Ухвала суду № 29332455, 31.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" січня 2013 р. м. Київ К/9991/12248/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 31.01.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Завод комунального транспорту" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012

у справі № 2а-12681/10/1370

за позовом Закритого акціонерного товариства „Завод комунального

транспорту"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з

великими платниками податків у м. Львові

третя особа: Державна податкова інспекція у Сихівському районі міста Львова

за участю: Прокуратури міста Львова

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство „Завод комунального транспорту" звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкового повідомлення -рішення № 0001472301/0/3398 від 16.12.2010.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010 та складено акт №1070/23-2/32483661 від 30.11.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001472301/0/3398 від 16.12.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 312312123, 40 грн.: основний платіж 208208082, 30 грн., 104104041, 10 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.1.6 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.7 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за перевірений період на суму 208238182, 60 грн.

Зокрема, позивач отримав у якості передоплати від комісіонерів кошти на загальну суму 1032197413 грн. та неправомірно застосовано нульову ставку податку на додану вартість при отриманні вказаних коштів від комісіонерів, оскільки підприємство на неодноразові вимоги ревізорів не надало будь-яких документів, що підтверджували факт поставки (відчуження) автомобілів власного виробництва в період дії пільги.

Згідно умов договорів посередництва перелічені посередники не придбавали товару (автомобілів), оскільки не є покупцями у даних правовідносинах, а тому операція по перерахуванню ними коштів позивачу до моменту відчуження автомобілів третім особам (покупцям) не підпадає під визначення поняття "поставка товару" згідно норм Закону України „Про податок на додану вартість" та Цивільного кодексу України. Також, на підставі Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" із Закону України „Про податок на додану вартість" виключено пункт 11.19 ст. 11, який передбачав застосування нульової ставки податку на додану вартість щодо операцій по поставці автобусів, тому позивач не мав підстав для застосування нульової ставки податку на додану вартість по операціях з поставки автомобілів власного виробництва.

Відповідно до п. 11.19 ст. 11 Закону України „Про податок на додану вартість" до 1 січня 2008 року оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою операції з поставки автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них власного виробництва резидентів, які здійснюють діяльність відповідно до Закону України „Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні". Ці виробники-резиденти зобов'язані мати затверджену Кабінетом Міністрів України інвестиційну програму.

Закон України „Про податок на додану вартість" надавав платнику податку право до 01.01.2008 року застосовувати нульову ставку податку на додану вартість лише за умови здійснення операції продажу (поставки, реалізації) автомобіля власного виробництва.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладені позивачем правочини є договорами комісії які не передбачають переходу права власності на товар від комітента до комісіонера.

Посередники-комісіонери ТОВ „Українські комерційні автомобілі", ВАТ „АТП 12327", ТОВ „Львівські автобусні заводи" зобов'язувалися від власного імені, але за рахунок та в інтересах виробника-комітента ЗАТ „Завод комунального транспорту" реалізовувати товар (автобуси), вироблений виробником, в порядку на умовах, визначених зазначеним договором, шляхом укладення з третіми особами договорів купівлі-продажу та інших договорів, що передбачають перехід права власності на Товар за плату від позивача до третіх осіб.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що факт перерахування комісіонером коштів комітенту у якості попередньої оплати за товар, щодо якого комісіонер ще не було укладено правочин про продаж з третьою особою, не підпадає під визначення поняття "поставка", "продаж".

Крім цього, на час укладення вказаних договорів, товар не був виготовлений виробником в повній мірі.

Позивачем не надано доказів того, що переданий посередникам у грудні 2007 році товар на загальну суму 49800000 грн. було реалізовано до 01.01.2008 року в період дії пільги по податку на додану вартість третім особам на підставі договорів купівлі-продажу чи інших угод, що передбачають перехід права власності на товар.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Завод комунального транспорту" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 у справі № 2а-12681/10/1370 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Завод комунального транспорту" залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 у справі № 2а-12681/10/1370 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко