Ухвала суду № 29311458, 07.02.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/5219/12 07.02.2013 07.02.2013 07.02.2013

Номер провадження 22ц/784/42/13 Суддя першої інстанції Коваленко І.В.

Категорія 27 Суддя - доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 лютого 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.І., Царюк Л.М.,

при секретарі Богуславській О.М.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2012 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - Банк) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -

В С Т А Н О В И Л А:

25 серпня 2011 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Свій позов обґрунтовував тим, що 29 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ПриватБанк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитно-заставний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 76375,80грн. зі сплатою 9,60 % річних з кінцевим терміном повернення коштів до 28 січня 2015 року.

Проте, свої зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього виникла кредитна заборгованість перед банком, що станом на 23 червня 2011 року становила 26147, 57 грн.

Посилаючись на викладене, Банк просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 26147,57 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 29 січня 2008 року № DN81ARO3110245, яка складається із 2687,36 грн. заборгованості по процентам; 7797,35 грн. заборгованості по комісії та 250,00 грн. штрафу, що в загальній сумі становить 10 734,71 грн. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи 29 січня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений кредитно-заставний договір № DN81ARO3110245, згідно якого відповідачу був наданий споживчий кредит на суму 58059.95 грн., із сплатою за його користування 9,60 % річних, з кінцевим терміном повернення 28 січня 2015 року, а ОСОБА_2 передав в заставу автомобіль НОМЕР_1 (а.с.7-15). До договору долучено графік погашення кредиту та дані про загальну вартість кредиту (а.с. 16).

Згідно розрахунку, зробленого позивачем, сума заборгованості відповідача станом на 23 червня 2011 року становить 26144.57 грн., з яких: загальна заборгованість за кредитом - 7797 грн.35 коп., по несплачених відсотках за користування коштами - 3455 грн. 16 коп., заборгованість по комісії 7257 грн. 50 коп.; пеня за порушення терміну повернення кредиту та порушення строків сплати відсотків - 6154 грн. 34 коп., штрафи - 250 грн. ( фіксована частина) та 1233 грн. 22 коп. (процентна складова) (а.с.5-6).

Відповідно до листа Банку від 23 листопада 2011 року на адресу відповідача автомобіль, що за договором перебував в заставі Банку, 9 квітня 2009 року продано за 49500 грн. (а.с. 42-43).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Банку про визнання дій неправомірними щодо підвищення процентної ставки за вказаним кредитним договором та визнання його частково недійсним.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 6 червня 2012 року вищезазначене рішення частково скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Банку задоволено (а.с. 68-70).

При перегляді зазначених судових рішень касаційною інстанцією 12 грудня 2012 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду від 6 червня 2012 року скасовано, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2012 року залишено в силі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 ЦПК України в разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Оскільки місцевим судом встановлено факти укладання між Банком та ОСОБА_2 кредитного договору, а також належного виконання позивачем умов договору кредиту та неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором, що складається з процентів за користування кредитними коштами, комісії та неустойки.

З такими висновками районного суду погоджується й колегія суддів.

При цьому колегія суддів виходить із того, що позивачем відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не надано відповідних доказів, що підтверджували б розрахунок заборгованості за кредитним договором, зокрема з урахуванням вартості реалізованого транспортного засобу, що перебував в заставі, розподіл виручених коштів на погашення заборгованості та залишок такої заборгованості.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності розрахунку заборгованості, наданого Банком, перевірялися судом першої інстанції та ці розрахунки були відкориговані судом відповідно до умов договору та встановлених обставин справи.

Крім того, відповідачем не надано будь-яких достовірних доказів, які б свідчили про відсутність такої заборгованості.

Твердження відповідача про неповідомлення його про слухання справи 28 вересня 2012 року, а також не вручення йому судом копії рішення не заслуговують на увагу, оскільки 27 вересня 2012 року суд закінчив розгляд справи та віддалився до нарадчої кімнати, а 28 вересня 2012 року тільки оголошував рішення. Копія цього рішення згідно з даними супровідного листа від 3 жовтня 2012 року була направлена на адресу відповідача. Проте, 22 жовтня 2012 року відповідач за своєю заявою отримав копію рішення особисто в суді.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: