Постанова № 29347842, 13.02.2013, Луганський окружний адміністративний суд

8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2013 року Справа № 812/943/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого: судді - Островської О.П.,

при секретарі -Камінській М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брянківське управління шахтобудмеханізація» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області ДПС про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000441601 від 05 грудня 2012,-

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2013 року позивач - ТОВ «Брянківське управління шахтобудмеханізація» звернувся з позовом до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області ДПС про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000441601 від 05 грудня 2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 175942 грн.50 коп., в тому числі 140754 гривень за основним платежем та 35188,50 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно, в порушення положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, на підставі помилкового висновку про наявність в діях позивача порушень, зазначених в акті документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за серпень 2012 року, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 140754 гривень та застосовано штрафні фінансові санкції в розмірі 35188,50 гривень. Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0000441601 від 05 грудня 2012 прийняте протиправно та є таким, що підлягає скасуванню, оскільки при формуванні податкового кредиту за серпень 2012 року ним вчинено всі необхідні дії, передбачені чинним Податковим кодексом України, які слід вчинити платнику податків у разі відмови продавця надати податкові накладні та правомірно відображено у декларації з податку на додану вартість за серпень 2012 року суми податкового кредиту за накладною виписаною в липні 2012 року, яка не була внесена до Єдиного реєстру податкових накладних.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Також зазначили, що спірну податкову накладну отримали після 20 липня 2012 року, а тому включити її до декларації з ПДВ за липень 2012 року не мали права. Просили суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечив з мотивів, викладених в письмовому запереченні, зазначивши, що хоча позивачем й було вчинено усі необхідні дії передбачені статтею 201 ПК України, однак додаток №8 ним було подано разом із декларацією по ПДВ за серпень 2012 року, замість декларації по ПДВ за липень 2012 року, а саме за період в якому було складено відповідну накладну, тобто не за звітний період. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, судом встановлено наступне.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 17 КАС України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо ( неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності регулюються нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим Кодексом України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Причиною виникнення спору по справі стало питання щодо включення до складу податкового кредиту за серпень 2012 року суми за накладною виписаною в липні 2012 року, яка не була внесена до Єдиного реєстру податкових накладних контрагентом позивача ТОВ «Куп Центр Буд Інвест».

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку, перебуває на податковому обліку у відповідача.

18.09.2012 року позивачем подано відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період серпня 2012 року (а.с.29 -33).

До вказаної податкової декларації ТОВ «Брянківське управління шахтобудмеханізація» подано додаток №8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)» (а.с.34) та заяву № 91 від 19.08.2012 року (а.с.27) разом із копіями первинних документів, що засвідчують факт придбання та факт отримання товарів/послуг: податкова накладна № 1 від 05.07.2012 року, рахунок-фактура № 407 від 04.07.2012 року, накладна № РН 0000002 від 30.07.2012 року, договір № 20/06/12 від 20.06.2012 року, платіжне доручення № 81 від 05.07.2012 року (а.с.28,37,38,44-53).

До зазначеного вище додатку до декларації за серпень 2012 року ТОВ «Брянківське управління шахтобудмеханізація» включено суми ПДВ по податковій накладній №1 від 05.07.2012 року на суму 140754,25 (а.с.28,34).

Вищевказаний показник податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2012 року сформовано позивачем на підставі зазначеної податкової накладної, яка виписана постачальником товару (нафтопродуктів) за договором № 20/06/12 від 20.06.2012 року - товариством з обмеженою відповідальністю «Куп Центр Буд Інвест» покупцю цього товару - позивачу.

Також судом встановлено, що відповідачем на підставі наказу від 01.11.2012 року № 709 з 12.11.2012 року по 14.11.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за серпень 2012 року, за наслідками проведеної перевірки складено акт за №67/153/35825814 від 14.11.2012 року (а.с.16-22).

Висновками вищенаведеного акта перевірки встановлено порушення позивачем п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: встановлено, що до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2012 року ТОВ «Брянківське управління шахтобудмеханізація» подана заява про відмову постачальника надати податкову накладну (додаток 8), постачальник ТОВ «Куп Центр Буд Інвест», податкова накладна від 05.07.2012 року № 1 на суму 140754,25 грн., декларація з податку на додану вартість та додаток 8 до декларації надані платником за звітний період - серпень 2012 року, дата виписки податкової накладної від 05.07.2012 року № 1 додатку 8 не відповідає звітному періоду, за який подається декларація з податку на додану вартість та додаток 8. На підставі вищевикладеного, на порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України ТОВ «Брянківське управління шахтобудмеханізація» до податкового кредиту серпня 2012 року включено податкову накладну від 05.07.2012 року № 1 у сумі 140754,25 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 05 грудня 2012 року винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення за № 0000441601, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 175942 грн.50 коп., в тому числі 140754 гривень за основним платежем та 35188,50 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.24).

Правовою підставою визначення сум податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням наведені норми п. 201.10 статті 201 розд.5 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 затверджений Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних, який визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї (далі - податкова накладна та/або розрахунок коригування), до Єдиного реєстру податкових накладних (далі - Реєстр) платників податку на додану вартість - продавців товарів (послуг), звіряння даних, що містяться у виданих платникам такого податку - покупцям товарів (послуг) податковій накладній та розрахунку коригування з відомостями, які містяться у Реєстрі.

Відповідно до пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, слід зазначити, що Податковий кодекс України надає право покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту не тільки за умови наявності належним чином оформленої податкової накладної, а й при наявності її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що є обов'язком продавця.

Податковий кодекс України чітко визначає, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, так само як і порушення порядку заповнення податкової накладної не дає право покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. Одночасно, Податковий кодекс України надає право покупцю, у випадку відсутності реєстрації податкової накладної продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних, звернутися зі скаргою на такого постачальника, що є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що заява із скаргою на постачальника (додаток №8) подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку до складу податкового кредиту.

Слід зазначити, що позивачем після неотримання податкової накладної від свого контрагента, були вчинені усі необхідні дії, передбачені чинним законодавством, тобто до податкової декларації по ПДВ за серпень 2012 року, ТОВ «Брянківське управління шахтобудмеханізація» було подано додаток №8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)» та заяву 91 від 19.08.2012 року разом із копіями первинних документів, що засвідчують факт придбання та факт отримання товарів/послуг.

Що стосується посилань представника відповідача на ту обставину, що хоча позивачем й було вчинено усі необхідні дії, передбачені статтею 201 ПК України, однак додаток №8 ним було подано разом із декларацією по ПДВ за серпень 2012 року, замість декларації по ПДВ за липень 2012 року, тобто за період в якому було складено відповідну накладну, то слід зазначити наступне.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пункти 14.1.156, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України)

Згідно з пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Це право платника податків обмежується положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, згідно з якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з абзацом третім пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. (пункти 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.15. статті 201 Податкового кодексу України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку.

Враховуючи положення вищевказаних норм Податкового кодексу України, суд зазначає, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій. Водночас таке право зберігається за платником податків протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Таким чином, суд вважає, що позивач реалізував своє право на включення, сплаченого ним у ціні товару податку на додану вартість у розмірі 140754,25 грн. за податковою накладною №1 від 05.07.2012 року до податкового кредиту, в межах строку, визначеного Податковим кодексом України, а тому, враховуючи попередні висновки суду щодо вчинення позивачем усіх необхідних дій передбачених статтею 201 ПК України, суд зазначає, що позивач діяв правомірно, включивши сплачені суми податку в податковий кредит за серпень 2012 року, одночасно подавши додаток №8, в межах 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у позивача до отримання податкової накладної не було жодних підстав включати суми ПДВ за вказаними накладними до декларації по ПДВ за липень 2012 року. Більше того, такі дії призвели б до накладення на ТОВ «Брянківське управління шахтобудмеханізація» фінансових санкцій.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що податковим органом не доведено суду достатніх підстав, які б свідчили про правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, та як наслідок, приходить до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише до нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

У справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.

Тобто, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв'язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Факт сплати позивачем до бюджету судового збору в розмірі 1759,42 грн. підтверджується платіжним дорученням за №13 від 17.01.2013 року (а.с.2).

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 13.02.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 15.02.2013, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брянківське управління шахтобудмеханізація» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області ДПС про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000441601 від 05 грудня 2012 задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області ДПС від 05 грудня 2012 року №0000441601 на суму 175942 грн.50 коп.(сто сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні 50 коп.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брянківське управління шахтобудмеханізація» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1759 грн. 42 коп. (одна тисяча сімсот п'ятдесят дев`ять грн. 42 коп).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 15 лютого 2013 року.

Суддя О.П. Островська