової позиції у справі, в яких вимоги своєї апеляційної скарги підтримує.

Відповідач на виконання ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2012р. 05.02.2013р. (за вх.№1044) також надав письмові пояснення в обґрунтування своєї правової позиції у справі, в яких стверджує, що з моменту прийняття товару згідно накладної у відповідача виникло право власності на товар, що за змістом ст.317 ЦК України дає йому право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися останнім. Але всупереч ст. 321 ЦК України позивач протиправно позбавив відповідача такого права, самовільно демонтувавши обладнання. За захистом своїх прав, встановлення винних осіб в протиправних діях, відповідач звернувся з відповідною заявою про порушення кримінальної справи (вих. № 388 від 29.05.2012 р.) до Охтирського МВ УМВСУ в Сумській області. Самовільне розпорядження обладнанням керівництвом Товариства позивача є встановленим фактом в Постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 16.10.12 року, яка на даний час зареєстрована в ЄРДР та подальшого проведення розслідування за вище вказаним фактом. Тобто на даний час у відповідача відсутній товар, що має бути оплачений, а отже відсутній предмет спору - зобов'язання відповідача сплатити його вартість. За таких обставин відповідач не вбачає свого обов'язку щодо сплати товару з настанням загальних правових наслідків передачі товару неналежної якості, передбачених ст.678 ЦК України, тобто залишає за собою право відмовитися від договору та вимагати від позивача повернення сплаченої частини вартості товару.

У судовому засіданні 16.01.2013р. оголошувалась перерва до 10:30 год. 06.02.2013р.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах та додаткових поясненнях до скарг доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, зважаючи на таке.

Звертаючись до господарського суду Харківської області з позовною вимогою про зобов'язання відповідача прийняти ємності для охолодження молока в кількості трьох одиниць згідно видаткової накладної № 391 від 28.07.2010 р. та зобов'язання відповідача оплатити залишок вартості цього товару в сумі 120000,00 грн., позивач посилався на те, що ТОВ "Блиц" здійснює діяльність з поставки, пусконалагоджувальних робіт та гарантійного обслуговування обладнання для охолодження молока.

28 липня 2010 року за видатковою накладною № 391 позивачем відповідачу було передано ємності для охолодження молока об'ємом 3700 літрів в кількості 3-х одиниць загальною вартістю 266400,00 грн.

15.07.2010 р. позивачем відповідачу був виставлений для сплати за вказані охолоджувачі рахунок № 416 на суму 266400,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі даного рахунку відповідачем здійснено оплату товару частково - у розмірі 146400,00 грн., доказом чого є банківські виписки, за якими позивач сплатив: 17.08.2010р. - 60000,00 грн., 18.08.2010р. - 20000,00 грн., 19.08.2010р. - 20000,00 грн., 26.08.2010р. - 20 000,00 грн., 17.09.2010р. - 10000,00 грн., 18.10.2010р. - 16400,00 грн.

Проте, з жовтня 2010 року відповідач припинив оплату товару, чим заборгував позивачу 120000,00 грн., що стало для ТОВ "Блиц" підставою для звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів враховує, що для оплати спірного товару, переданого ТОВ "Блиц" ПАТ "Великобурлуцький сироробний завод", ТОВ "Блиц" був виставлений рахунок відповідачу, і, як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Великобурлуцький сироробний завод" погоджувалося з кількістю, якістю та ціною поставленого товару, ні зауважень, ні претензій з приводу яких би то не було параметрів переданого товару від останнього не надходило. Публічне акціонерне товариство "Великобурлуцький сироробний завод" частково оплатило вартість товару і предметом позову є залишок несплаченої суми за поставлений товар та зобов'язання відповідача прийняти цей товар.

Отже з даних правовідносин вбачається, що сторонами (як позивачем так і відповідачем) в порядку ст. 241 ЦК України, якою передбачено, що правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинялися фактичні дії, що свідчать про схвалення та подальше виконання умов усного договору, а саме: Публічне акціонерне товариство "Великобурлуцький сироробний завод" фактично надав згоду на постачання йому товару у кількості та за ціною, вказаних в рахунку на оплату замовленого товару. Тому у даному випадку мали місце юридичні факти у формі дій двох учасників взаємовідносин: заявка, прийняття заявки до виконання, передача замовленого товару та його оплата за ціною, вказаною як у видатковій накладній, так і у рахунку на оплату. З загальної суми 266400,00 грн. оплачена більша частина вартості товару - 146 400,00 грн. без зауважень, що свідчить про конклюдентні дії сторін правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегія суддів вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар. У зв'язку з чим, покупець (відповідач) був зобов'язаний оплатити товар після прийняття товаророзпорядчих документів на нього, чого, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, зроблено не було. Тобто, накладна, за якою відповідач отримав товар, є самостійною підставою виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за спірний товар.

При цьому, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього і положення частини 2 ст. 530 ЦК України, в якій йдеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. Така правова позиція викладена і в Інформаційному листі ВГСУ №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Блиц" заборгованості у сумі 120000,00 грн. за видатковою накладною №391 від 28.07.2010р. як таких, що є обґрунтованими та підтвердженими наданими суду доказами.

Тому, апеляційна скарга відповідача про скасування рішення в частині стягнення 120000,00 грн. на користь позивача позбавлена правового та документального обґрунтування та не підлягає задоволенню.

Як зазначено вище, факт передання продавцем товару за наявними в матеріалах справи доказами, а саме - за видатковою накладною №391 від 28.07.2010р. дійсно був, що не заперечується і самим відповідачем (доказом чого, у тому числі, є і вимога №126 від 15.02.2012р. про повернення відповідачеві демонтованих і вивезених позивачем охолоджувачів молока ємністю 3700 л у кількості трьох одиниць (т.1 а.с. 64)), але на виконання приписів ст. 33 ГПК України, сторонами не надано належних доказів прийняття спірного товару відповідачем від позивача та вчинення згідно зі ст. 689 ЦК України дій, які необхідні для забезпечення передання та одержання товару. Натомість, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що відповідачем охолоджувачі молока в кількості трьох одиниць згідно видаткової накладної № 391 від 28.07.2010 р. на загальну суму 266400,00 грн. були прийняті останнім від позивача.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" вбачається, що підписання сторонами видаткової накладної посвідчує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин.

Враховуючи наявність підписаної позивачем та відповідачем та скріпленої печатками товариств видаткової накладної № 391 від 28.07.2010р., між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини з поставки товару.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За загальним правилом, змістом будь-якого двостороннього зобов'язання є сукупність прав та обов'язків сторін, що кореспондуються між собою. Тому, обов'язок постачальника з передачі товару кореспондується з правом покупця вимагати такої передачі. Разом з тим, обов'язку покупця прийняти товар відповідає право продавця вимагати такого прийняття.

На виконання умов укладеного у спрощений спосіб договору поставки, позивач доставив вищевказані охолоджувачі молока на територію ВАТ "Агротранссервіс" у м. Охтирка Сумської області для здійснення передачі товару відповідачу та проведення пусконалагоджувальних робіт, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 280701 від 28.07.2010р., за якою вантажовідправником і вантажоодержувачем є позивач, а також вбачається з листування та пояснень сторін. Проте, як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, для приймання-передачі охолоджувачів уповноважений представник останнього не з'явився.

ТОВ "Блиц" стверджує, що на території ВАТ "Агротранссервіс" зазначені охолоджувачі молока знаходилися до 07.10.2011р. Враховуючи можливість настання негативних наслідків щодо товарно-матеріальних цінностей (охолоджувачів молока), пов'язаної з відкриттям ліквідаційної процедури ВАТ "Агротранссервіс", позивач здійснив переміщення даних охолоджувачів на склад підприємства, що знаходиться у м. Суми. Отже, позивач вчинив всі дії щодо забезпечення передачі товару відповідачу та його збереження. При тому, що обов'язок продавця забрати (вивезти) товар не прийнятий покупцем (одержувачем) або розпорядитися ним в розумний строк передбачено ч. 2 ст. 690 Цивільного кодексу України. Вказане спростовує доводи відповідача про незаконний демонтаж позивачем охолоджувачів та протиправну односторонню зміну умов договору, тобто - без згоди відповідача розпорядитися цінностями.

Частина 2 ст. 689 Цивільного кодексу України покладає на покупця обов'язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару.

Натомість, з позицією відповідача про прийняття ним охолоджувачів молока погодитись не можна, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про прийняття товару відповідачем (акт приймання-передачі, довіреність, товарно-транспортна накладна тощо).

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р., сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів, за виключенням лише одного випадку, коли відпуск товарно-матеріальних цінностей може здійснюватися без довіреності, а саме - при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей (абз. 3 п. 13 Інструкції).

Також, відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для її бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що наявність лише підписаної сторонами видаткової накладної за відсутності довіреності, товарно-транспортних накладних або листа-підтвердження із зразком печатки не може підтверджувати факт передачі товарно-матеріальних цінностей постачальником покупцю, і, в свою чергу, факт їх прийняття покупцем.

Тому, суд апеляційної інстанції вважає, що вищезазначені обставини не тільки підтверджують факт неприйняття охолоджувачів відповідачем, але й факт відсутності у позивача правових підстав для передачі вищевказаних охолоджувачів особі, що не підтвердила відповідною довіреністю своїх повноважень на отримання цих цінностей.

Частиною 4 ст. 690 ЦК України, встановлено, що якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар.

Доказів відмови від прийняття товару за наявності підстав для такої відмови відповідач суду не надав.

Зважаючи на вищевикладене та в силу ст. 690 ЦК України, безпідставне зволікання відповідача з прийняттям товару породжує у позивача право вимагати від відповідача прийняти та оплатити поставлений товар.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Системний аналіз вищезазначених статей у сукупності з наявними матеріалами справи свідчить про те, що у даному випадку право позивача є порушеним, тому він правомірно, у відповідності до норм чинного законодавства, звернувся також з позовною вимогою про зобов'язання відповідача прийняти охолоджувачі молока ємністю 3700 л у кількості трьох одиниць згідно видаткової накладної № 391 від 28.07.2010 р.

Враховуючи, що на виконання приписів ст. 33 ГПК України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів прийняття ним спірного товару від позивача (акт приймання-передачі, довіреність, товарно-транспортна накладна тощо), суд апеляційної інстанції вважає, що вимога ТОВ "Блиц" про зобов'язання відповідача прийняти охолоджувачі молока ємністю 3700 л у кількості трьох одиниць згідно видаткової накладної № 391 від 28.07.2010 р. підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення від 19.11.2012р. у даній справі в частині відмови у задоволенні даної вимоги - скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову, у зв'язку з наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи. В іншій частині оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для скасування цієї частини рішення колегія суддів не вбачає.

Питання про судові витрати повинно бути вирішено відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.11.12 у справі № 5023/3979/12 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Великобурлуцький сироробний завод" прийняти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Блиц" ємності для охолодження молока в кількості трьох одиниць згідно видаткової накладної № 391 від 28.07.2010 р.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2012р. у справі № 5023/3979/12 залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат пропорційно задоволених позовних вимог.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" (62600, Харківська область, смт. Великий Бурлук, вул. Терешкової, 2; код ЄДРПОУ 05507436, р/р 26005010320601 в відділенні "Харківське" ПАТ "Альфа-Банк", МФО 300346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Блиц" (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 30/3, код ЄДРПОУ 32778751, р/р 260030317301 в філії Полтавське регіональне управління АТ "Банк "Фінанси та кредит", МФО 331832) 1073,00 грн. судового збору за подання позову та 536,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 11.02.2013 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Шевель О. В.