Постанова № 29304004, 21.01.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2013 року 16 год. 00 хв. Справа № 0870/10929/12 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

при секретарі судового засідання Ткаченко А.П.

за участю сторін

позивача - Бурі О.Є. (довіреність від 26.12.2011р. №18-248)

- Вініченка С.В. (довіреність від 26.12.2011 №18-226)

- Прошиної С.В. (довіреність від 23.12.2011 №18-222)

відповідача - Ратієва Д.С. (довіреність від 28.03.2012р. №23/8/10)

- Близнюка А.В. (довіреність від 30.05.2012 №50/10)

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м.

Запоріжжя

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками

податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів", звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000720026 від 08.11.2012.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що у травні 2012 року ПАТ "Запорізький завод феросплавів" було подано до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі декларацію з ПДВ за квітень 2012 року згідно з даними якої загальний обяг поставки продукції без ПДВ склав 151 847 274грн. В рядку 17 декларації було задекларовано податковий кредит на загальну суму 29 333 507грн. Також зазначає, що оскільки підприємство мало право відносити до складу податкового кредиту квітня 2012 року суми ПДВ, які були сплачені в ціні сировини та матеріалів з яких виготовлялась феросплавна продукція, підприємство не завищувало суму «дозволеного» податкового кредиту, а відтак і не допускало заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ у квітні 2012 року на загальну суму 6 997 952 грн. Товариство, керуючись положеннями п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 200.1-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірно віднесло до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість які були сплачені у зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, а також визначило податкові зобов'язання з ПДВ та відповідно правомірно заявило до бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ відповідну суму, яка була сплачена постачальниками товарів (послуг) придбаних для цілей використання в межах господарської діяльності. Також в обґрунтування позову зазначають, що чинне законодавство не передбачає можливості визначення податкових зобов'язань платника чи зменшення податкового кредиту з ПДВ за результатами порівняння даних про собівартість продукції та суми отриманого доходу. На думку позивача, в разі наявності сумнівів та визначених законом підстав, чи товар продається за ціною, яка не відповідає рівню звичайних цін, податковий орган має право визначити рівень звичайних цін та застосувати їх для визначення податкових зобов'язань платника податків. Проте в даному випадку перевіркою не було встановлено та доведено, що продукція ПАТ "Запорізький завод феросплавів" продавалась за ціною, яка не відповідає рівню звичайних цін на таку продукцію. Стверджує, що товариство здійснює продаж своєї продукції за ціною, яка є звичайною та ринковою, а тому висновки про те, що операції з продажу продукції власного виробництва не відносяться до господарської діяльності та не були спрямовані на отримання доходу є незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству і фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві, та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечили із підстав, викладених у письмових запереченнях та просили в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечення зазначають, що ПАТ «Запорізький завод феросплавів» в квітні 2012р. було реалізовано феросплавної продукції на загальну суму 151 508 202,30 грн. (без ПДВ), фактична виробнича собівартість якої склала 191 044 654,98 грн. Частина готової продукції була реалізована за ціною нижче її собівартості, в результаті чого отримано збиток від реалізації вище переліченої готової (основної) продукції у сумі 39 536 452,68 грн. Податок на додану вартість по матеріальній складовій, яка використана не в господарській діяльності підприємства за рахунок реалізації продукції за цінами нижчими за собівартість, у квітні 2012 року становить 6 997 952,12 грн. Таким чином, податковий орган вважає, що в порушення п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 ПК України, позивачем завищено суму дозволеного податкового кредиту за квітень 2012 року по операціям з придбання з податком на додану вартість матеріальних запасів та послуг, які не використано в оподатковуваних операціях в межах здійснення господарської діяльності платника податків. Тобто завищення податкового кредиту сталося внаслідок реалізації готової продукції за цінами нижче собівартості, в результаті чого отримано збиток від реалізації готової (основної) продукції.

Посилаючись на положення ст. ст. 198 та 200 ПК України відповідач вважає, що до складу податкового кредиту звітного періоду можуть бути віднесені суми податків нараховані (сплачені) у зв'язку із виготовленням товарів з метою подальшого використання в межах господарської діяльності, яка повинна бути спрямована на отримання доходу, а отже формування податкового кредиту безпосередньо пов'язано із фінансовим результатом, а саме із отриманням доходу. Натомість стверджує, що позивачем при придбані складових для виготовлення власної продукції було сплачено сум податків більше, ніж їх отримано в результаті подальшої реалізації вже готової продукції.

Також в своїх запереченнях податковий орган зазначає, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі не вимагає від позивача встановлювати ціни реалізації продукції, а також не має суперечностей взагалі щодо ціни продажу та звертає увагу, що спір точиться лише навколо правомірності формування податкового кредиту, оскільки висновки перевірки свідчать про те, що реалізація продукції за цінами нижче собівартості не може здійснюватись за рахунок заниження від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування в наступних податкових періодах.

Вислухавши пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні обставини.

Співробітником СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі на підставі п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст.79 ПК України та відповідно до наказу від 12.10.2012 №462 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ "Запорізький завод феросплавів" з питання правомірності нарахування податку на додану вартість за квітень 2012 року. За наслідками перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 23.10.12 №440/26-2/00186542 (т.1 а.с.24-29).

Згідно із висновками Акту перевірки, перевіряючим встановлено порушення позивачем п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами і доповненнями), в результаті чого ПАТ "Запорізький завод феросплавів" занижено податок на додану вартість за квітень 2012 року на загальну суму 6 997 952грн. (т.1 а.с.29).

На підставі Акту перевірки від 23.10.2012 року відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000720026 від 08.11.2012 року, яким ПАТ "Запорізький завод феросплавів" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10 496 927грн., з яких 6 997 952грн. за основним платежем та 3 498 976грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.30).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення стали висновки акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків. Оцінюючи висновки Акту перевірки, суд виходить з наступного.

Як слідує зі змісту акту перевірки в ньому робиться посилання на попередній акт перевірки від 24.07.2012 року №248/26-0/00186542 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПАТ "Запорізький завод феросплавів" від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за березень 2012 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у березні 2012 року» (т.3 а.с.14-18).

Також в акті зазначається, що ПАТ «Запорізький завод феросплавів» в квітні 2012р. було реалізовано феросплавної продукції на загальну суму 151 508 202,30 грн. (без ПДВ), фактична виробнича собівартість якої склала 191 044 654,98 грн. Частина готової продукції була реалізована за ціною нижче її собівартості, в результаті чого отримано збиток від реалізації вище переліченої готової (основної) продукції у сумі 39 536 452,68 грн. Податок на додану вартість по матеріальній складовій, яка використана не в господарській діяльності підприємства за рахунок реалізації продукції за цінами нижчими за собівартість, у квітні 2012 року становить 6 997 952,12 грн. Під час перевірки визначено суму податку на додану вартість по вартості сировини та матерілів, які відповідно до вимог ПКУ в подальшому не використані в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності.

Податок на додану вартість по матеріальній складовій, яка використана не в господарській діяльності підприємства за рахунок реалізації продукції за цінами нижчими за собівартості, становить у квітні 2012 року 6 997 952,12 грн. (34 989 760,62 *20%/100%);

Таким чином, під час перевірки визначено суму податку на додану вартість по вартості сировини та матеріалів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України в подальшому не використані в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності.

Податковий орган вважає, що реалізація продукції за цінами нижче собівартості не може здійснюватись за рахунок заниження від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування в наступних податкових періодах

У зв'язку із цим відповідач дійшов висновку, що позивач в порушення п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України занизив податок на додану вартість за квітень 2012 року на загальну суму 6 997 952 грн. по операціям з придбання з податком на додану вартість матеріальних запасів, які не використано в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Суд погоджується з таким висновком податкового органу та зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України платникам податку дозволено включати до податкового кредиту лише суми податку, які нараховуються (сплачуються) по операціям придбання товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, Податковий кодекс України ставить дві вимоги та визначає, що таке придбання товарів має здійснюватись з метою: по-перше, подальшого використання товарів в оподатковуваних операціях, по-друге, у межах господарської діяльності платника податку.

Що стосується першої умови, а саме "використання товарів в оподатковуваних операціях", то відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема, з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт).

Отже, використання товарів в оподатковуваних операціях фактично передбачає їх реалізацію.

В свою чергу наявність другої умови слід розглядати крізь визначення господарської діяльності, яке надано в п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України та передбачає, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Тобто, якщо узагальнити положення п. 185.1 ст. 185 та п. п. 14.1.36п. 14.1 ст. 14 ПК України то можна дійти висновку, що "використання товарів в оподатковуваних операціях" передбачає діяльність платника податків з виробництва та/або реалізації товару, що спрямована на отримання доходу.

Підпункт 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначає, що доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Також слід зазначити, що податковим законодавством визначено поняття операцій придбання, операцій постачання, а відповідно передбачено відображення цих операцій в податковому обліку платників податку. Згідно ПК, операції з виробництва не знаходять відображення в податковому обліку платників податку. Тому використання придбаних матеріалів, сировини лише у виробництві не є достатньою умовою для формування податкового кредиту.

Таким чином вимогами податкового законодавства є включення операцій з придбання, по яким декларувався податковий кредит, до обсягів продажу товарів (обсягів постачання товарів) та відображення обсягів продажу товарів в первинних документах та податковій декларації з податку на додану вартість.

З наданих в судовому засіданні пояснень представників відповідача слідує, що перевіркою ПАТ „Запорізький завод феросплавів" встановлено, що обсяг продажу однієї тони феросплавної продукції (виготовленої продукції) є меншим ніж обсяги придбаних товарів, послуг, з яких складається собівартість однієї тони реалізованих феросплавів. Підприємство здійснює декларування податкового кредиту по всіх операціях придбання товарів, послуг, які відносяться до собівартості виготовленої продукції, у тому числі по операціях придбання товарів, послуг, які не включаються до обсягів продажу готової продукції, а отже ПАТ „Запорізький завод феросплавів" здійснює декларування податкового кредиту по операціям придбання товарів, послуг, які не включаються до оподатковуваних операцій (обсягів продажу готової продукції).

Суд погоджується з такими твердженнями податкового органу та не бере до уваги заперечення з цього приводу представників позивача, що оскільки ПАТ „Запорізький завод феросплавів" здійснює придбання товарів, послуг для власного виробництва, які не включаються до обсягів продажу феросплавної продукції то по зазначених операціях підприємство зовсім не отримує компенсації вартості товарів, послуг, які придбаваються, а отже діяльність ПАТ „Запорізький завод феросплавів" не направлена на отримання доходу, як це передбачено податковим законодавством.

Вищезазначені обставини також підтверджуються наявними в матеріалах справи податковими деклараціями з податку на прибуток ПАТ „Запорізький завод феросплавів" від 07.05.12, 08.08.12 та 08.11.12, відповідно до даних яких підприємство подає відомості про збитковість а не про отримання доходу від своєї господарської діяльності, а отже будь-які витрати з придбання товарів, послуг, невраховані в обсягах продажу феросплавів (збиткові операції з придбання) не відносяться до господарської діяльності підприємства.

Підсумовуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що в результаті реалізації продукції за цінами, нижчими за собівартість її виготовлення, відбувається зменшення активів на суму грошових коштів отриманих від продажу продукції власного виробництва. Проведення такої діяльності призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між собівартістю виготовлення продукції та ціною її продажу.

За податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, так як операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку. Такі збитки підлягають відшкодуванню за рахунок відповідних інших джерел, але ніяк не за рахунок бюджетного відшкодування. Таким чином, позивач за рахунок бюджетного відшкодування намагається покрити свої збитки від продажу продукції за ціною нижче її собівартості.

Суд також погоджується з висновками податкового органу, що такі дії підприємства свідчать про зловживання позивачем правом на відшкодування такого податку з бюджету. Намір одержати дохід лише в зазначений спосіб, без мети отримати прибуток, не можна розглядатися як самостійна ділова мета, а тому випадку дохідність є умовною, оскільки може бути досягнута лише за рахунок бюджетного відшкодування ПДВ.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 86, 158, 161-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В.Шара