Ухвала суду № 29329935, 11.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2013 року м. Київ К-44548/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2009

та постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008

у справі № 2а-1196/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ-Карпати»

до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТ-Карпати»звернулось до суду з позовом про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області № 0001452340/0 від 27.06.2008.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2009, позов задоволено; визнано нечинним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «АВТ-Карпати»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01 по 31.12.2007, складено акт № 347/23-01/32548063, в якому зафіксовано порушення: п. п. 13.1, 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: не утримання податку з доходу виплаченого нерезиденту «Volvo Truck Corporation»(Швеція).

На підставі результатів вказаної перевірки, 27.06.2008 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001452340/0 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів отриманих нерезидентом із джерелом їх походження в Україні на загальну суму 93 077,19 грн., в т.ч.: 31 025,73 грн. основного платежу та 62 051,46 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами обох інстанцій встановлено, що 20.08.2007 ТОВ «ABT-Карпати»уклало зовнішньоекономічний договір фінансового лізингу № UKR127/0807 F з юридичною особою vo Truck Corporation»(Швеція).

Відповідно до п. 1 вказаного Договору його предметом є придбані лізингодавцем для подальшої передачі в лізинг лізингоодержувачу 5 (п'ять) одиниць сідельних тягачів Volvo FH та 5 (п'ять) одиниць напівпричепів Schmitz на загальну суму 545 250 Євро.

Згідно з пп. 3.2 п. 3 Договору лізинговий платіж включає в себе суму відшкодування при кожному платежі частини вартості обладнання, а також суми відсотків за користування кредитом, які складаються зі ставки EURIBOR за 12 місяців на фактичну дату поставки та договірної ставки лізингодавця у розмірі 5,7 % річних за обладнання надане в лізинг.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прибуток, отриманий нерезидентом за вказаним договором фінансового лізингу підпадає під визначення прибутку від комерційної діяльності, передбаченої ст. 7 Конвенції та має оподатковуватись у Швеції, оскільки згідно п. 1 ст. 7 Конвенції прибуток підприємства Договірної держави оподатковується тільки у цій державі, якщо тільки підприємство не здійснює або не здійснило комерційну діяльність у другій Договірній державі через розташоване в ній представництво.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом; лізингову (орендну) плату, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента -лізингодавця (орендодавця).

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 цього Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору (п. 18.1 ст. 18 Закону).

Конвенція укладена між Урядом України і Урядом Швеції про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень є міжнародним договором в розумінні пункту 18.1 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 3 ст. 2 Конвенції податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема, є податок на прибуток (доходи) підприємств.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 11 Конвенції проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватися в цій другій Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти; однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Згідно зі ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Пункт 1.10. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під процентами розуміє доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку.

При цьому згідно з абз. 7 ст. 1 Закону платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Аналіз наведеної норми Закону, а також правової природи договору фінансового лізингу, дозволяє дійти висновку, що доход, який сплачується лізингоотримувачем (позивачем) на користь лізингодавця (нерезидента) у вигляді винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно, яка за договором обчислюється у вигляді 5,7 % річних, нарахованих на залишок несплаченої вартості обладнання, не є процентами у розумінні даного Закону, оскільки не є доходом, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора за використання залучених на визначений строк коштів або майна, зокрема, не є платежем за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит, платежем за використання коштів, залучених у депозит або платежем за придбання товарів у розстрочку.

До того ж, ч. 5 ст. 11 Конвенції визначено, що термін «проценти»при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника і, зокрема, на доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань.

Зі змісту наведеної норми також випливає, що доход, який сплачується лізингоотримувачем (позивачем) на користь лізингодавця (нерезидента) у вигляді винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно, не підпадає під визначення «процентів»у розумінні ст. 11 Конвенції, оскільки не є доходом від боргових вимог будь-якого виду.

Відповідно, такий платіж слід розглядати як прибуток від комерційної діяльності, про який йдеться у ст. 7 Конвенції та який має оподатковуватися згідно з положеннями даної норми у Швеції як прибуток підприємства Договірної Держави.

Оскільки у даному випадку у Договірній Державі (Україні) не виникло процентів, що сплачуються резиденту другої Договірної Держави (Швеції), суди попередніх інстанцій при вирішенні даної справи дійшли правильних висновків про відсутність підстав для оподаткування здійснених на користь нерезидента спірних платежів, як процентів, за ставкою не більше 10 процентів від їх загальної суми.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2009 та постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008 залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний