Ухвала суду № 29326758, 24.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 р. Справа № 5926/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Олендера І.Я.

суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

при секретарі: Нефедовій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика «Переволока» правонаступником якої на час апеляційного розгляду є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кінно-спортивний комплекс Торнадо» до Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Позивач ТзОВ «Птахофабрика «Переволока» звернувся до суду з позовом до Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 165/0000232300/0 від 28.09.2009 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 25960,00 грн., в тому числі 20049,00 грн. основний платіж та 5911,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, № 166/0000242300/0 від 28.09.2009 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 58197,00 грн., в тому числі 38798,00 грн. за основним платежем та 19399,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року позов задоволено, а саме визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Бучачцької МДПІ Тернопільської області № 165/0000232300/0 від 28.09.2009 року та № 166/0000242300/0 від 28.09.2009 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач Бучачцька МДПІ оскаржила його в апеляційному порядку та подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що було встановлено заниження позивачем доходів від реалізації товарів, оскільки мало місце реалізація товару за цінами нижчими ніж звичайні, крім того виявлено, що отримані кредитні кошти позивач використав не у власній господарській діяльності, а для забезпечення діяльності іншого господарюючого суб'єкту ТзОВ «Захід агропродукт».

З огляду на викладене, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 КАС України допущено заміну позивача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика «Переволока» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Кінно-спортивний комплекс Торнадо».

В судовому засіданні представник відповідача - апелянта Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області підтримав вимоги апеляційної скарги та просить її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 16.07.2009 року по 15.09.2009 року Бучацькою міжрайонною податковою інспекцією була проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Птахофабрика «Переволока» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 року.

За результатами проведення перевірки складено Акт № 435/23-31877916 від 25.08.2009 року, де зафіксовано порушення вимог пп. 1.20.1 п.1.20 ст. 1, п.п. 5.5.1 ст. 5, пп. 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, щодо реалізації продукції (пшениці, ячменю, кукурудзи) по цінах, які на думку перевіряючих, є значно нижчі ніж звичайні, а так само віднесення до валових витрат витрат пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за кредитом, що використовувався не у власній господарській діяльності, крім того, товариством порушено норми п. 4.1 ст. 4, п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», за господарськими операціями щодо реалізації продукції (пшениці, ячменю, кукурудзи) по цінах, які на думку перевіряючих, є значно нижчі ніж звичайні (а.с.8-34).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 165/0000232300/0 від 28.09.2009 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 25960,00 грн., в тому числі 20049,00 грн. основний платіж та 5911,00 грн. штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення-рішення № 166/0000242300/0 від 28.09.2009 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 58197,00 грн., в тому числі 38798,00 грн. за основним платежем та 19399,00 грн., за штрафними, (фінансовими) санкціями (а.с.40-41).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що середньостатистична ціна реалізації зерна в Бучацькому районі не являється звичайною ціною, як це вважає Бучацька МДПІ, а тому її висновки викладені в Акті ревізії від 18.09.2009 року про завищення валових витрат і тим самим заниження податку на прибуток, заниження податку на додану вартість є помилковими, як і висновок про заниження валових доходів і тим самим заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість і податку на прибуток, оскільки розрахунок звичайної ціни встановлений працівниками відповідача суперечить вимогам пп. 1.20.1-1.20.7 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо встановлення звичайної ціни. Крім того, відсотки та комісійні виплати за отриманим кредитом були правомірно включені до валових витрат, оскільки отриманий кредит використовувався за призначенням у власній господарській діяльності товариства.

Суд апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у апеляційній скарзі, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі та надав їм правильну правову оцінку.

Відповідно до вимог п. 1.18. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпункт 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп.1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як було достовірно встановлено судом першої інстанції, податковий орган визначав рівень звичайних цін на підставі даних листа Управління статистики у Бучачцькому районі Тернопільської області № 248 від 06.08.2009 року щодо середніх відпускних цін, що склались на ринку кукурудзи, пшениці та ячменю за період з 01.02.2008 року по 31.03.2009 року, без використання інформації про укладені на момент продажу такого товару договорів з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що не відповідає вимогам п.1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судом першої інстанції було встановлено, що при визначені звичайної ціни податковим органом не враховували такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Оскільки податковим органом для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) не використано договори зі співставними умовами, які могли вплинути на ціну товару, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих та придбаних позивачем, є нижчою за звичайні ціни. Тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Щодо віднесення до валових витрат позивачем сум сплачених відсотків та комісійних виплат за користування кредитом, то суд першої інстанції вірно встановив, що позивач одержав кредит в сумі 1 000 000 гривень в філії «Відділення Промінвестбанку» в м. Тернопіль по кредитному договору № 03-1/132 від 14 листопада 2007 року (а.с.105-112). Кредит надався із наступним цільовим призначенням (п. 2.3 договору), а саме на придбання молодняка птиці, закупівлю кормів для птиці, ветеринарних препаратів, зерна з метою подальшої реалізації, інші виробничі потреби.

Судом першої інстанції було встановлено, та не спростовано представниками податкового органу, що наданий позивачу кредит використовувався за цільовим призначенням, визначеним у згаданому вище пункті договору, для ведення власної господарської діяльності товариства, відтак правильною є надана судом правова оцінка обставин справи щодо правомірності відображення позивачем у складі валових витрат суми нарахованих та сплачених відсотків по банківському кредиту.

Так, відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Отже, єдиною умовою для віднесення витрат платника за нарахованими та/або сплаченими відсотками по кредиту є їх зв'язок з веденням господарської діяльності.

Як зазначалось вище, судом було встановлено, що отримані позивачем на підставі кредитного договору кошти були використані ним на придбання зерна кукурудзи, яке в подальшому було реалізовано, тобто в зв'язку з веденням товариством господарської діяльності та відповідно до цільового призначення наданого кредиту визначеного договором. Податковим органом не заперечено, що у позивача наявні відповідні документи первинного бухгалтерського обліку, щодо вказаних господарських операцій. А відтак відсутні підстави для невизнання витрат на сплату процентів за вказаним кредитом у складі валових витрат позивача.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року у справі № 2а-2758/09/1970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення. На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після вступу в законну силу, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий : Олендер І.Я.

Судді : Кузьмич С.М.

Матковська З.М.

Ухвала в повному обсязі складена 30.01.2012 року.