Постанова № 29306111, 12.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2013 року № 2а-15586/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши адміністративну справу у письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська рекламна група»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової службипро визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська рекламна група» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби № 0011332208 від 30 жовтня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 129 193 грн., з яких 119 999 грн. - за основним платежем та 9 194 грн. - за штрафними санкціями;

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби № 0011322208 від 30 жовтня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 156 635 грн., з яких 145 143 грн. - за основним платежем та 11 492 грн. - за штрафними санкціями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-15586/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, на думку позивача, Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) зроблено помилкові висновки стосовно того, що правочини вчинені між ТОВ «Українська рекламна група» (далі - позивач) та його контрагентами ТОВ «Астана К» та ТОВ «ВПТК «Аверс» є нікчемними та такими, що порушують публічний порядок.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог, посилаючись на законність прийнятих податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми з податку на додану вартість в розмірі 129 193,00 гривень по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Астана К» та ТОВ «ВПТК «Аверс». Зазначив, що позивачем, в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», занижено податок на прибуток приватних підприємств всього на суму 145 143,00 гривень. Відповідач у своїх доводах вказує на нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентами ТОВ «Астана К» та ТОВ «ВПТК «Аверс», оскільки в останніх відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності, а саме: трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби.

Від позивача та відповідача 24.01.2012 надійшли заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження. Суд, керуючись ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу від 28 вересня 2012 року №1435 та направлення на проведення перевірки від 03 жовтня 2012 року, згідно з підпунктом 75.1.2, пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «Астана К» та ТОВ «ВПТК «Аверс» за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 06 жовтня 2012 року №860/22-8/30574437 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Українська рекламна група» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Астана К» та ТОВ «ВПТК «Аверс» за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року (далі - Акт).

Актом встановлено порушення:

- пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 14.1.27 статті 14, підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 145 143 гривень;

- підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього в сумі 129 193,00 гривень.

На підставі складеного Акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 жовтня 2012 року № 0011322208, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств (11021000) за основним платежем - 145 143,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 11 492,00 грн., всього на суму 156 635,00 гривень та податкове повідомлення-рішення від 30 жовтня 2012 року № 0011332208, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (14010100) за основним платежем - 119 999,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 9 194,00 грн., всього на суму 129 193,00 гривень.

При проведенні перевірки відповідачем зроблено висновок, що операції позивача з ТОВ «Астана К» та ТОВ «ВПТК «Аверс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчать про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобі. У зв'язку з чим посадові особи ТОВ «Астана К» і ТОВ «ВПТК «Аверс» не могли фактично здійснювати господарські операції.

Враховуючи зазначені обставини, відповідач дійшов висновку, що угоди між позивачем та ТОВ «Астана К» і ТОВ «ВПТК «Аверс» укладені без мети настання реальних наслідків та відповідно до частин першої, п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з позовними вимогами, виходячи з наступних доводів.

ТОВ «Українська рекламна група» зареєстровано Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією від 29 вересня 1999 року №10701200000044914, за адресою: м. Київ, Печерський узвіз, 15 та взято на податковий облік у Державній податковій інспекції у Печерському районі Державної податкової служби від 07 жовтня 1999 року №22185. Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 26 листопада 1999 року №37525045, індивідуальний податковий номер 305744326102.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Астана К» укладено договір в усній формі, що не є порушенням законодавства відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України.

На виконання зазначеної усної домовленості про поставку канцелярського товару ТОВ «Астана К» виставлено на адресу позивача (Одержувач) рахунки-фактури від 01 березня 2011 року №СФ-0000125, від 10 березня 2011 року №СФ-0000143, від 11 березня 2011 року №СФ-0000422, від 28 березня 2011 року №СФ-0000539, від 12 квітня 2011 року №СФ-0000206, від 21 квітня 2011 року №СФ-0000251, від 28 квітня 2011 року №СФ-0000260, від 17 травня 2011 року №СФ-0000323, від 25 травня 2011 року №СФ 0000386.

ТОВ «Астана К» було складено і видано позивачу видаткові накладні від 01 березня 2011 року №РН-0000307, 10 березня 2011 року №РН-0000309, від 11 березня 2011 року №РН-0000089, від 28 березня 2011 року №РН-0000003, від 12 квітня 2011 року №РН-0000086, від 21 квітня 2011 року №РН-0000093, від 28 квітня 2011 року №РН-0000099, від 17 травня 2011 року №РН-0000087, від 25 травня 2011 року №РН-0000096 та податкові накладні від 01 березня 2011 року №307, від 10 березня 2011 року №309, від 11 березня 2011 року №89, від 28 березня 2011 року №110, від 12 квітня 2011 року №86, від 21 квітня 2011 року, від 28 квітня 2011 року, від 17 травня 2011 року №87, від 25 травня 2011 року №96.

Зазначені первинні документи, скріплені підписом директора ТОВ «Астана К» - Репік О.М. та печаткою товариства, відповідно до вимог чинного законодавства.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Астана К» проводилися у безготівковій формі. Згідно банківських виписок, копії яких наявні в матеріалах справи, позивачем з розрахункового рахунку №260063011035 відкритому у ПАТ «Старокиївський банк» перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Астана К» №26009033442001, відкритому у ВАТ КБ «Інтербанк», грошові кошти на загальну суму 499 361,34 гривень.

