Постанова № 29327155, 13.02.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ткачов О.М.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2013 року справа №0530/3839/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Геращенка І.В.

суддів: Арабей Т. Г., Губської Л.В.

за участю сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради на постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 грудня 2012 року у справі № 0530/3839/2012 за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області із позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради про скасування рішення від 13.02.2012 року про скасування статусу "жертва нацистських переслідувань", посвідчення учасника бойових дій та зобов'язання повернути пільги.

Постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 грудня 2012 року у справі № 0530/3839/2012 (суддя Ткачов О.М.) позовні вимоги задоволені частково.

Скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради від 13.08.2012 року в частині скасування статусу учасника бойових дій (жертва нацистських переслідувань), посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_2 1943 року народження. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради відновити ОСОБА_2 пільги учасника бойових дій (жертва нацистських переслідувань). В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку і просив апеляційний суд скасувати це рішення і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи.

Наголошує на тому, що копія паспорта та свідоцтво про народження видане 30.07.1957 року свідчать про те, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Олексашенський Болховського району Орловської області, а довідка Управління безпеки РФ по Орловській області свідчить, що позивач був насильно вивезен в Австрію разом з сім'єю в липні 1943 року.

Представники осіб, які брали участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про участь у розгляді справи в апеляційної інстанції не заявлено.

Враховуючи наведене колегія суддів розглядає апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, колегія суддів встановила.

Позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі довідки Управління безпеки РФ по Орловіській області та відповідно до п. 16 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було надано статус учасника бойових дій (жертва нацистських переслідувань), видане відповідне посвідчення, призначені пільги.

Згідно довідки Управління безпеки РФ по Орловській області № 10/ФД-27462 від 03.03.1999 року позивач по червень 1943 року мешкав на тимчасово окупованої території Орловській області. В липні 1943 року був примусово разом із сім'єю вивезений до Австрії де перебував до квітня 1945 року, знаходився на утриманні матері ОСОБА_3, котра використовувалася як чернорабочя в таборі в м. Котенбрун.

30.07.1957 року позивачу було видане свідоцтво про народження в якому зазначено, що він народився 10.08.1943 року в с. Олексашинський Болховського району Орловської області.

Рішенням відповідача від 28.03.2012 року позивачу призупинено статус "жертва нацистських переслідувань ст. 6-1", посвідчення учасника бойових дій, до з'ясування обставин встановлення даного статусу.

Рішенням відповідача від 13.08.2012 року позивачу скасовано статус "жертва нацистських переслідувань ст. 6-1", посвідчення учасника бойових дій та встановлено статус "дитина війни".

Позивач звернувся до відповідача про встановлення статусу "жертва нацистських переслідувань ст. 6-1".

Листом № 06вх.01-1306-4/1 від 31.08.2012 року відповідач відмовив позивачу.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом, в апеляційній скарзі вказується тільки на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів та інвалідів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Абзацем 1 ст. 17 цього Закону встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Таким чином, у спірних правовідносинах відповідач є органом владних повноважень, на якого чинним законодавством покладений обов'язок по здійсненню виплат, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" для цілей цього Закону вживаються такі терміни і поняття:

жертви нацистських переслідувань - особи, які в роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни постраждали від нацистських переслідувань з мотивів політичного, національного і релігійного характеру, ворожого ставлення до націонал-соціалізму;

нацистські переслідування - злочинне позбавлення Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни волі мирного населення на тимчасово окупованій території України або за її межами шляхом ув'язнення його у концентраційних таборах, гетто, інших місцях примусового тримання, а також насильне вивезення мирного населення на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, є:

колишні в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання та місць примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни;

особи, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав;

діти, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт;

діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв'язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням.

До жертв нацистських переслідувань належать також особи, які у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни були насильно вивезені з території інших держав, що після 1944 року увійшли до складу колишнього Союзу РСР, а також особи, які після звільнення з концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання та місць примусових робіт були переселені на територію України.

Пунктом 1 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" передбачено, що Держава забезпечує соціальний захист жертв нацистських переслідувань та їх громадських організацій шляхом надання пільг колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - відповідно до статті 61 цього Закону.

Відповідно до п. 16 ст. 6 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються вояки Української повстанчої армії, які брали участь у бойових діях проти німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованій території України в 1941-1944 роках, які не вчинили злочинів проти миру і людства та реабілітовані відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Прирівняними до учасників бойових дій вважаються колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 16 років) в'язні концтаборів, гетто та інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період другої світової війни, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків.

Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1467 «Про затвердження Порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань» посвідчення видаються особам, які відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" визнані такими, що належать до числа жертв нацистських переслідувань на підставі одного з таких документів:

довідки, виданої органами служби безпеки, державними архівами, архівами МВС, Міноборони, архівними установами інших держав;

довідки Військово-медичного музею колишнього СРСР (м. Санкт-Петербург);

довідки Міжнародної служби розшуку Червоного Хреста;

довідки з архівів-музеїв, утворених в місцях розташування колишніх фашистських концтаборів (Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Маутхаузен, Равенсбрюк та інші), гетто та інших місцях примусового тримання і примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також архівів іноземних антифашистських організацій;

довідки Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років при Верховній Раді України.

Відповідно до п. 4 Постанови № 1467 у разі відсутності документів про факт нацистських переслідувань факт і період перебування в місцях примусового тримання встановлюються в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано копія паспорта та свідоцтво про народження видане 30.07.1957 року, які свідчать про те, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Олексашенський Болховського району Орловської області, тобто, колегія суддів зазначає, що зазначені документи не підтверджують належним чином місце народження позивача в місцях примусового тримання та місцях примусових робіт його матері, на що вказує копія довідки Управління безпеки РФ по Орловській області.

За приписами ч. 1 ст. 17 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 234 Цивільно-процесуального кодексу України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що позивачу для визнання факту стосовно місця його народження необхідно звернутися до місцевого суду з вимогою визнання юридичного факту в цивільно-процесуальному порядку.

Аналізуючи встановлені обставини та вище приведені норми закону, які врегульовують спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем правомірно було скасовано статус "жертва нацистських переслідувань, посвідчення учасника бойових дій та встановлено статус "дитина війни", оскільки з наданих документів не вбачається, що позивач та особа, яка вивезена до Австрії в липні 1943 року одна й таже особа.

За таких підстав колегія суддів вважає, що постанова суду прийнята при невірному застосуванні норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Законом України "Про жертви нацистських переслідувань", ст. 2, ст.160, ст. 167, ст. 195, ст. 197, п. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради на постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 грудня 2012 року у справі № 0530/3839/2012 - задовольнити.

Постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 грудня 2012 року у справі № 0530/3839/2012 за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради про скасування рішення - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради про скасування рішення - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя І.В. Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська