Постанова № 29304043, 30.01.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 року 12 год. 20 хв. Справа № 0870/10924/12 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Шмаріні І.О., за участю представника позивача - Козика А.І. (довіреність від 01 січня 2013 року), представника відповідача - Краснікова О.Б (довіреність від 12 вересня 2012 року №14491), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

16 листопада 2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» (далі іменується - позивач) до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000462211, №0000452211, №0000442211, №0000482211, №0000472211; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення суперечать приписам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошових зобов'язань на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилається на безпідставність висновків Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби про непідтвердженість реальності господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки за даними операціями товар був поставлений, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій, товар використовується в межах господарської діяльності платника податків.

Ухвалою судді від 19.11.2012 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

30.01.2013 в судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, підтримав, викладену в письмових запереченнях на адміністративний позов, правову позицію щодо предмета спору та просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 30.01.2013.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія», пройшов процедуру державної реєстрації, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 №755-IV, згідно з яким державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

На підставі направлень від 11.06.2012 №№120, 121, 122, 123, 124, 125 та плану-графіку проведення перевірок, фахівцями Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», код ЄДРПОУ 20502092, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2012» від 31.07.2012 №514/22/20502092 (далі іменується - Акт перевірки) (а.с. 76-254, том 1).

В ході перевірки встановлено порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, пп. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145, п. 146.3 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого платником податків занижено податок на прибуток на суму в розмірі 2426649 грн. 00 коп., в тому числі: 1 квартал 2010 року - 49776 грн. 00 коп., 2 квартал 2010 року - 360813 грн. 00 коп., 4 квартал 2010 року - 387131 грн. 00 коп., 1 квартал 2011 року - 503022 грн. 00 коп., 2 квартал 2011 року - 512771 грн. 00 коп., 3 квартал 2011 року - 233096 грн. 00 коп., 4 квартал 2011 року - 176971 грн. 00 коп., 1 квартал 2012 року - 203070 грн. 00 коп.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством: занижено податок на додану вартість на суму в розмірі 832906 грн. 00 коп., в тому числі за червень 2010 року - 20486 грн. 00 коп., за серпень 2010 року - 37493 грн. 00 коп., за листопад 2010 року - 3989 грн. 00 коп., за грудень 2010 року - 26504 грн. 00 коп., за січень 2011 року - 38954 грн. 00 коп., за лютий 2011 року - 21710 грн. 00 коп., за березень 2011 року - 84964 грн. 00 коп., за квітень 2011 року - 18953 грн. 00 коп., за травень 2011 року - 87653 грн. 00 коп., за червень 2011 року - 69517 грн. 00 коп., за липень 2011 року - 2329 грн. 00 коп., за серпень 2011 року - 33203 грн. 00 коп., за вересень 2011 року - 79525 грн. 00 коп., за жовтень 2011 року - 35819 грн. 00 коп., за листопад 2011 року - 30112 грн. 00 коп., за грудень 2011 року - 100366 грн. 00 коп., за січень 2012 року - 8956 грн. 00 коп., за лютий 2012 року - 32768 грн. 00 коп., за березень 2012 року - 98416 грн. 00 коп.; завищено від'ємне значення податку на додану вартість за перевіряємий період всього на суму в розмірі 406503 грн. 00 коп., в тому числі за березень 2010 року - 19911 грн. 00 коп., за квітень 2010 року - 54205 грн. 00 коп., за травень 2010 року - 43976 грн. 00 коп., за липень 2010 року - 8658 грн. 00 коп., за листопад 2010 року - 63684 грн. 00 коп., за грудень 2010 року - 60675 грн. 00 коп., за січень 2011 року - 20403 грн. 00 коп., за лютий 2011 року - 30623 грн. 00 коп., за березень 2011 року - 2853 грн. 00 коп., за квітень 2011 року - 4814 грн. 00 коп., за травень 2011 року - 9147 грн. 00 коп., за червень 2011 року - 32203 грн. 00 коп., за серпень 2011 року - 2047 грн. 00 коп., за січень 2012 року - 25015 грн. 00 коп., за лютий 2012 року - 28948 грн. 00 коп.; п. 119.2 ст. 119, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в частині надання не в повному обсязі відомостей за формою 1ДФ про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку; пп. 6.4 п. 6 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.2010 №162/379, та п. 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 01.03.1999 №303, пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242, пп. 249.6, п. 249.1 ст. 249 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік та екологічного податку за 2011, 2012 роки в розмірі 37363 грн. 03 коп.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000452216, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 406503 грн. 00 коп. (а.с. 11, том 1); податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000452211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 960905 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 832906 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 127999 грн. 75 коп. (а.с. 13, том 1); податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000442211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2676847 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 2426649 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 250198 грн. 50 коп. (а.с. 15, том 1); податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000482211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з екологічного податку в розмірі 7518 грн. 81 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 6446 грн. 25 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 1072 грн. 56 коп. (а.с. 17, том 1); та податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000472211, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 38645 грн. 98 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 30916 грн. 78 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 7729 грн. 20 коп. (а.с. 19, том 1).

Не погоджуючись з винесеними контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями та висновками Акту перевірки, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання таких рішень протиправними та їх скасування.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених контролюючим органом в Акті перевірки від 31.07.2012 №514/22/20502092, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Взаємовідносини між позивачем та контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротрейд-007» здійснювались на підставі договору від 11.01.2010 №111/8 (а.с. 104, том 2). Згідно умов договору Продавець зобов'язаний передати у власність, а покупець оплатити товар - лом кольорових металів.

Позивачем надано суду ряд первинних документів, що підтверджують реальність здійснення господарської операції з вказаним вище контрагентом: податкова накладна від 01.03.2010 №16 на загальну суму в розмірі 99650 грн. 03 коп., в тому числі ПДВ - 16608 грн. 34 коп.; податкова накладна від 02.03.2010 №19 на загальну суму в розмірі 97537 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 16256 грн. 26 коп.; податкова накладна №20 від 03.03.2010 на загальну суму в розмірі 98625 грн. 04 коп., в тому числі ПДВ - 16437 грн. 51 коп.; податкова накладна №21 від 04.03.2010 на загальну суму в розмірі 76362 грн. 53 коп., в тому числі ПДВ - 12727 грн. 09 коп.; податкова накладна №22 від 05.03.2010 на загальну суму в розмірі 28750 грн. 01 коп., в тому числі ПДВ - 4791 грн. 67 коп.; податкова накладна №33 від 26.03.2010 на загальну суму в розмірі 31775 грн. 02 коп., в тому числі ПДВ - 5295 грн. 84 коп.; податкова накладна №38 від 30.03.2010 на загальну суму в розмірі 22000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 3666 грн. 67 коп.; податкова накладна №43 від 02.04.2010 на загальну суму в розмірі 97750 грн. 03 коп., в тому числі ПДВ - 16291 грн. 67 коп.; податкова накладна №49 від 09.04.2010 на загальну суму в розмірі 91825 грн. 03 коп., в тому числі ПДВ - 15304 грн. 17 коп.; податкова накладна №54 від 15.04.2010 на загальну суму 81750 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 13625 грн. 00 коп.; податкова накладна №55 від 18.04.2010 на загальну суму в розмірі 90037 грн. 52 коп., в тому числі ПДВ - 15006 грн. 25 коп.; податкова накладна №57 від 20.04.2010 на загальну суму в розмірі 49887 грн. 52 коп., в тому числі ПДВ - 8314 грн. 59 коп. (а.с. 164-175, том 2).

На підтвердження отримання товару від ТОВ «Євротрейд-007» позивачем надані наступні видаткові накладні: видаткова накладна №РН-0000017 від 01 березня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000020 від 02 березня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000021 від 03 березня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000022 від 4 березня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000023 від 05 березня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000035 від 26 березня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000040 від 30 березня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000046 від 02 квітня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000050 від 09 квітня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000055 від 15 квітня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000056 від 16 квітня 2010 року, видаткова накладна №РН-0000058 від 20 квітня 2010 року (а.с. 152-163, том 2).

Судом встановлено, що позивач здійснив оплату товару згідно наступних документів: платіжне доручення №204 від 29 березня 2010 року, платіжне доручення №218 від 30 березня 2010 року, платіжне доручення №233 від 08 квітня 2010 року, платіжне доручення №242 від 13 квітня 2010 року, платіжне доручення №262 від 21 квітня 2010 року, платіжне доручення №263 від 21 квітня 2010 року, платіжне доручення №292 від 28 квітня 2010 року, платіжне доручення №297 від 29 квітня 2010 року, платіжне доручення №299 від 29 квітня 2010 року, платіжне доручення №315 від 30 квітня 2010 року, платіжне доручення №320 від 07 травня 2010 року, платіжне доручення № 21 від 07 травня 2010 року, платіжне доручення №26 від 14 травня 2010 року, платіжне доручення №27 від 14 травня 2010 року, платіжне доручення №344 від 25 травня 2010 року, платіжне доручення №345 від 25 травня 2010 року, платіжне доручення №365 від 28 травня 2010 року, платіжне доручення №398 від 01 червня 2010 року, платіжне доручення №405 від 02 червня 2010 року, платіжне доручення №3348 від 08 червня 2010 року, платіжне доручення №3349 від 10 червня 2010 року, платіжне доручення №418 від 11 червня 2010 року, платіжне доручення №523 від 02 липня 2010 року, платіжне доручення №534 від 07 липня 2010 року, платіжне доручення №544 від 13 липня 2010 року, платіжне доручення №545 від 13 липня 2010 року, платіжне доручення №573 від 19 липня 2010 року, платіжне доручення №595 від 28 липня 2010 року, платіжне доручення №596 від 28 липня 2010 року, платіжне доручення №597 від 28 липня 2010 року, платіжне доручення №598 від 28 липня 2010 року, платіжне доручення №599 від 28 липня 2010 року, платіжне доручення №600 від 28 липня 2010 року (а.с. 105-139, том 2).

В підтвердження фактичного транспортування придбаного товару позивачем надані товарно-транспортні накладні, згідно яких транспортування зійснювалось підприємством ТОВ «Євротрейд-007», а саме: товарно-транспортна накладна №01\03\10-1 від 01 березня 2010 року, товарно-транспортна накладна №02\03\10-1 від 02 березня 2010 року, товарно-транспортна накладна №03\03\10-1 від 03 березня 2010 року, товарно-транспортна накладна №04\03\10-1 від 04 березня 2010 року, товарно-транспортна накладна №05\03\10-3 від 05 березня 2010 року, товарно-транспортна накладна №26\03\10-2 від 26 березня 2010 року, товарно-транспортна накладна №30\03\10-3 від 30 березня 2010 року, товарно-транспортна накладна №02\04\10-1 від 02 квітня 2010 року, товарно-транспортна накладна №09\04\10-1 від 09 квітня 2010 року, товарно-транспортна накладна №15\04\10-1 від 15 квітня 2010 року, товарно-транспортна накладна №16\04\10-1 від 16 квітня 2010 року, товарно-транспортна накладна №20\04\10-2 від 20 квітня 2010 року (а.с. 140-151, том 2).

В акті перевірки відповідач зазначає, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні мають недоліки - в графі «вантажовідправник» вище перерахованих товарно-транспортних накладних зазначено - ТОВ «Євротрейд-007», в графі «вантажоодержувач» - ТОВ «Мрія», в графі «пункт навантаження» - м. Запоріжжя, в графі «пункт розвантаження» - м. Мелітополь, тобто відсутня повна адреса місця завантаження, розвантаження, що унеможливлює встановити місце навантаження та розвантаження. В розділі «вантажно-розвантажувальні операції» не зазначено будь-яких даних (час, дата навантаження, розвантаження).

Відповідач зазначає, що відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 №363 товарно- транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів. Згідно п. 8.25 Правил час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження. Відповідно п. 8.26 Правил вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на основі яких і ведеться бухгалтерська звітність. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності. Тобто первинні документи є основою і для податкового обліку.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти виконаних робіт тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення-господарської операції, а для надання юридичної сили та доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відсутність чи неправильне оформлення товарно-транспортних накладних має наслідком, відповідно відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

Отже, як вказує відповідач, надані товарно-транспортні накладні складені з порушенням вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 №363 та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На підтвердження взаємовідносин між позивачем та ТОВ «ПКЦ «Моторс Сим» суду наданий договір №01/12 від 01.12.2011, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - алюміній АК12М2, згідно з умовами договору та за ціною, вказаною у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Судом досліджені наступні первинні документи: специфікація №1 від 01 грудня 2011 року, специфікація №2 від 05 грудня 2011 року, специфікація №3 від 09 грудня 2011 року,специфікація №4 від 12 грудня 2011 року, специфікація №5 від 04 січня 2012 року, специфікація №6 від 09 січня 2012 року, специфікація №7 від 12 січня 2012 року, специфікація №8 від 18 січня 2012 року (а.с. 190-196, том 2); податкова накладна №103 від 01.12.2011, податкова накладна №901 від 09.12.2011, податкова накладна №1201 від 12.12.2011, податкова накладна №1607 від 16.02.2012, податкова накладна №807 від 08.02.2012, податкова накладна №310 від 03.02.2012, податкова накладна №1813 від 18.01.2012, податкова накладна №1202 від 12.01.2012, податкова накладна №901 від 09.01.2012, податкова накладна №406 від 04.12.2012 (а.с. 212-222, том 2); видаткова накладна №103 від 01 грудня 2011 року, видаткова накладна №502 від 05 грудня 2011 року, видаткова накладна №901 від 09 січня 2012 року, видаткова накладна №1201 від 12 грудня 2011 року, видаткова накладна №404 від 04 січня 2012 року, видаткова накладна №901 від 09 січня 2012 року, видаткова накладна №1202 від 12 січня 2012 року, видаткова накладна №1813 від 18 січня 2012 року, видаткова накладна №309 від 03 лютого 2012 року, видаткова накладна №808 від 08 лютого 2012 року, видаткова накладна №1607 від 16 лютого 2012 року (а.с. 203-211, том 2).

На підтвердження факту оплати товару позивачем надані, а судом досліджені наступні документи: платіжне доручення №5 від 05 січня 2012 року, платіжне доручення №7 від 07 січня 2012 року, платіжне доручення №8 від 10 січня 2012 року, платіжне доручення №9 від 11 січня 2012 року, платіжне доручення №10 від 13 січня 2012 року, платіжне доручення №3688 від 20 січня 2012 року, платіжне доручення №37 від 26 січня 2012 року, платіжне доручення №13 від 26 січня 2012 року, платіжне доручення №14 від 27 січня 2012 року, платіжне доручення №19 від 02 лютого 2012 року, платіжне доручення №20 від 03 лютого 2012 року, платіжне доручення №21 від 06 лютого 2012 року, платіжне доручення №69 від 07 лютого 2012 року, платіжне доручення №25 від 15 лютого 2012 року, платіжне доручення №26 від 16 лютого 2012 року (а.с. 197-202, 223-231, том 2).