Відповідачем не заперечується той факт, що станом на 04 квітня 2012 року дебіторська або кредиторська заборгованість по взаєморозрахунках між позивачем та ТОВ «Астана К» відсутня.

Крім того, судом встановлено, що позивачем було укладено усний договір з ТОВ «ВПТК «Аверс». На виконання зазначеного договору ТОВ «Астана К» поставив позивачу канцелярський товар.

ТОВ «Астана К» було виставлено позивачу рахунки-фактури від 10 вересня 2010 року №СФ-0000115, від 28 вересня 2010 року №СФ-0000223, від 23 листопада 2010 року №СФ-0000412, від 29 листопада 2010 року №СФ-0000494, від 24 грудня 2010 року №СФ-0000701, якими визначено кількість та асортимент товару, що постачатиметься.

ТОВ «ВПТК «Аверс» за виконання зазначеної господарської операції складено і видано видаткові накладні від 24 грудня 2010 року №РН-0001539, від 29 листопада 2010 року №РН-0000904, від10 вересня 2010 року №РН-0000126, від 28 вересня 2010 року №РН-0000146, від 23 листопада 2010 року №РН-0000898 та податкові накладні від 10 вересня 2010 року №126, 28 вересня 2010 року №146, від 23 листопада 2010 року №898, від 29 листопада 2010 року №904, від 24 грудня 2010 року №1539, які, відповідно до вимог чинного законодавства, скріплені підписом директора Рева С.О. та печаткою товариства.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «ВПТК «Аверс» проводилися у безготівковій формі. Згідно банківських виписок, копії яких наявні в матеріалах справи, позивачем з розрахункового рахунку № 260063011035, відкритому у ПАТ «Старокиївський банк» перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «ВПТК «Аверс» №26004009100352 відкритому у ВАТ «Міжнародний комерційний банк» грошові кошти на загальну суму 220 632,00 гривень.

Відповідачем не заперечується той факт, що станом на 04 квітня 2012 року дебіторська або кредиторська заборгованість по взаєморозрахунках між позивачем та ТОВ «ВПТК «Аверс» відсутня, про що також зазначено в Акті перевірки.

Крім того, на підтвердження подальшого продажу товару, придбаного у ТОВ «ВПТК «Аверс» та ТОВ «Астана К» позивачем надано до матеріалів справи копії видаткових та податкових накладних, довіреностей від покупців на отримання від позивача товару, а також банківських виписок, від 02 грудня 2010 року, від 06 грудня 2010 року, від 07 грудня 2010 року, від 09 грудня 2010 року, від 08 грудня 2010 року, від 03 грудня 2010 року, що підтверджують оплату товару покупцями (а.с. 105-151).

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До матеріалів справи надано первинні документи, що підтверджують факти здійснення господарських операцій позивачем із ТОВ «Астана К» і ТОВ «ВПТК «Аверс» та спростовують висновки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про те, що позивачем документально не підтверджено правомірність віднесення суми 599 994 грн. до складу валових витрат, а також про протиправність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ в складі оплати вартості товарів, що постачались ТОВ «Астана К» і ТОВ «ВПТК «Аверс» на загальну суму 119 999 грн.

Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.3 п.7.2, пп. 7.3.1 п.7.3 та пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно пп. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «ВПТК «Аверс» та ТОВ «Астана К» були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

За даними реєстру платників ПДВ, розміщеної на офіційному сайті Державної податкової служби України свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «ВПТК «Аверс» було анульоване 31 травня 2011 року, в той час як податкові накладні на адресу позивача зазначеним платником податку були виписані у вересні - листопаді 2010 року. Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Астана К» було анульоване 08 серпня 2011 року, в той час як податкові накладні на адресу позивача зазначеним платником податку були виписані у березні - травні 2011 року.

Тобто, на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтва платників податку на додану вартість ТОВ «ВПТК «Аверс» та ТОВ «Астана К» були чинними і вказані суб'єкти господарювання мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані ТОВ «ВПТК «Аверс» та ТОВ «Астана К» на адресу позивача, мають всі обов'язкові реквізити, визначені у п.201.1. ст.201 ПК України.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «ВПТК «Аверс» та ТОВ «Астана К» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладені в акті перевірки висновки Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби щодо порушення позивачем пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визнаються судом необґрунтованими.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем із ТОВ «ВПТК «Аверс» та ТОВ «Астана К», суд дійшов висновку, що вони ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Так, згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 228 Цивільного кодексу України, визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених позивачем із ТОВ «ВПТК «Аверс» та ТОВ «Астана К», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Суд встановив, що у якості доказів на підтвердження доводів відповідачем, при складанні акту, використані не фактичні дані, які можуть бути доказами в адміністративному процесі, а припущення та міркування осіб, які складали акт перевірки.

Разом з тим, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «ВПТК «Аверс» і ТОВ «Астана К», а також подальший продаж придбаного у них товару підтверджується належним чином складеними і оформленими первинними документами, банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відтак, за результатами дослідження наданих сторонами доказів по справі суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають чинному законодавству.

Як передбачено частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачем, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 97, 158, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Українська рекламна група» задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення 30 жовтня 2012 року № 0011332208 та №0011322208.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українська рекламна група» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський