Постанова № 29329048, 15.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 р. Справа № 1807/2а-200/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12.10.2012р. по справі № 1807/2а-200/12

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області

про скасування та визнання незаконною постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Конотопського міськрайонного суду Сумської області з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області, в якому просив суд визнати незаконою та скасувати постанову відповідача відмову у відкритті виконавчого провадження № 33973110 від 13.09.2012 року за виконавчим листом № 2а-459/2007 від 27.12.2007 року відносно Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення.

Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12.10.2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12.10.2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 36, 43, 44, 47 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 19, 124 Конституції України, ст. ст. 23, 21, 35, 36 Бюджетного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач оскаржує постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка відповідачем не виносилась.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 6 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, зазначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55 Конституції України).

Як вбачається з позовної ОСОБА_1, позивач оскаржує постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження № 33973110 від 13.09.2012 року за виконавчим листом № 2а-459/2007, який видано Конотопським міськрайонним судом Сумської області з метою виконання постанови суду від 26.11.2007 року про стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на його користь суму недоплаченої разової щорічної допомоги, як учаснику бойових дій, за 2007 рік у розмірі 1770,00 грн.

При цьому, з матеріалів справи встановлено, що 13.09.2012 року старшим державним виконавцем - Твердохліб М.В. прийнято постанову про повернення виконавчого листа № 2а-459/2007, виданого 21.12.2007 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області про стягнення з Конотопського міськрайонного управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій, відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2007 рік в розмірі 1770 грн., у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції необґрунтованим, а постанову про відмову у задоволенні позовних вимог такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки матеріали справи свідчать про те, що позивач, помилково зазначивши назву оскаржуваного документу, оскаржує саме постанову державного виконавця від 13.09.2012 року про повернення виконавчого документу № 2а-459/2007.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 110 КАС України, суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 111 КАС України, на стадії підготовчого провадження при проведенні попереднього судового засідання суд може уточнити позовні вимоги для забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи.

Тобто, дані обставини суд повинен був з'ясувати при розгляді справи по суті в судовому засіданні та надати їм належну нормативно-правову оцінку в судовому рішенні за результатом розгляду справи по суті. Разом з цим, матеріали справи взагалі не містять доказів повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання.

Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, порушив право позивача на судовий захист, передбачений нормами Конституції та КАС України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, постанова Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12.10.2012 року по справі № 1807/2а-200/12 не може бути визнана законною, а тому підлягає скасуванню.

Відносно позовних вимог ОСОБА_1, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 22.08.2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області прийнято постанову про відкриття провадження за виконавчим листом № 2а-459/2007 року про стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2007 рік в розмірі 1770 грн., який видано Конотопським міськрайонним судом Сумської області 21.12.2007 року.

Враховуючи лист Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення від 29.08.2012 року № 09/03/2337, згідно якого, кошти для проведення виплати щорічної разової допомоги до 5-го травня відповідно до рішень суду не надходили, а також з урахуванням того, що майном бюджетної установи, на яке може бути звернуто стягнення для виконання судового рішення, є лише кошти, виділені державою для відшкодування певної заборгованості, майном бюджетної установи, на яке може бути звернуто стягнення для виконання судового рішення, є лише кошти, виділені державою для відшкодування певної заборгованості, 13.09.2012 року державним виконавцем, на підставі п. 9 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.

Перевіряючи правомірність прийняття спірної постанови, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Як встановлено положеннями ч.2 ст.1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Система органів державної виконавчої служби визначена у статті 3 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачений обов'язок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 зазначеного Закону рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845 безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідно до п. 19 зазначеного Порядку якщо рахунок, з якого необхідно здійснити безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, на дату прийняття виконавчого документа про стягнення надходжень бюджету до виконання або надходження інформації, зазначеної у пункті 18 цього Порядку, змінено у зв'язку з внесенням змін до відповідних нормативно-правових актів, безспірне списання таких коштів здійснюється із зміненого рахунка, на якому обліковуються надходження бюджету, на який в поточному бюджетному періоді зараховується відповідний вид надходжень, з урахуванням пропозицій органу, що контролює справляння надходжень бюджету. У разі коли законом відповідний вид надходжень у поточному бюджетному періоді не передбачений, безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів здійснюється з рахунка, на якому обліковуються кошти за кодом доходів бюджету «Інші надходження».

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до п. 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за N 489/20802) повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника. Якщо заборона випливає із норми закону, наприклад така заборона встановлена судом, який відповідно до закону має право заборонити звернення стягнення на майно боржника, необхідно керуватися пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Як вбачається з оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідач не посилається на будь - який закон, який забороняв би стягнення на майно чи кошти боржника.

Крім того, колегія суддів вважає, що відповідач не вжив всіх заходів примусового виконання рішень, зокрема не порушив питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення.

Колегія суддів зазначає, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства, незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, колегія суддів вважає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Також, колегія суддів зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України. Аналогічна позиція висловлена в рішенні Європейського Суду і з прав людини у справі «Кечко проти України».

Відповідно до положень ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду, що видав виконавчий лист, із поданням, а сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, змін чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Колегія суддів відмічає, що відповідач не скористався своїм правом, відповідно до наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, та не звертався до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Натомість, відповідачем передчасно було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Також, в своєму рішенні "Кечко проти України" Суд констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні "Войтенко проти України" Суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана. Суд допускає, що асигнування на виплату державних боргів може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. Тим не менше, Суд вирішує, що не передбачивши таких асигнувань протягом трьох років підряд, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфу 1 Конвенції.

Беручи до уваги вищенаведену судову практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не є підставою для закінчення виконавчого провадження і не звільняє боржника від виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що ним, до винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, були вжиті всі заходи, спрямовані на виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 13.09.2012 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання такої постанови протиправною та її скасування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12.10.2012р. по справі № 1807/2а-200/12 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області від 13.09.2012 року № 33973110 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.