Ухвала суду № 29294704, 07.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2013 р.Справа № 1609/2а-10702/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13.12.2012р. по справі № 1609/2а-10702/12

за позовом ОСОБА_1

до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області третя особа Прокуратура Октябрського району м. Полтави

про визнання протиправними дії працівників міліції під час адміністративного затримання та визнання протиправним протоколу по справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Київського районного суду м. Полтави з позовом до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, за участю третьої особи - прокуратури Октябрського району міста Полтави, в якому просив суд: визнати протиправними дії працівників міліції, як суб'єктів владних повноважень; визнати нечинним рішення про затримання позивача в ніч з 06.12.2012 р. на 07.12.2012 р. (у вигляді протоколу); стягнути на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 13.12.2012 року по справі № 1609/2а-10702/12 відмовлено у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про визнання протиправними дій працівників міліції під час адміністративного затримання та визнання протиправним протоколу по справі про адміністративне правопорушення.

Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13.12.2012 року по справі № 1609/2а-10702/12, справу № 1609/2а-10702/12 (провадження № 2а/1609/757/2012) направити на розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали норм ст.267 Кодексу України про адміністративне правопорушення, ст.1 Закону України «Про міліцію», ст.ст.2, 3, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України. Стверджує, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, оскільки стосується не оскарження протоколу по справі про адміністративне правопорушення, як помилково зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, а оскарження дій працівників міліції як суб'єктів владних повноважень.

Позивач в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13.12.2012 року по справі № 1609/2а-10702/12, справу № 1609/2а-10702/12 (провадження № 2а/1609/757/2012) та направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не прибули, відповідач та третя особа про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що відповідач та третя особа по справі належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, клопотання про відкладення розгляду справи не подали, беручи до уваги клопотання відповідача про розгляд справи без участі свого представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13.12.2012 року по справі № 1609/2а-10702/12 за позовом ОСОБА_1 до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про визнання протиправними дій, визнання нечинним рішення без участі представників відповідача та третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, спірні правовідносини між ОСОБА_1 та відповідачем по справі склалися з приводу дій останнього щодо здійснення адміністративного затримання позивача у зв'язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ст.178 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відмовляючи у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про визнання протиправними дій, визнання нечинним рішення, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки протокол по справі про адміністративне правопорушення та дії посадових осіб щодо його складання не можуть бути предметом адміністративного позову, як і дії працівників міліції щодо адміністративного затримання особи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч.2 ст.4 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) та законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

Так, у відповідності до положень ч.1 зазначеної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

При визначення юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб`єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу наведених норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Слід відмітити, що працівники міліції під час здійснення адміністративного затримання особи та складення відповідного протоколу, здійснені у зв'язку з вчиненням особою адміністративного правопорушення, передбаченого ст.178 КУпАП, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.

Враховуючи викладене, такі спори не випливають із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно зі ст. 267 КУпАП адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, прокуророві або до суду.

При цьому, у відповідності до ч.2 ст.260 КУпАП, порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, з метою, передбаченою цією статтею, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Колегія суддів відмічає, що за змістом протоколу від 07.12.2012 року, затримання ОСОБА_1 відбулося у зв'язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ст.178 КУпАП, з метою припинення правопорушення.

Таким чином, дії працівників міліції (ст. інспектора Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області Явтушенка С.М.) під час адміністративного затримання ОСОБА_1 нерозривно пов'язані з процедурою притягнення останнього до адміністративної відповідальності, яку регламентовано Кодексом України при адміністративні правопорушення.

У зв`язку з цим необхідно зазначити, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при здійсненні адміністративного затримання оскаржити до суду окремі процесуальні дії працівників міліції. Але таке оскарження окремих процесуальних актів або дій працівників міліції до суду може здійснюватися в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративне правопорушення, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Таким чином, спірні правовідносини, які виникають між позивачем та працівникам міліції під час адміністративного затримання у зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб щодо розгляду таких звернень регламентовані Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Положеннями п.3 ч.2 ст.17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті рішення про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Октябрського РВ ПМУ УСВС України в Полтавській області про визнання дій протиправними, визнання нечинним рішення у вигляді протоколу суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на положення ч.ч.1, 2 ст.166, ч.1 ст.208 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких постановлення окремої ухвали є правом суду, враховуючи, що при розгляді справи судом як першої, так і апеляційної інстанції не встановлювались порушення закону з боку посадових осіб відповідача, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у відношенні працівників Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області.

З приводу клопотання ОСОБА_1 про відшкодування йому судових витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 87 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.91 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи, що рішення у даній справі ухвалено не на користь позивача, судові витрати, пов'язані з прибуттям до суду, не підлягають стягненню на користь позивача.

Колегія суддів зазначає, що при поданні апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір не в повному обсязі.

Так, з 01.11.2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір", частиною 1 статті 4 якого визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 наведеної статті розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу адміністративного суду встановлено в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно статті 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" установлено на 2012 рік мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні.

Таким чином, розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу адміністративного суду становить 53 грн. 65 коп.

Позивачем, як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції про сплату судового збору, сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 16 грн. 09 коп.

Згідно ч.2 ст.88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

В зв'язку з тим, що при поданні апеляційної скарги позивачем не було сплачено судовий збір у встановленому порядку та розмірі, доказів зворотного не надано, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету у відповідності до положень ст. 94 КАС України.

У відповідності до ч.1 ст.9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції прийнято рішення не на користь позивача, колегія суддів зазначає, що не сплачена позивачем частина судового збору в розмірі 37 грн. 56 коп. підлягає стягненню з останнього на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13.12.2012р. по справі № 1609/2а-10702/12 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України (отримувач - УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок - 31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173) судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду в розмірі 37 (тридцять сім) грн. 56 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.

Повний текст ухвали виготовлений 12.02.2013 р.