Рішення № 29374714, 05.03.2012, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.03.2012 Справа №1915/697/2012 Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого -судді Вийванко О.М.

при секретарі с/з Жара М.Т.

за участю осіб, які беруть участь у справі:

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Посилаючись на те, що ним 01.03.2010 р. було позичено відповідачу кошти у розмірі 83 100,00 грн., із терміном повернення до 25.05.2010 р., у разі несвоєчасного повернення даної суми зобов'язується сплачувати пеню в розмірі 360 процентів річних від простроченої суми, про що свідчить договір позики та розписка від 01.03.2010 р. Свої зобов'язання відповідач не виконує в частині повернення позик, у зв'язку з чим позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача в його користь заборгованість за договором позики в розмірі 457 050,00 грн., та судові витрати.

Позивач у судовому засіданні подав заяву про зменшення позовних вимог, та просить суд з мотивів та підстав викладені у позовній заяві стягнути з відповідача в його користь заборгованість за договором позики в розмірі 103 100,00 грн. та судові витрати.

Представник відповідача у судовому засіданні позов визнав повністю та не заперечив проти його задоволення.

Ч. 4 ст. 174 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що визнання представником відповідача позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому суд вважає за можливим ухвалити рішення про задоволення позову виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 01 березня 2010 року між сторонами, укладено договір позики. Згідно умов договору, позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 83 100,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути позику та виконати зобов'язання за договором позики в повному обсязі.

Частина 1 статті 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та умовах, встановленні договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач свої зобов'язання за договором позики виконав, надавши відповідачу кошти у розмірі 83 100,00 грн., на терміни і на умовах, передбачених у договорі, що підтверджується розпискою від 01.03.2010 р.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковий до виконання сторонами.

У відповідності до положень статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму грошових коштів. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику грошові кошти у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановленні договором.

Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором позики виконав частково, і в строк до 25.05.2010 р. борг позивачу повністю не повернув, і на даний час розмір основного боргу становить 53 100,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Із статей 610, 611 ЦК України вбачається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання.

Відповідно до п. 7 договору позики, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 365 процентів річних від простроченої суми.

Зважаючи на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань за договором позики позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 50 000,00 грн.

Відповідно до статей 549, 550, 551 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Аналізуючи вищенаведені обставини, суд приходить до переконання, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача щодо повернення позики, та вважає, що позов підлягає до задоволення та стягнення з відповідача 103 100,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем були понесені судові витрати зі сплати судового збору та витрат на інформаційно -технічне забезпечення по розгляду справи, які підлягають стягненню з відповідачів в користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 549- 551, 610, 611, 612, 614, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики -задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 103 100,00 грн. (сто три тисячі сто гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1 031,00 грн. (тисячу тридцять одну гривню 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Головуючий суддяО. М. Вийванко