Ухвала суду № 29329183, 04.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2013 р.Справа № 2а-10562/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Донець Л.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Попової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2012р. по справі № 2а-10562/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорбудсервіс фасад"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

20.09.2012 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Декорбудсервіс фасад" (далі -позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просив суд, скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0003032305 від 11.06.2012 року та № 0005022305 від 11.06.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2012 року позов було задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення відповідача № 0003032305 від 11.06.2012 року та № 0005022305 від 11.06.2012 року.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції від 30 листопада 2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи під час прийняття оскаржуваної постанови судом першої інстанції.

Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, положення Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку.

Працівниками податкового органу була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка позивача з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ "Техцентр" Вектор" за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, про що був складений акт від 21.05.2012 року №1583/2204/34016029.

Порушення виявлені під час перевірки склали у порушенні пп.5.2.1п.5.2 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та заниження податку на прибуток всього у сумі 9 111,00 грн.., у тому числі за 4 квартал 2010 року у сумі 9 111,00 грн.; заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 7289,00 грн. внаслідок порушення пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За результатами перевірки було ухвалено податкове повідомлення-рішення № 0003032305 від 11.06.2012 року, яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальній сумі 13 666,50 грн., із них за основним платежем 9111,00 грн. і 4555,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; та № 0005022305 від 11.06.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов"язання за платежем податок на додану вартість у загальній сумі 10933,50 грн., із них 7289,00 грн. за основним платежем та 3644,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із приписів Закону України «Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону „Про податок на додану вартість ", податковий кредит - це суми, на яку платнику податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначених згідно з законом про податок на додану вартість.

Згідно до п.п.7.2.3 п.7. 2.6 п.7.2 ст.7 вказаного вище закону податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 наведеного вище Закону, зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пп.7.4.5п.7.4 ст.7 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат - платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 ст.5 вказаного вище Закону визначено, що до складу валових витрат включаючи, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв»язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з приданням електричної енергії (включаючи реактивну), у урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно абзацу четвертого п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Податковим органом ставиться під сумнів реальність характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Техцентр Вектор» та правильність формування податкового кредиту та віднесення до валових витрат за результатами даної господарської операції.

Як свідчать матеріали справи, в ході господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з ТОВ "ТехцентрВектор", з яким був укладений договір №14/11 від 12.10.2010 року про постачання будівельних матеріалів.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що надані до матеріалів справи, копії документів бухгалтерського обліку підтверджують фактичне здійснення позивачем даних господарських операцій.

Колегія суддів вважає, що зазначені документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Так, у відповідності до частини 2 названої статті первинні та зведенні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову та правильність формування податкового кредиту за результатами даних господарських операцій позивачем.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність у контрагента позивача ТОВ "Техцентр Вектор" адміністративних та технічних ресурсів, то колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Надані до суду апеляційної інстанції копії документів бухгалтерського обліку доказують наявність фактичного здійснення вказаних господарських операцій, відбуття руху активів та зміни у зобов'язаннях позивача.

Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.

Колегія суддів, вважає, що оскаржувані рішення відповідача не відповідають даним критеріям оскільки прийняті та вчинені не на підставі, не в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; без використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.1ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції скасуванню не підлягає, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.11.2012р. по справі № 2а-10562/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Донець Л.О.Судді Бондар В.О. Кононенко З.О.

Повний текст ухвали виготовлений 08.02.2013 р.