В підтвердження фактичного транспортування придбаного позивачем надані товарно-транспортні накладні, згідно яких транспортування здійснювалось підприємством ТОВ «Мрія», а саме: товарно-транспортна накладна №01\12\11 від 01 грудня 2011 року, товарно-транспортна накладна №05\12\11 від 05 грудня 2011 року, товарно-транспортна накладна №09\12\11 від 09 грудня 2011 року, товарно-транспортна накладна №12\12\11 від 12 грудня 2011 року, товарно-транспортна накладна №04\01\12 від 04 січня 2012 року, товарно-транспортна накладна №09\01 \12 від 09 січня 2012 року, товарно-транспортна накладна №12\01\12 від 12 січня 2012 року, товарно-транспортна накладна №18\01\12 від 18 січня 2012 року, товарно-транспортна накладна №03\02\12 від 03 лютого 2012 року, товарно-транспортна накладна №08\02\12 від 08 лютого 2012 року, товарно-транспортна накладна №16\02\12 від 16 лютого 2012 року (а.с. 235-242, том 2).

Відповідач зазначає, що в графі «вантажовідправник» вище перерахованих товарно-транспортних накладних зазначено в графі «вантажоодержувач» - ТОВ «Мрія», в графі «пункт навантаження» - м. Харків, в графі «пункт розвантаження» - м. Мелітополь, тобто відсутня повна адреса місця завантаження, розвантаження, що унеможливлює встановити місце навантаження та розвантаження. В розділі «вантажно-розвантажувальні операції» не зазначено будь-яких даних (час, дата навантаження розвантаження).

Взаємовідносини між позивачем та контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквілегія» здійснювались згідно договору б/н від 06.04.2010, складеного в м. Мелітополь, згідно якого постачальник зобов'язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - лом та відходи кольорових металів та сплавів - ДСТУ 3211-95, згідно умовам договору та ціні, вказаної в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (а.с. 176, том 2).

На підтвердження отримання товару від ТОВ «Аквілегія» позивачем надана видаткова накладна №30304 від 03 березня 2010 року на поставку лому та відходів алюмінію 9556,77 кг на загальну суму 119463 грн. 44 коп., в тому числі ПДВ - 19910 грн. 57 коп. (а.с. 178, том 2); та видаткова накладна від 03 березня 2010 року №30304 (а.с. 177, том 2).

Оплата за отриманий товар здійснена позивачем згідно наступних платіжних доручень: платіжне доручення №128 від 02 березня 2010 року, платіжне доручення №140 від 04 березня 2010 року, платіжне доручення №148 від 11 березня 2010 року, платіжне доручення №3310 від 15 березня 2010 року, платіжне доручення №154 від 17 березня 2010 року, платіжне доручення №155 від 17 березня 2010 року, платіжне доручення №157 від 19 березня 2010 року, платіжне доручення №167 від 19 березня 2010 року, платіжне доручення №18 від 23 березня 2010 року, платіжне доручення №19 від 23 березня 2010 року (а.с. 179-186, том 2).

В підтвердження фактичного транспортування придбаного товару надана товарно- транспортна накладна №03\03\10-1 від 03 березня 2010 року, згідно якої транспортування здійснювалось підприємством ТОВ «Мрія», власний автомобіль КАМАЗ держномер НОМЕР_1, водій ОСОБА_1, пункт навантаження м. Запоріжжя, пункт розвантаження м. Мелітополь.

На підтвердження взаємовідносин ТОВ «Мрія» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Металонг-Інвест» позивачем надано договір №17/12/10 від 17.12.2010, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - лом алюмінію, згідно умовам договору та за ціною, вказаної у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (а.с. 82, том 3).

Судом досліджені наступні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарської операції: податкова накладна №101712 від 17.12.2010, податкова накладна №152212 від 22.12.2010, податкова накладна №102412 від 24.12.2010, податкова накладна №461 від 06.01.2011, податкова накладна №6101 від 10.01.2011, податкова накладна №4131 від 13.01.2011, податкова накладна №4181 від 18.01.2011, податкова накладна №6211 від 21.01.2011, податкова накладна №7261 від 26.01.2011, податкова накладна №9 від 01.02.2011, податкова накладна №58 від 04.02.2011, податкова накладна №96 від 08.02.2011, податкова накладна №140 від 10.02.2011, податкова накладна №228 від 16.02.2011, податкова накладна №343 від 24.02.2011 (а.с. 140-154, том 3).

На підтвердження отримання товару позивачем надані наступні видаткові накладні: видаткова накладна №101712 від 17 грудня 2010 року, видаткова накладна №152212 від 22 грудня 2010 року, видаткова накладна №102412 від 24 грудня 2010 року, видаткова накладна №461 від 06 січня 2011 року, видаткова накладна №6101 від 10 січня 2011 року, видаткова накладна №4131 від 13 січня 2011 року, видаткова накладна №4181 від 18 січня 2011 року, видаткова накладна №6211 від 21 січня 2011 року, видаткова накладна №7261 від 26 січня 2011 року, видаткова накладна №9 від 01 лютого 2011 року, видаткова накладна №58 від 04 лютого 2011 року, видаткова накладна №96 від 08 лютого 2011 року, видаткова накладна №140 від 10 лютого 2011 року, видаткова накладна №228 від 16 лютого 2011 року, видаткова накладна №343 від 24 лютого 2011 року (а.с. 125-139, том 3).

Оплата за товар здійснювалась згідно платіжних доручень: платіжне доручення №1053 від 17 грудня 2010 року, платіжне доручення №1080 від 22 грудня 2010 року, платіжне доручення № 1083 від 24 грудня 2010 року, платіжне доручення №1085 від 24 грудня 2010 року, платіжне доручення №1121 від 13 січня 2011 року, платіжне доручення №1366 від 30 березня 2011 року, платіжне доручення №1367 від 30 березня 2011 року, платіжне доручення №1390 від 04 квітня 2011 року, платіжне доручення №1528 від 20 травня 2011 року, платіжне доручення №1529 від 20 травня 2011 року, платіжне доручення №1533 від 20 травня 2011 року, платіжне доручення №1589 від 01 червня 2011 року, платіжне доручення №1590 від 01 червня 2011 року, платіжне доручення №1614 від 03 червня 2011 року, платіжне доручення №1615 від 03 червня 2011 року, платіжне доручення №1616 від 03 червня 2011 року, платіжне доручення №1627 від 07 червня 2011 року, платіжне доручення №1628 від 07 червня 2011 року, платіжне доручення №1629 від 07 червня 2011 року, платіжне доручення №1630 від 07 червня 2011 року, платіжне доручення №1631 від 07 червня 2011 року, платіжне доручення №3539 від 20 травня 2011 року (а.с. 87-109, том 3).

В підтвердження фактичного транспортування придбаного товару - алюмінію ТОВ «Мрія» надані товарно-транспортні накладні, згідно яких транспортування здійснювалось підприємством ТОВ «Мрія», власний транспорт КАМАЗ, державний номер НОМЕР_1, водій ОСОБА_1, пункт навантаження м. Дніпропетровськ, пункт розвантаження м. Мелітополь, а саме: товарно-транспортна накладна №17\12\10-1 від 17 грудня 2010 року, товарно-транспортна накладна №22\12\10-2 від 22 грудня 2010 року, товарно-транспортна накладна №24\12\10-3 від 24 грудня 2010 року, товарно-транспортна накладна №26\01\11-5 від 26 січня 2011 року, товарно-транспортна накладна №06\01\11-1 від 06 січня 2011 року, товарно-транспортна накладна №10\01\11-2 від 10 січня 2011 року, товарно-транспортна накладна №13\01\11 від 13 січня 2011 року, товарно-транспортна накладна №18\01\11-3 від 18 січня 2011 року, товарно-транспортна накладна №21\01\11-4 від 21 січня 2011 року, товарно-транспортна накладна №01\02\11-1 від 01 лютого 2011 року, товарно-транспортна накладна №04\02\11-2 від 04 лютого 2011 року, товарно-транспортна накладна №08\02\11-3 від 08 лютого 2011 року, товарно-транспортна накладна №10\02\11-4 від 10 лютого 2011 року, товарно-транспортна накладна №16\02\11-5 від 16 лютого 2011 року, товарно-транспортна накладна №24\02\11-6 від 24 лютого 2011 року (а.с. 110-124, том 3).

Відповідач зазначає, що в графі «вантажовідправник» вище перерахованих товарно-транспортних накладних зазначено - ТОВ «Металонг-Інвест», в графі «вантажоодержувач» - ТОВ «Мрія», в графі «пункт навантаження» - м. Дніпропетровськ, в графі «пункт розвантаження» - м. Мелітополь, тобто відсутня повна адреса місця завантаження, розвантаження, що унеможливлює встановити місце навантаження та розвантаження. В розділі «вантаж» розвантажувальні операції» не зазначено будь-яких даних (час, дата навантаження та розвантаження), в графі до подорожнього листа № не зазначено даних.

Взаємовідносини між позивачем та контрагентом - Приватним підприємством «Полюс» здійснювались згідно договору №16/08 від 16.08.2011, згідно якого Постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - алюміній АК12М2, згідно з умовами договору та за ціною, вказаною у специфікації яка є невід'ємною частиною договору. Специфікації до договору: специфікація №1 від 01 грудня 2011 року, специфікація №2 від 02 лютого 2012 року, специфікація №3 від 06 лютого 2012 року, специфікація №4 від 09 лютого 2012 року, специфікація №5 від 14 лютого 2012 року (а.с. 155-160, том 3).

На підтвердження отримання товару - алюмінію АК12М2 у кількості 34303,95 кг від ПП «Полюс» позивачем надані наступні видаткові накладні: видаткова накладна № 3115 від 01 грудня 2011 року, видаткова накладна №717 від 17 серпня 2011року, видаткова накладна №1131 від 06 вересня 2011 року, видаткова накладна №1132 від 08 вересня 2011 року, видаткова накладна №1133 від 23 вересня 2011 року, видаткова накладна №721 від 02 лютого 2011 року, видаткова накладна №722 від 06 лютого 2011 року, видаткова накладна №723 від 09 лютого 2011 року, видаткова накладна №724 від 14 лютого 2011 року (а.с. 188-193, том 3).

Оплата за товар здійснювалась згідно платіжних доручень: платіжне доручення №1933 від 07 вересня 2011 року, платіжне доручення №1978 від 26 вересня 2011 року, платіжне доручення №2009 від 12 жовтня 2011 року, платіжне доручення №2011 від 13 жовтня 2011 року, платіжне доручення №2019 від 14 жовтня 2011 року, платіжне доручення №2023 від 18 жовтня 2011 року, платіжне доручення №2066 від 11 листопада 2011 року, платіжне доручення №2111 від 07 грудня 2011 року, платіжне доручення №2122 від 12 грудня 2011 року, платіжне доручення №2143 від 20 грудня 2011 року, платіжне доручення №4 від 04 січня 2012 року, платіжне доручення №6 від 06 січня 2012 року, платіжне доручення №242 від 27.03.2012 року, платіжне доручення №258 від 29.03.2012 року (а.с. 161-178, том 3).

Судом також досліджені податкові накладні: від 17.08.2011 №254, від 06.09.2011 №240, від 08.09.2011 №241, від 23.09.2011 №242, від 01.12.2011 №156, від 02.02.2012 №205, від 06.02.2012 №206, від 09.02.2012 №207, від 14.02.2012 №208 (а.с. 194-202, том 3).

В підтвердження фактичного транспортування придбаного товару - алюмінію ТОВ «Мрія» надані товарно-транспортні накладні, згідно яких транспортування здійснювалось підприємством ТОВ «Мрія», власний транспорт КАМАЗ, державний номер НОМЕР_1, водій ОСОБА_1, пункт навантаження м. Дніпропетровськ, пункт розвантаження м. Мелітополь, а саме: товарно-транспортна накладна №17\08\11-1 від 17 серпня 2011 року, товарно-транспортна накладна №06\09\11 від 06 вересня 2011 року, товарно-транспортна накладна №08\09\11 від 08 вересня 2011 року, товарно-транспортна накладна №23\09\11 від 23 вересня 2011 року, товарно-транспортна накладна №01\12\11 від 01 грудня 2011 року, товарно-транспортна накладна №02\02\12 від 02 лютого 2012 року, товарно-транспортна накладна №06\02\12 від 06 лютого 2012 року, товарно-транспортна накладна №09\02\12 від 09 лютого 2012 року, товарно-транспортна накладна №14\02\12 від 14 лютого 2012 року (а.с. 179-187, том 3).

Контролюючий орган зазначає, що в графі «вантажовідправник» вище перерахованих товарно-транспортних накладних зазначено - ПП «Полюс», в графі «вантажоодержувач» - ТОВ «Мрія», в графі «пункт навантаження» - м. Дніпропетровськ, в графі «пункт розвантаження» - м. Мелітополь, тобто відсутня повна адреса місця завантаження, розвантаження, що унеможливлює встановити місце навантаження та розвантаження. В розділі «вантажно-розвантажувальні операції» не зазначено будь-яких даних (час, дата навантаження, розвантаження), в графі до подорожнього листа № не зазначено даних.

Взаємовідносини позивача та контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізумруд-77» підтверджується договором купівлі-продажу від 29.12.2010 №29/12, предметом якого являлась поставка товару - лому та відходів алюмінію (а.с. 1, том 3).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надані, а судом досліджені наступні первинні документи: видаткова накладна від 29.12.2010 №РН-0000029, видаткова накладна від 29.12.2010 №РН-0000031, видаткова накладна від 01.03.2011 №РН-0000252, видаткова накладна від 04.03.2011 №РН-0000266, видаткова накладна від 11.03.2011 №РН-0000336, видаткова накладна від 07.03.2011 №РН-0000296, видаткова накладна від 14.03.2011 №РН-0000366, видаткова накладна від 15.03.2011 №РН-0000376, видаткова накладна від 16.03.2011 №РН-0000386, видаткова накладна від 17.03.2011 №РН-0000397, видаткова накладна від 22.03.2011 №РН-0000424, видаткова накладна від 25.03.2011 №РН-0000455, видаткова накладна від 01.04.2011 №РН-0000516, видаткова накладна від 06.04.2011 №РН-0000535, видаткова накладна від 14.04.2011 №РН-0000578, видаткова накладна від 04.05.2011 №607, видаткова накладна від 06.05.2011 №608, видаткова накладна від 10.05.2011 №616, видаткова накладна від 16.05.2011 №644, видаткова накладна від 12.05.2011 №625, видаткова накладна від 18.05.2011 №655, видаткова накладна від 20.05.2011 №660, видаткова накладна від 23.05.2011 №666, видаткова накладна від 25.05.2011 №670, видаткова накладна від 27.05.2011 №675, видаткова накладна від 01.06.2011 №РН-0000682, видаткова накладна від 03.06.2011 №РН-0000687, видаткова накладна від 07.06.2011 №0000689, видаткова накладна від 09.06.2011 №РН-0000692, видаткова накладна від 10.06.2011 №РН-0000698, видаткова накладна від 13.06.2011 №РН-0000702, видаткова накладна від 15.06.2011 №РН-0000704, видаткова накладна від 15.06.2011 №РН-0000705, видаткова накладна від 17.06.2011 №РН-0000710, видаткова накладна від 28.06.2011 №РН-0000733, видаткова накладна від 20.06.2011 №РН-0000715 (а.с. 37-54, том 3).

Позивачем також надані суду податкові накладні: від 29.12.2010 №29, від 29.12.2010 №31, від 01.03.2011 №5, від 04.03.2011 №17, від 07.03.2011 №47, від 11.03.2011 №87, від 14.03.2011 №111, від 15.03.2011 №118, від 16.03.2011 №125, від 17.03.2011 №133, від 22.03.2011 №174, від 25.03.2011 №205, від 01.04.2011 №2, від 06.04.2011 №15, від 14.04.2011 №63, від 04.05.2011 №2, від 06.05.2011 №5, від 10.05.2011 №8, від 12.05.2011 №10, від 16.05.2011 №11, від 18.05.2011 №18, від 20.05.2011 №19, від 23.05.2011 №21, від 25.05.2011 №23, від 27.05.2011 №25, від 23.06.2011 №18, від 28.06.2011 №52 (а.с. 55-81, том 3).

В підтвердження фактичного транспортування придбаного товару - алюмінію ТОВ «Мрія» надані товарно-транспортні накладні, згідно яких транспортування здійснювалось підприємством ТОВ «Мрія», власний транспорт КАМАЗ, державний номер НОМЕР_1, водій ОСОБА_1, пункт навантаження м. Запоріжжя, пункт розвантаження м. Мелітополь, а саме: товарно-транспортна накладна №29\12\10-1 від 29.12.2010, товарно-транспортна накладна №01\03\11-2 від 01.03.2011, товарно-транспортна накладна №04\03\11-3 від 04.03.2011, товарно-транспортна накладна №07\03\11-4 від 07.03.2011, товарно-транспортна накладна №11\03\11-5 від 11.03.2011, товарно-транспортна накладна №14\03\11-6 від 14.03.2011, товарно-транспортна накладна №15\03\11-7 від 15.03.2011, товарно-транспортна накладна №16\03\11-1 від 16.03.2011, товарно-транспортна накладна №17\03\11-8 від 17.03.2011, товарно-транспортна накладна №22\03\11-9 від 22.03.2011, товарно-транспортна накладна №25\03\11-10 від 25.03.2011, товарно-транспортна накладна №16\03\11-1 від 01.04.2011, товарно-транспортна накладна №01\03\11-2 від 06.04.2011, товарно-транспортна накладна №04\03\11-3 від 14.04.2011, товарно-транспортна накладна №16\03\11-1 від 01.04.2011, товарно-транспортна накладна №01\03\11-2 від 06.04.2011, товарно-транспортна накладна №04\03\11-3 від 14.04.2011, товарно-транспортна накладна №16/03/11-1 від 04.05.2011, товарно-транспортна накладна №01/03/11-2 від 06.05.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 10.05.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 12.05.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 16.05.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 18.05.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 20.05.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 23.05.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 25.05.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 27.05.2011, товарно-транспортна накладна №01/03/11-2 від 03.06.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 07.06.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 09.06.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 10.06.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 13.06.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 15.06.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 15.06.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 17.06.2011, товарно-транспортна накладна №04/03/11-3 від 20.06.2011 (а.с. 2-36, том 3).

Відповідач зазначає, що в даних документах також є недоліки у формі та змісті, а відтак такі документи не можуть являтись первинними, в підтвердження реальності здійснення господарської операції.

Крім того між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Анева» був підписаний договір купівлі-продажу від 01.11.2010 №235, предметом якого являлась поставка товару - чушка алюмінієва (а.с. 203, том 3).

На виконання умов даного договору позивачем надані наступні документи: податкова накладна №0111000003 від 01.11.2010, податкова накладна №101100050 від 10.11.2010, податкова накладна №241100089 від 24.11.2010, податкова накладна №0112000003 від 01.12.2010, податкова накладна №0912000002 від 09.12.2010, податкова накладна №2012000002 від 20.12.2010 (а.с. 227-232, том 3).

На підтвердження отримання алюмінієвих чушок у кількості 41837 кг від ТОВ «Анева» підприємством ТОВ «Мрія» надані наступні видаткові накладні: видаткова накладна №0111-3 від 01 листопада 2010 року, видаткова накладна №1011-3 від 10 листопада 2010 року, видаткова накладна №2411-3 від 24 листопада 2010 року, видаткова накладна №2411-3 від 24 листопада 2010 року, видаткова накладна №0112/2 від 01 грудня 2010 року, видаткова накладна №0912/1 від 09 грудня 2010 року, видаткова накладна №2012/3 від 20 грудня 2010 року (а.с. 221-226, том 3).

Оплата за товар здійснювалась згідно платіжних доручень на загальну суму 615208 грн. 30 коп.: платіжне доручення №1079 від 21 грудня 2010 року, платіжне доручення №1092 від 29 грудня 2010 року, платіжне доручення №1108 від 10 січня 2011 року, платіжне доручення №1172 від 04 лютого 2011 року, платіжне доручення №1173 від 04 лютого 2011 року, платіжне доручення №1218 від 15 лютого 2011 року, платіжне доручення №1219 від 15 лютого 2011 року, платіжне доручення №1235 від 22 лютого 2011 року, платіжне доручення №1237 від 23 лютого 2011 року, платіжне доручення №1252 від 01 березня 2011 року, платіжне доручення №1253 від 01 березня 2011 року, платіжне доручення №1279 від 09 березня 2011 року, платіжне доручення №1280 від 09 березня 2011 року, платіжне доручення №1327 від 18 березня 2011 року, платіжне доручення №1350 від 23 березня 2011 року, платіжне доручення №1351 від 23 березня 2011 року (а.с. 205-220, том 3).

З приводу доводів контролюючого органу про те, що товарно-транспортні накладні за даними контрагентами містять ряд дефектів за змістом не свідчить та не може свідчити про нереальність здійснення господарської операції, що повністю узгоджується з приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Отже, приєднані до матеріалів справи докази оплати за поставлений контрагентами товар, являються належними та допустимими доказами зміни стану та структури активів платника податків.

Крім того позивачем надані суду копії накладних на внутрішнє переміщення придбаного товару та акти списання товарно-матеріальних цінностей (том 4).

Оцінивши сказані правочини за правилами ст. 86 КАС України, суд відзначає, що вони укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, їх предметом є речі, що не обмежені в цивільному обороті, а сторони правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Суд зазначає, що спеціальним нормативно-правовим актом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, до 01.01.2011 був Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі іменується - Закон України №168/97-ВР).

За приписами п. 7.2 Закону України №168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Починаючи з 01.01.2011 питання визначення платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставок оподаткування, регулюються Податковим кодексом України.

За приписами п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача).

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Контролюючий орган зробив висновок про те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним за операціями з вище наведеними контрагентами.

За приписами пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі іменується - Закон України №334/94-ВР) платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону України №334/94-ВР встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України №334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України №168/97-ВР платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України №168/97-ВР визначено, що податкових кредит - це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України №168/97-ВР передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить.

Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угод, зазначених а Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Так, у відповідності до ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вище викладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вказане підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини, а також практикою Верховного Суду України, врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст. 244-2 КАС України.

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000482211 та №0000482211, суд виходить з наступного.

За змістом пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зоні здійснюються розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Згідно з пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність і збирання і заготівлі таких відходів.

При цьому, розміщенням відходів, у розумінні пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 1 Податкового кодексу України, є зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках над тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням, обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище і здоров'я людини на території України визначено Законом України «Про відходи» від 05.03.1998 №187/98-ВР.

За приписами ст. 1 вказаного Закону відходи - будь-які речовин матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщені відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Як визначено ст. 2 Закону України «Про відходи», до законодавства про відходи входить, зокрема, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

У відповідності до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 №1264-ХІІ розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Судом встановлено, що ТОВ «Мрія» не здійснює розміщення відходів в розумінні вищевказаних норм Законів України «Про відходи», та «Про охорону навколишнього природного середовища», оскільки не має на балансі жодного місця видалення відходів або спеціально відведеного місця чи об'єкта, на який би було видано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами (лампами люмінесцентними та відпрацьованими акумуляторними батареями).

Як слідує з Акта перевірки податковим органом при встановленні вищенаведених порушень не приймалась до уваги обставина щодо наявності у позивача дозволу на розміщення відходів.

ТОВ «Мрія» не здійснює фактичного розміщення вищезгаданих відходів, а готує їх до передачі третім особам, які, в свою чергу, безпосередньо займаються діяльністю, повязаною зі збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням відходів.

З урахуванням викладеного саме контрагенти ТОВ «Мрія» є платниками екологічного податку та збору за забруднення навколишнього природного середовища, оскільки мають спеціальні ліцензії центральних органів влади на утилізацію та переробку відходів вказаної категорії.

У разі сплати ТОВ «Мрія» екологічного податку за відходи, що в подальшому передаються для утилізації та переробки іншим суб'єктам господарювання, будуть порушені принципи податкового законодавства, встановлені ст. 13 Податкового кодексу України, щодо неможливості подвійного оподаткування, адже суб'єкти господарювання, які приймають відходи на утилізацію, мають прямий обов'язок щодо сплати екологічного податку.

Крім того, з Акту перевірки вбачається, що розрахунок екологічного податку відповідач здійснював на підставі журналу обліку ламп. Проте, позивач заказав, що такого журналу на підприємстві взагалі не існує, а відповідач такого журналу суду не надав.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача про порушення відносно керівника контрагента кримінальної справи, оскільки на момент розгляду даної справи та винесення рішення обвинувального вироку не існує.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету правочину з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібен для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не надав.

За приписами ст. 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, оцінивши докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини, викладені в Акті перевірки, та не спростовано докази позивача.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 7-12, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року №0000442211.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року №0000452211.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року №0000462211.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року №0000472211.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року №0000482211.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» (ідентифікаційний код 20502092) суму сплаченого судового збору в розмірі 2150 (дві тисячі сто п'ятдесят) грн. 00 (нуль) коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська