Ухвала суду № 29302592, 13.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/61174/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Бакуліна О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012 року

у справі № 2а-9640/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромпостач»(далі -позивач, ТОВ «Газпромпостач»)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі -відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Газпромпостач»звернулось у липні 2011 року до суду з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2011 року № 0005772302, яким визначено позивачеві грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 1 367 881,00 гривень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2012 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012 року постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2012 скасована та ухвалена нова постанова, якою позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 року № 0005772302.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Газпромпостач»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансового-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕРС ПЛЮС ЛТД» (далі -ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД») за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року за наслідками якої складено акт перевірки від 16.06.2011 року № 706/23-2/36424636, яким зафіксовано факт порушення ТОВ «Газпромпостач» вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі -ПК України) в частині безпідставного включення до податкового кредиту податку на додану вартість на загальну суму 1 367 880,00 гривень, сформованого за рахунок ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД», що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий 2011 року на загальну суму 1 367 880,00 гривень.

На підставі акту перевірки від 16.06.2011 року № 706/23-2/36424636 ДПІ у Печерському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 року № 0005772302, яким ТОВ «Газпромпостач» визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 1 367 880,00 гривень та застосовано штрафні (фінансової) санкції у сумі 1 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про доведеність з боку ДПІ у Печерському районі м. Києва факту неправомірного включення ТОВ «Газпромпостач» до складу податкового кредиту за лютий 2011 року сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД»як таких, що не підтвердженні первинними документами за відсутності фактичного здійснення операцій з поставки товару, оскільки наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору, наявність документів, що формально відповідають вимогам, встановленим до первинних документів тощо, самі по собі не свідчать про реальність вчинення відповідних операцій, а також зважаючи на те, що позивачем не надано необхідних та достатніх доказів на спростування доводів ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо відсутності у контрагентів позивача виробничих та інших потужностей на виконання взятих на себе господарських зобов'язань, а також відповідної господарської правосуб'єктності.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2010 року між ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД»та ТОВ «Газпромпостач»укладено договір купівлі-продажу природного газу № 01/03, відповідно до якого ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД»зобов'язувалось передати позивачу у січні 2011 року природний газ в обсязі 3000,000 тис. куб. м.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 26.01.2011 року до договору від 22.12.2010 року № 01/03 ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД»зобов'язувались передати на корить позивача в лютому 2011 року природний газ в обсязі 2 810,000 тис. куб. м. вартістю 7687485,60 грн. (з урахуванням ПДВ).

Судом апеляційної інстанції досліджені документи, а саме: акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2011 року; копії податкових накладних, виписаних ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД»від 03.02.2011 року № 3, від 04.02.2011 року № 6, від 08.02.2011 року № 12, від 09.02.2011 року № 21, від 10.02.2011 року № 29, від 11.02.2011 року № 41, від 15.02.2011 року № 52, від 16.02.2011 року № 65, від 21.02.2011 року № 88, від 22.02.2011 року № 99, від 24.02.2011 року № 116, від 25.02.2011 року № 125; виписки з банку по особовому рахунку та в противагу зазначеного судом першої інстанції висновку про те, що ТОВ «Газпромпостач» одночасно із наданням ряду податкових накладних надано лише один акт приймання-передачі природного газу, що позивачем складено різними датами 12 податкових накладних і лише 1 акт приймання-передачі, що не відповідає як умовам договору, так і фактичним обставинам справи, зазначено наступне, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Наказом НАК «Нафтогаз України» від 27.01.2004 року № 45 затверджено «Порядок формування планових розподілів поставок природного газу споживачам та документального оформлення використаних обсягів газу учасниками газового ринку України», який поширюється на суб'єктів господарювання (постачальників газу), які отримали ліцензії на здійснення господарської діяльності з постачання природного газу споживачам за регульованим та нерегульованим тарифами, та впроваджується з метою урегулювання взаємовідносин між ними та газовидобувними, газотранспортними, газорозподільними підприємствами і споживачами природного газу.

Документальне оформлення поставлених обсягів природного газу встановлюється реєстрами формуванням планових обсягів постачання природного газу та наприкінці місяця актами приймання-передачі природного газу з наданням інформації в ОДУ ДК «Укртрансгаз».

Зокрема, п. 5.1 Наказу НАК «Нафтогаз України» від 27.01.2004 року № 45 встановлює, що після закінчення звітного періоду, не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, постачальники газу разом із споживачами та ГП або ГТП, ГВП підписують, акти приймання- передачі природного газу. Протягом місяця поставки акти приймання-передачі природного газу не підписуються.

Отже, поставка природного газу у лютому 2011 року від ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД»до ТОВ «Газпромпостач» для подальшої реалізації природного газу у кількості 3 000,000 тис. куб. м на загальну суму 8 207 280,00 гривень, у т.ч. 20% ПДВ -1 367 880,00 гривень, підтверджується єдиним актом приймання-передачі від 28.02.2011 року.

Судова колегія апеляційної інстанції вірно зауважила, що позивачем на підтвердження подальшої реалізації природного газу надано копію договору постачання природного газу від 01.03.2010 року № 10-2010г, укладеного з ВАТ «Крюковський вагонобудівний завод»разом із додатковою угодою від 20.01.2011 року, акт приймання-передачі об'ємів природного газу (3 000,000 ти. куб. м) від 28.02.2011 року та реєстр фактично протранспортованих обсягів природного газу газовими мережами ВАТ «Кременчукгаз». Природний газ у кількості 3 000, 000 тис. куб. м був реалізований ВАТ «Кременчукгаз» для власного споживання.

Наявність кінцевого споживача -ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод»в ланцюгу поставки та необхідний йому обсяг природного газу у кількості 3 000, 000 тис. куб. м для власної господарської діяльності, пояснює розбіжності в обсягах газу в первинних документах позивача, оскільки відповідно до пункту 5. 9 Наказу НАК «Нафтогаз України» від 27.01.2004 року № 45, у разі якщо споживач з різних причин протягом звітного періоду використав обсяги газу (за згодою постачальника), що перевищують доведені ОДУ, постачальник, який мав договір з таким споживачем на поставку газу, підписує акт приймання-передачі газу на фактично використані обсяги та у тижневий термін зобов'язаний ліквідувати дефіцит ресурсів газу за рахунок свого страхового запасу газу в ПСГ чи за рахунок закупівлі газу у інших постачальників або газовидобувних підприємств.

Судом апеляційної інстанції досліджено надані суду реєстр та акт ВАТ «Кременчукгаз» про транспортований обсяг природного газу розподільними мережами та встановлено факт подальшої передачі природного газу безпосередньо споживачу.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.05.2010 року між ТОВ «Газпромпостач» та ДК «Укратрансгаз» НАК «Нафтогаз України» був укладений договір № ПО- 132 про зберігання природного газу, в тому числі його страхового запасу, в підземних сховищах газу, що передбачено Наказом Міністерства палива та енергетики України від 05.08.2002 року № 469 «Про затвердження Порядку створення страхового запасу природного газу в натуральній та грошовій формах». ТОВ «Газпромпостач» протягом лютого 2011 року за поставлений природний газ розрахувалося повністю, перерахувавши на поточний рахунок ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД»грошові кошти на загальну суму 8 207 280,00 гривень, у т.ч. 20% ПДВ - 1 367 880,00 гривень.

Також, на виконання вимог п. 201.4 ст. 201 ПК України ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД» виписано податкові накладні на загальну суму 8 207 280,00 гривень, у т.ч. 20% ПДВ - 1 367 880,00 гривень, які були досліджені судом апеляційної інстанції та встановлено, що дана сума податку на додану вартість по виписаним податковим накладним ТОВ «Газпромпостач» було включено до складу податкового кредиту за лютий 2011 року, що також підтверджується податковою декларацію з ПДВ за вказаний період, подану до ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Суд апеляційної інстанцій не прийняв до уваги лист дочірньої компанії Укртрансгаз НАК «Нафтогаз України» від 16.06.2011 року № 64-1034/7, в якому зазначено, що ТОВ «Газпромпостач» отримали у лютому 2011 року від ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД»3 000,000 тис. куб. м.

У відповідності до абзацу 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

З аналізу положень загальних вимог законодавства України щодо документального оформлення господарської операції, а також спеціальних умов притаманних для постачання природного газу в України, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що господарська операція між ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД»та ТОВ «Газпромпостач» підтверджується всіма первинними бухгалтерськими документами.

Стосовно висновку суду першої інстанції щодо можливості прийняття до уваги в якості підстав для задоволення позову наявності кримінальної справи № 69-116, порушеної по ПП «Експерт-Логістік» (є контрагентом ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД») за ч. 2 ст. 205 КК України за фактом здійснення фіктивного підприємництва невстановленими особами, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, суд апеляційної інстанції зазначив наступне, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно ПП «Експерт-Логістік» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені з ПП «Експерт-Логістік» до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, тому ДПІ у Дарницькому районі м. Києва мають право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Така правова позиція викладена й в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

На час здійснення спірних господарських операцій і позивач, і його контрагент були належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість та відповідно мали свідоцтва платників податку на додану вартість.

Отже, укладаючи угоду із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

Не було надано відповідачем також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Окрім того, в підтвердження реальності господарських операції по вказаним вище договорам судом апеляційної інстанції досліджені надані позивачем належним чином завірені копії наступних документів: договору купівлі-продажу від 22.12.2010 року № 01/03, додаткової угоди до нього; акту приймання-передачі природного газу від 28.02.2011 року, податкових накладних, виписаних ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД», виписок з банку по особовому рахунку позивача, договору постачання газу від 01.03.2010 року № 10-2010г, укладеного з ВАТ «Крюковський вагонобудівний завод» разом із додатковою угодою від 20.01.2011 року, акт приймання-передачі об'ємів природного газу від 28.02.2011 року та реєстру фактично протранспортованих обсягів природного газу газовими мережами ВАТ «Кременчукгз», договору № ПО- 132 про зберігання природного газу, також листа дочірньої компанії Укртрансгаз НАК «Нафтогаз України» від 16.06.2011 року № 64-1034/7.

Таким чином, матеріали справи повністю спростовують висновок суду першої інстанції про безтоварність господарських операцій між позивачем ТОВ «АВЕРС ПЛЮС ЛТД».

Важливим аргументом суд апеляційної інстанції зазначив рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.09.2011 року у справі № 2а-9572/11/2670, залишене без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року, яким визнано протиправним наказ начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва № 941 від 03.06.2011 року про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Газпромпостач». Саме на основі даного наказу було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 16.06.2011 року № 706/23-2/36424636, висновки якого, в свою чергу, послужили підставою для прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, колегія суддів касаційної погоджується з судом апеляційної інстанції, який вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 16.06.2011 року № 706/23-2/36424636, як а такі, що здобуті в порядку, визначеному чинним законодавством, що є безумовною підставою для скасування спірного податкового повідомлення рішення.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за зазначеними вище операціями є обґрунтованим.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ч.2 ст.71 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами касаційної скарги, про відсутність у діях позивача порушень податкового законодавства при формуванні податкового кредиту відповідного податкового періоду та наявності підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що судом повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012 року у справі № 2а-9640/11/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько