Ухвала суду № 29327841, 05.02.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2013 р.Справа № 1570/1299/2012

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірним і скасування його, зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірним та скасувати наказ Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 12 від 10.02.2012 року, зобов'язати відповідача прийняти рішення відносно позивача про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року адміністративний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить вищезазначену постанову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

В судове засідання позивач та представник відповідача не з'явились, попередньо звернувшись з клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності (а.с.176-182).

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, а також враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, - дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на початку січня 2012 року ОСОБА_2 звернулася до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою з метою отримання статусу біженця (а.с.37).

За результатами розгляду звернення позивачки, наказом № 12 від 10.02.2012 року (а.с.56) останній відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що її сповіщено повідомленням про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.57).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване позивачем рішення Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справі та є правомірним.

Колегія суддів враховує, що позивачка прибула з Узбекистану до Росії авіарейсом Андижан-Москва. У Москві прожила майже 7 місяців легально, там чекала, доки представники УВКБ ООН підготують документи для виїзду до Америки. 05.10.2011 року, з родиною позивачка потягом Москва-Одеса прибула до Одеси. При цьому, відповідно до матеріалів особової справи, під час співбесіди з працівниками міграційної служби ОСОБА_2 на запитання «чому ваша родина прийняла рішення виїхати з країни?», повідомила: «Такі питання у нас вирішують дорослі, тобто брат з мамою. Вони прийняли рішення виїхати, то ми повинні за ними слідувати». На запитання працівника міграційної служби: «Коли ви виїжджали, то яку причину виїзду вам повідомила мати?», позивач відповіла, що мати їм повідомила, що вони виїжджають до Росії працювати. Представником міграційної служби було з'ясовано у позивача про причини виїзду з Росії, проте вона повідомила, що вони їй не відомі. На запитання працівника міграційної служби: «Яка у вас була мета виїзду з Узбекистану», позивач відповіла: «Ми хочемо жити вільно та потрапити до батька в США».

У цілому, позивачка не приховує того факту, що її виїзд з країни постійного проживання носить характер потрапляння до третьої безпечної країни, а саме до США для возз'єднання з її батьком. Також, позивачка не приховує того факту, що до будь-якої партії чи організації вона не відносилася.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що наведені позивачем підстави для надання їй статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на ситуацію в країні походження та вважає за необхідне наголосити, що Керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН надано загальний аналіз поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Так, цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому, зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб'єктивної оцінки ситуації, що склалась навколо, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Колегія суддів враховує аналіз матеріалів по країні походження позивача, однак, зазначена інформація в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача, які підлягають дослідженню та оцінюванні, не дає підстав вважати, що позивач прибув в Україну саме із метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності.

Відповідно до вище наведеного та враховуючи те, що позивачка свідомо повідомила, що причинами її виїзду стало бажання потрапити до третьої безпечної країни, а саме до США для возз'єднання з її батьком, зазначивши при цьому, що вона не була причетною до інцидентів із застосуванням насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, будь-яких погроз на її адресу не надходило, при виїзді з країни походження до України представники влади країни Узбекистану її не затримували, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач приймаючи рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, а рішення відповідача є добросовісним та обґрунтованим, а відтак підстав для його скасування не має.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірним і скасування його, зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/