Ухвала суду № 29302558, 13.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/47793/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року

у справі № 2а/0470/897/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд»(далі -позивач, ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд»)

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська (далі -відповідач, Лівобережна МДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд»звернулось у січні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Лівобережної МДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення № 0101822301 від 29.07.2011 року, яким позивачу було збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 088 711, 50 гривень, у т.ч. 909 306,00 гривень -основного зобов'язання, 179 405,50 гривень -штрафних санкцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року, позов задоволено повністю

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР; п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України; ст. ст. 11, 69, 70, 79, ч. 2 ст. 123, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

Лівобережною МДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, за результатним якої складено Акт № 2658/23/13472597 від 29.06.2011 року, яким встановлено порушення ТОВ «МФ «Рейнфорд»пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі -Закон № 168), п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року (далі -ПК України), в результаті чого було завищено податковий кредит у загальній сумі 909 306,00 гривень, пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст. 171 ПК України -встановлено несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету з заробітної плати за січень 2011 року, абз. б п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»»№ 889-IV (далі -Закон № 889) в частині не включення даних про виплати доходу самозанятим особам.

На підставі акту перевірки № 2658/23/13472597 від 29.06.2011 року Лівобережною МДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення № 0101822301 від 29.07.2011 року, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 088 711, 50 гривень (у т.ч. 909 306,00 гривень -основного зобов'язання, 179 405,50 гривень -штрафних санкцій).

Позивачем зазначене податкове повідомлення рішення було оскаржено до Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області. Рішенням Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області про результати розгляду скарги № 27080/10/25-008 від 13.09.2011 року податкове повідомлення-рішення № 0101822301 від 29.07.2011 року залишено без змін, а скаргу платника податків -без задоволення.

ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд»було подано повторну скаргу на рішення ДПА у Дніпропетровській області в порядку адміністративного оскарження. Рішенням Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області про результати розгляду повторної скарги № 6147/6/10-2115 вх. № 1177 від 05.12.2011 року податкове повідомлення-рішення № 0101822301 від 29.07.2011 та рішення ДПА у Дніпропетровській області від 13.09.2011 року залишено без змін, а скарга без задоволення.

Передумовою визначення податкового зобов'язання ПДВ у цій справі були договори на поставку товару, укладені між позивачем та контрагентами (ТОВ «НПП «Брат», ПП «Альянс-СД»). Останніми були виписані податкові накладні на користь позивача. Ці операції визнані податковим органом як безтоварні та фіктивні через нікчемність правочину. При цьому податковий орган свою позицію обґрунтовує через ланцюги постачальників -платників податку, які або не декларують (не виконують) свої податкові зобов'язання, або діяльність яких мала ознаки фіктивності, або державну реєстрацію яких припинено. Висновок щодо порушення, яке полягає у завищенні валових витрат, обґрунтовано неправомірністю віднесення позивачем до валових витрат нарахованих відсотків по кредитним договорам поза межами терміну дії цих договорів.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередній інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню при вирішення даного спору.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Судами встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4. пп. 7.5 ст. 7 Закону № 168 позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами -продавцями податкових накладних. На час здійснення господарських операцій контрагенти позивача мали спеціальну податкову правосуб'єктність.

При цьому з урахуваннями сутності заперечень податкового органу щодо безтоварності господарських операцій та їх фіктивності, судами встановлено наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій позивача, зокрема, придбаний товар у контрагентів -постачальників (ТОВ «НПП «Брат», ПП «Альянс-СД») було в подальшому реалізовано позивачем, що підтверджене накладними, виписаними па користь контрагентів -покупців.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у томe числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, спеціальною правовою нормою, яка призначена для визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, передбачено, що витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за будь-якими кредитами, відносяться до складу валових витрат протягом звітного періоду. При цьому Закон не ставить право платника податків на валові витрати в залежність від своєчасності погашення заборгованості по кредиту та нарахованим відсоткам.

При цьому судами встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»необхідні для формування валових витрат, та обумовленість останніх цілям господарського характеру.

Судами попередніх інстанцій в процесі встановлення обставин справи було з'ясовано, що в діях позивача не вбачається необґрунтоване завищення податкового кредиту. Тому наявність у позивача виданих йому продавцями товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та формування валових витрат.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин ( правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушу публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарська компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідною органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 року у справі № 2а/0470/897/12 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько