Ухвала суду № 29333213, 14.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2013 року м. Київ К/9991/8457/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. -головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі -ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011

у справі № 2а-8308/10/1270

за позовом відкритого акціонерного товариства "Сєвєродонецький науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" (далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.06.2010 № 00000122200, за яким Товариству визначено 77 034,76 пені за порушення строку поставки товару за зовнішньоекономічним контрактом.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник, посилаючись на невідповідність висновків судів, зокрема, статтям 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(далі -Закон), статтям 1, 188, 212 Митного кодексу України, просить скасувати прийняті у справі рішення та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судами у розгляді справи встановлено, що фактичною підставою для застосування до позивача оспрюваної суми штрафних санкцій слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 20.05.2010 № 1157/23-00220183, про порушення позивачем статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(далі -Закон) внаслідок недотримання строку здійснення імпортної операції за зовнішньоекономічним контрактом від 14.05.2009 № 22-54, укладеним Товариством (покупець) з фірмою «Зульцер Хемтех Лтд»(постачальник, Швейцарія). Так, на виконання цього контракту 26.05.2009 позивач перерахував названому нерезидентові 55 000 євро (що було еквівалентним 592 170,35 грн.), а відтак граничний строк поставки імпортованого товару закінчився 22.11.2009. Фактично товар перетнув митний кордон України 20.11.2009 та 21.11.2009, що підтверджується відмітками митниць «під митним контролем» на товаросупровідних документах. Втім митне оформлення спірного товару з оформленням вантажних митних декларацій типу ІМ-40 відбулося після спливу 180-денного строку з моменту оплати позивачем цього товару.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону (у редакції, що діяла на час виконання спірного контракту позивачем) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Частиною першою статті 4 Закону передбачено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до статті 44 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред'являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце.

За змістом частини третьої статті 71 Митного кодексу України митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

Разом з тим, відповідно до статті 92 названого Кодексу якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Крім того, частиною першою статті 95 Митного кодексу України передбачено, що переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574, ВМД є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України або зміну митного режиму щодо цих товарів.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що оформлена ВМД не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення товарів через митний кордон, а є, по суті, заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує право суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на розміщення товарів у визначений митний режим та підтверджує (а не встановлює) права і обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій. Тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, при цьому, первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (CMR), проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем»з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

За таких обставин слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої оформлення вантажної митної декларації на імпортовані товари, як завершення їх митного оформлення та закінчення митного контролю щодо них, не є необхідною умовою для визначення моменту перетину цими товарами митного кордону України, у зв'язку з чим датою імпорту слід вважати не дату оформлення ВМД, а дату фактичного перетину митного кордону.

А відтак суди, встановивши факт перетину імпортованого позивачем товару митного кордону України у межах строку, встановленого частиною першою статті 2 Закону, правомірно скасували оспорюване рішення податкового органу, у зв'язку з чим передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 у справі № 2а-8308/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко