Постанова № 29333140, 13.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/7442/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011

у справі № 2а-7007/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Суматра-ЛТД»(далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.04.2009 № 0000792310/0.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник, посилаючись на невідповідність висновків судів, зокрема, підпункту 7.2.4 пункту 7.2 підпунктам 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статтям 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, просить скасувати прийняті у справі рішення та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 195 531 грн. (у тому числі 130 354 грн. за основним платежем та 65 177 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням став факт невизнання податковим органом права позивача на податковий кредит за окремими податковими накладними, складеними товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Онікс Груп»за наслідками поставки позивачеві ремонтно-будівельних робіт, у зв'язку із запереченням керівника та засновника своєї причетності до фінансового-господарської діяльності цього товариства, як це було зафіксовано в акті від 26.03.2010 № 50/23-50/21591206 про результати планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2009. Крім того, ДПІ визнала необґрунтованим включення позивачем до податкового кредиту ПДВ у сумі 64458,33 грн., пред'явленого до сплати товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Плюс Сервіс»у ціні послуг з дослідження кон'юнктури ринку парфумерної продукції та побутової хімії в рамках виконання договору на надання інформаційно-консультаційних послуг від 02.02.2009 № 120109. При цьому ДПІ послалася на те, що зміст операції з поставки цих послуг дублює предмет договору на надання інформаційно-консультаційних послуг від 04.12.2008 № 0412-1, укладеного Товариством (замовник) з суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 (виконавець). Наведене було розцінено ДПІ як доказ укладення позивачем договору з товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Плюс Сервіс»без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків з ціллю мінімізації податків.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених підпунктом 7.2.6 пункту 7.2, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», умовою визнання податкової вигоди платника (яка передбачає, зокрема, зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат по сплаті ПДВ) є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

У розглядуваному випадку на обґрунтування відмови у наданні платникові податкової вигоди ДПІ послалася, зокрема, на те, що первинні документи (податкові накладні) підписані від імені контрагента (товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Онікс Груп») невстановленою особою. При цьому судами було з'ясовано, що факт реальності господарських операцій з поставки позивачеві підрядних робіт цим постачальником підтверджується локальними кошторисами, актами приймання виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-2в; роботи були оплачені позивачем за платіжними дорученнями. За умови реальності виконання сторонами господарських операцій та обставина, що первинні документи були оформлені за підписом особи, яка заперечує їх підписання, сама по собі не є доказом отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди.

Слід також зазначити, що матеріалами справи підтверджується факт перевірки позивачем правоздатності названого контрагента шляхом одержання у нього правовстановлюючих документів (свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ), а також ліцензії на будівельну діяльність, що є достатнім проявом обережності та обачливості позивача при виборі контрагента. Крім того, тлумачення норм податкового законодавства не дає підстави для висновку, що платник несе відповідальність за дії усіх підприємств та організацій, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податку до бюджету.

А відтак суди цілком об'єктивно визнали обґрунтованим формування позивачем податкового кредиту за операціями з поставки будівельних робіт в рамках фінансово-господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Онікс Груп».

У той же час надана судами правова оцінка обставин справи щодо обґрунтованості податкової вигоди Товариства за операціями з поставки інформаційно-консультаційних послуг товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Плюс Сервіс» є передчасною.

Адже висновок ДПІ про безтоварність цих операцій ґрунтується на тотожності виду, характеру та обсягу послуг за договорами на надання інформаційно-консультаційних послуг від 04.12.2008 № 0412-1 та від 02.02.2009 № 120109. Так, зміст названих договорів (за винятком ціни договору) є аналогічним. Приймаючи рішення про задоволення позову, суди послалися на те, що види послуг, передбачені цими договорами та визначені у додатках № 1 до кожного з цих договорів, є різними за обсягом та змістом. Однак при цьому суди залишили поза увагою той факт, що на підтвердження виконання договору від 04.12.2008 № 0412-1 позивачем подано «Аналіз основних постачальників парфюмерно-косметичної продукції на регіональних ринках м. Луганськ, м. Донецьк, м. Харків», а договору від 02.02.2009 № 120109 - «Аналіз основних постачальників парфюмерно-косметичної продукції на регіональних ринках Харківська обл., Донецька обл., Луганська обл., Сумська обл., Дніпропетровська обл.»з однаковим переліком постачальників та інформації щодо них. У матеріалах справи відсутні докази надання товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Плюс Сервіс»позивачеві будь-якої іншої інформації у порівнянні з відомостями, що були отримані позивачем в рамках виконання СПД ОСОБА_1 договору від 04.12.2008 № 0412-1.

Наведене спростовує висновки судів про дійсне виконання господарських операцій за договором від 02.02.2009 № 120109 та, відповідно, виключає правомірність формування Товариством даних податкового обліку за цими операціями.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій у відповідній частині та відмовити у позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-7007/10/2670 скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.04.2009 № 0000792310/0 щодо визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Суматра-ЛТД»податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 96687,50 грн. (у тому числі 64458,33 грн. за основним платежем та 32229,17 грн. за штрафними санкціями).

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-7007/10/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько