Ухвала суду № 29293488, 07.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2013 р. Справа № 9104/176659/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Багрія В.М., Качмара В.Я.,

при секретарі Билень Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» (далі - Позивач, ТОВ «Фіакр-Львів») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.04.2012 року № 0001212320, № 0001222320, № 0001232320.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції Позивача з ТОВ «Укроіл» є реальними, товарними, а висновки Відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки № 75/23-2/03114848 від 03.04.2012 року щодо заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентом не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач звертає увагу суду та той факт, що в акті перевірки ТОВ «Фіакр-Львів» нічого не зазначено про результати перевірки його взаємовідносин з ТОВ «Укроіл», натомість зроблено висновок про те, що господарські операції між ними фактично не відбулись. Позивач вважає таку позицію недопустимою, на його переконання податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названим підприємством, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і внаслідок помилкового розуміння норм цивільного законодавства дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток. На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Укроіл» Позивач надав усі первинні документи. Тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 року позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що Відповідачем не доведено висновків про неправомірність формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат за наслідками відображення Позивачем податкових операцій з придбання нафтопродуктів у ТОВ «Укроіл». Натомість Позивачем представлено належним чином оформлені первинні документи на підтвердження дотримання ним норм Податкового кодексу України, Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню із винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Звертає увагу на те, що обов'язковою умовою підтвердження фактичного прийняття нафтопродукту є відповідна позначка на товарно-транспортних накладних, тоді як Позивачем належним чином оформлених товарно-транспортних накладних ні Відповідачу в ході податкової перевірки, ні суду не було надано. Таким чином, податковий кредит та валові витрати за наслідками відображення Позивачем такої операції в податковому обліку сформовані неправомірно.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, яка наполягала на задоволенні апеляційної скарги, та представника Позивача, яка просила відмовити в задоволенні скарги, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Фіакр-Львів» утворено шляхом перетворення і є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Фіакр». Позивач є платником податку на додану вартість, здійснює діяльність по перевезенню автомобільним транспортом, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, роздрібну торгівлю деталями та приладами, інші види оптової торгівлі.

З 21.05.1996 року за № 00503984 ТОВ «Фіакр-Львів» перебуває на обліку в ДПІ у Франківському районі м. Львова.

ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фіакр-Львів» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, про що складено акт за № 75/23-2/03114848 від 03.04.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Фіакр-Львів» вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 76659,00 грн. в тому числі за 4 квартал 2010 року на суму 32563,00 грн., за 1 кв.2011 року на суму 44096,00 грн., та пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.181 п. 14.1 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього на суму 61327,00 грн., а саме за грудень 2010 року на суму 26051,00 грн.; січень 2011 року - на суму 6508,00 грн.; лютий 2011 року - на суму 6823,00 грн.; березень 2011 року - на суму 21945,00 грн.

За результатами розгляду акта перевірки від 03.04.2012 року ДПІ винесено податкові повідомленні-рішення від 18.04.2012 року:

№ 0001212320, яким збільшено суму грошового зобов'язання Позивача з податку на прибуток на 84800,75 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 76659,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 8141,75 грн.;

№ 0001222320, яким збільшено суму грошового зобов'язання Позивача по податку на додану вартість в сумі 45895,75 грн., в тому числі 39382,00 грн. за основним платежем та 6513,75 грн. за штрафними санкціями;

№ 0001232320, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 р. на 21945,00 грн.

Позивач, не погодившись з висновком посадових осіб державної податкової служби та з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив останні в судовому порядку.

Судом першої інстанції обставини справи встановлені повно та правильно. Також окружним судом відповідно до встановлених обставин справи правильно застосовані норми матеріального права.

Так, Платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами ( п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 5.1. статті 5 цього ж Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Закріплені у пп. 11.2.1 ст. 11 згаданого вище Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» правила ведення податкового обліку з податку на прибуток підприємства передбачають, що валові витрати можуть підтверджуватись документом, який підтверджує списання грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або їх придбання за готівкові кошти, або документом, який підтверджує оприбуткування товарів чи фактичне отримання результатів робіт (послуг).

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Пункт 1.7 ст. 1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами. (послуг),

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України)податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні нана митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Позивач за перевірений період сформував податковий кредит в сумі 61327,42 грн. За даними перевірки податковий кредит сформований за результатами господарських операцій за податковими накладними виданими: ТОВ «Укроіл». Копії податкових накладних та докази їх включення до реєстру постачальником є наявними у справі.

ТОВ «Укроіл» зареєстроване 21.10.2009 року, у відповідності до довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві товариство здійснює такі види господарської діяльності: оптова торгівля паливом, роздрібна торгівля пальним, посередництво в торгівлі паливом та інші види діяльності. Контрагент Позивача на момент вчинення правочинів та їх виконання був зареєстрованим у якості платника ПДВ, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість № 100253608.

Як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, виходячи з пояснень представника Відповідача, сплата ПДВ у складі ціни товару ним не оспорюється.

ТОВ «Фіакр-Львів» має у власності резервуари для зберігання пального та бензоколонку, які використовує для заправки паливом власного автотранспорту який використовує для здійснення пасажирських перевезень.

Позивач, як покупець, та ТОВ «Укроіл», як постачальник, уклали договір поставки нафтопродуктів № ДГВП-66/Л від 01.12.2010 року. Згідно договору постачальник зобов'язується передавати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити нафтопродукти, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних, документах на товар, які оформляються на кожну окрему партію товару. Даний договір було укладено строком до 31.12.2010 року, Угодою № 1 про зміни та доповнення від 31.12.2010 року продовжено термін дії договору № ДГВП-66/Л від 01.12.2010 року до 31.12.2011 року.

Згідно з п.2.2 Договору № ДГВП-66/Л від 01.12.2010 р. постачання нафтопродуктів здійснюється в пункт призначення, вказаний покупцем, транспортом і за рахунок постачальника.

Доставку дизпалива на склад позивача здійснювало ТОВ «Фірма «ТОТ» на підставі Договору на перевезення № 040118 від 04.01.2011 року, укладеного із ТОВ «Укроіл», за яким перевізник зобов'язується здійснити перевезення за вказівкою ТОВ «Укроіл».

Пальне, яке поставлялося ТОВ «Фіакр-Львів», зберігалося ТОВ «Фірма «ТОТ» та МП «Руно» і поставлялося за вказівкою ТОВ «Укроіл» на підставі договорів на зберігання № 10/01.01/2 від 01.01.2010 року та № 3 від 16.04.2010 року. За наведеними договорами на зберігання нафтопродукції, зберігач приймає, зберігає та видає нафтопродукти за вказівкою ТОВ «Укроіл».

В матеріалах справи міститься інформаційна довідка з реєстру прав власності на нерухоме майно та лист ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», які свідчать про те, що за ТОВ «Фірма ТОТ» зареєстроване нерухоме майно у с. Великі Новосілки» Мостиського району Львівської області.

Доказом виконання Договору поставки нафтопродуктів № ДГВП-66/Л від 01.12.2010 року є первинні документи, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства в тому числі і договір; накладні (ТТН) ТОВ «Фірма ТОТ» та МП «Руно» на доставку дизпалива з їх складу; видаткові накладні ТОВ «Укроіл»; податкові накладні; платіжні доручення, що підтверджують проведення безготівкових розрахунків за поставлене дизпаливо; витяг із журналу реєстрації виданих довіреностей на отримання палива. Розрахунок позивача з контрагентом відбувся і про що свідчать платіжні доручення наявні в матеріалах справи.

Факти реального придбання та використання дизпалива доводяться документами, які підтверджують оприбуткування дизпалива (відповідні приймальні акти) та його видачі для заправки автобусів. Факти відпуску дизпалива водіям підтверджуються відомостями обліку видачі дизельного пального за підписами водіїв автобусів. В свою чергу шляховими листами підтверджується і факти використання дизпалива для здійснення пасажирських перевезень, жодних зауважень з цього приводу, при проведенні перевірки, ревізори Відповідача не мали.

Правильною є оцінка судом першої інстанції позиції Відповідача щодо оформлення товарно-транспортних накладних на придбані Позивачем нафтопродукти.

Так, в пункті першому Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155 зазначено, що вимоги Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Як вбачається із довідки АА № 501581 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та ліцензії № 586973 серія АГ, статуту товариства, ТОВ «Фіакр-Львів» не здійснює жодного із перерахованих видів діяльності, тому не зобов'язане виконувати вимоги цієї Інструкції. Оскільки Позивач є лише споживачем нафтопродуктів, а саме: придбаває паливно-мастильні матеріали для виконання пасажирських перевезень власним автотранспортом, тому здійснює придбання, оприбуткування, списання палива за документами, які відповідають загальним вимогам, що ставляться до первинних документів.

Окрім того, відповідно до договору № 040118 від 04.01.2011 року постачальник позивача не здійснював поставку нафтопродуктів самостійно. ТОВ «Фірма «ТОТ» доставляло товар, а Позивач оформляв приймання-передачу палива за транспортними накладними, які були надані ТОВ «Фірма ТОТ», у свою чергу накладну на відпуск та податкову накладну видавав постачальник ТОВ «Укроіл», згідно договору поставки нафтопродуктів, який і був власником пального.

Пункт 10 названої Інструкції, регулює порядок приймання і відпуску нафтопродуктів на автозаправних станціях. Позивач не має автозаправної станції, а має лише, як основні засоби, бензоколонку та ємність для зберігання нафтопродуктів, які використовуються для власних потреб.

Таким чином, Позивач дійсно документально підтвердив реальність вчинення господарських операцій з придбання дизпалива та зв'язок між такими операціями та його господарською діяльністю.

Спростовуючи висновки акта перевірки, Позивач представив суду копії первинних документів, що підтверджують факти отримання та його використання у власній господарській діяльності.

Отже є вірним висновок суду першої інстанції про те, що Відповідачем не враховано при перевірці даних податкового обліку Позивача та наявних первинних документів.

З посиланням на положення Закону № 168/97-ВР, ПК України, пункту 10.1. Наказу ДПАУ № 1002 від 24.12.2010 року «Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення» окружний суд правильно зазначив, що податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платником податків-покупцем. Лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку-покупця, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, безспірно позбавляють покупця права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п. 201.6 ПК України).

ПК України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Вищенаведене спростовує твердження Відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із платником податків ТОВ «Укроіл» за період грудень 2010 року по березень 2011року.

Судом першої інстанції встановлено, що усі податкові накладні отримані Позивачем від ТОВ «Укроіл» оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства і містять необхідні реквізити, передбачені ПК України.

Як зазначив суд першої інстанції, матеріали справи та пояснення представника Відповідача у судовому засіданні свідчать, що підставами донарахування сум податку на прибуток та податку на додану вартість стали первинні документи виписані ТОВ «Укроіл» на адресу Позивача, на підставі вчинених нікчемних правочинів. Така позиція сформована на підставі посилань на матеріали проведених податковими органами перевірок зазначеного контрагента без урахуванням обставин його складення.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявної у Позивача податкової накладної. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарських операцій Позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ТОВ «Укроіл».

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», щоб вважати правочин нікчемним необхідні виключно законом передбачені для цього підстави, але й встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

Доводи Відповідача на обґрунтування висновків про заниження податку на прибуток та заниження податку на додану вартість в контексті правовідносин Позивача з ТОВ «Укроіл» зводяться до суб'єктивного твердження про економічну недоцільність укладення договорів. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування валових витрат та податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах ТОВ «Укроіл», Відповідач не надав і не назвав. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність та надуманість висновків органу державної податкової служби, а також про те, що докази, подані Позивачем, переконують у підставності позовних вимог.

У зв'язку з тим, що доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржених податкових повідомлень-рішень суду не надано, вони не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час Позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Отже, виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, окружний суд прийшов до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 року у справі № 2а-3629/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Багрій

В.Я. Качмар

Повний текст постанови виготовлено 08.02.2013