Постанова № 29285746, 05.02.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Черкаси

05 лютого 2013 року Справа № 2а/2370/4121/2012

17 год. 20 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.

при секретарі судового засідання Кулику О.П.,

за участю представника позивача - Биченка І.Я. - за довіреністю,

представника відповідача - Білоуса В.Ю. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Реалтранс» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У жовтні 2012 року до суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Реалтранс» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення базуються на акті планової виїзної документальної перевірки ДПІ у м. Черкасах від 18.06.2012 № 88/22-14/33209742 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, згідно описово-мотивувальної частини якого фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами не відбувалося. Позивач вважає, що висновки акту побудовані виключно на припущеннях, господарські відносини між підприємствами оформлені відповідними первинними бухгалтерськими документами, відображені у податковій звітності позивача та фактично відбулися. Договірні відносини суб'єктів господарювання відбувалися у правовому полі, досягнуті угоди на момент проведення перевірки є чинними та не були визнані в законному порядку недійсними чи нікчемними, а тому податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню як незаконні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення.

Представник ДПІ у м. Черкасах проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

З 14.05.2012 по 11.06.2012 державними податковими ревізорами проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Реалтранс» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011.

За результатами перевірки складений акт від 18.06.2012 № 88/22-14/33209742, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

пп. 4.1.1 п.4.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, пп. 11.2.1 п. 11.2, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150, п.1, п. 3, п. 7 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 878 597 грн., в тому числі за 2 квартал 2011 року у сумі 288521 грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 478 719 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі 878 597 грн.;

п. 1.6 ст. 6, п. 150.1 ст. 150, п. 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 на загальну суму 1847361, у тому числі за 1 квартал 2011 року у сумі 1847361 грн. та завищення від'ємного значення з податку на прибуток за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 на загальну суму 8130585 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року у сумі 1550475 грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 5043165 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі 8130585 грн.;

п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 16 Порядку заповнення податкового накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969 та зареєстрованого в Мінюсті України 29.12.2010 № 1401/18696, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 928675 грн., у тому числі за січень 2011 року у сумі 87677 грн., за лютий 2011 року у сумі 10833 грн., за березень 2011 року у сумі 3433 грн., за травень 2011 року у сумі 112788 грн., за червень 2011 року у сумі 63620 грн., за липень 2011 року у сумі 126255 грн., за вересень 2011 року у сумі 26675 грн., за жовтень 2011 року у сумі 156185 грн., за листопад 2011 року у сумі 141249 грн. та за грудень 2011 року у сумі 200000 грн.

На підставі акту перевірки від 18.06.2012 № 88/22-14/332097742 відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення від 03.07.2012 року:

- № 0003062301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 1 393013 грн., у тому числі за основним платежем та 464 338 грн. - за штрафними санкціями;

- № 0003072301, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 878597 грн., штрафна санкція - 0 грн.;

- № 0003082301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 8130585 грн.

Cудом встановлено, що за перевіряємий період встановлені господарські відносини між контрагентами ПП «Коболь», ТОВ «Український інвестиційний центр», ТОВ «Мевік 2011», ТОВ «Тадіс Актив».

Зокрема, між позивачем та ПП «Коболь» укладені договори доручення від 01.11.2010 № 0111/10-m, від 01.11.2010 № 0111/10-n, відповідно до умов яких довіритель (позивач) довіряє, а повірений (ПП «Коболь») бере на себе зобов'язання здійснити за рахунок та від імені довірителя дії, пов'язані з наданням інформаційних послуг (інформацію про крупних замовників, здатних забезпечити довірителя обсягом робіт у кількості не менше 40 вагонів-зерновозів кожний).

На підтвердження виконання умов договорів із ПП «Коболь» перевіряючим надані акти виконаних робіт, податкові накладні № 188 від 31.01.2011, № 189 від 31.01.2011, № 259 від 28.02.2011, № 317 від 31.03.2011, № 316 від 31.03.2011, № 192 від 30.04.2011, № 194 від 30.04.2011, № 118 від 31.05.2011, № 119 від 31.05.2011.

Зокрема, в акті перевірки зауважено, що податкові накладні складені з порушенням вимог порядку заповнення податкової накладної, а саме не у повному обсязі зазначено опис (номенклатуру) товарів/послуг та їх кількість та обсяг, та зроблений висновок, що відповідно до ст. 198 п. 198.6 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку із придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушеннями вимог.

На що суд зауважує, що відповідно до Порядку заповнення податкової накладної

(Наказ/Порядок, Мінфін, від 01.11.2011, № 1379 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» (далі - Порядок) пунктом 12.5 передбачено, що у графі 6 зазначається кількість (об'єм, обсяг) постачання товарів/послуг. У разі якщо послуги не мають таких показників, а вимірюються лише у вартісному вираженні, у графі 6 указується: «послуга/проценти тощо». Аналіз податкових накладних, виписаних ПП «Коболь» - контрагентом позивача, дає змогу ідентифікувати товар (його обсяг, об'єм), що відповідає вимогам вищезазначеного Порядку.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Український інвестиційний холдинг» встановлені господарські відносини при здійсненні операцій з придбання послуг, які підтверджені договорами, актами виконаних робіт № 1 від 30.09.2011, № 1 від 30.09.2011, № 1 від 30.09.2011, № 121 від 30.09.2011; податковими накладними № 180 від 30.09.2011, № 181 від 30.09.2011, № 182 від 30.09.2011, № 121 від 30.09.2011.

Перевіряючими зроблений висновок про нікчемність правочинів або фактичне нездійснення господарських операцій, нереальність їх здійснення з вищезазначеним контрагентом позивача на підставі акта перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва від 07.03.2012 № 119/22-3/33547165 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Український інвестиційний холдинг».

На підставі чого відповідачем зроблений висновок щодо завищення позивачем податкового кредиту за вересень 2011 року на суму 86925 грн. та у жовтні 2011 року на суму 96616, 67 грн.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Мевік 2011» відбулися господарські операції з придбання послуг, у зв'язку із чим позивач задекларував податковий кредит з податку на додану вартість , сплаченого контрагентом при придбання послуг на загальну суму 2043400 грн., в тому числі ПДВ - 340566, 68 грн. Господарські операції відбувалися в рамках виконання договорів доручення від 01.11.2011 № 0111/11-m, від 01.11.2011 № 0111/11-n, від 01.11.2011 № 0111/11-u. Реальність операцій підтверджується актами виконаних робіт від № 1 від 30.11.2011, № 1 від 30.11.2011, № 1 від 30.11.2011, № 2 від 31.12.2011, № 2 від 31.12.2011, № 2 від 31.12.2011; податковими накладними № 59 від 30.11.2011, № 60 від 30.11.2011, № 61 від 30.11.2011, № 138 від 31.12.2011, № 137 від 31.12.2011, № 136 від 31.12.2011.

Висновок перевіряючих про завищення сум податкового кредиту за листопад 2011 року в сумі 140566, 67 грн. та за грудень 2011 року в сумі 20000 грн. при здійсненні операцій із ТОВ «Мевік 2011» зроблений виключно на підставі акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.05.2012 № 1344/22-9/37770982 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мевік 2011», за період з 29.07.2011 по 30.04.2012. Зокрема, в акті встановлено «відсутність реального здійснення операцій ТОВ «Мевік 2011» при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг). Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст.. 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені ТОВ «Мевік 2011» з вищезазначеними контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб».

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Тадіс Актив» укладений договір поставки від 26.04.2011 № 26/04, на виконання умов якого позивачем здійснено предоплату за сою (сільськогосподарську культуру, українського походження, врожаю 2010 року). Реальність операцій підтверджується банківськими виписками: від 26.04.2011 на суму 500 000 грн., від 29.04.2011 на суму 190 000 грн., податковими накладними № 65 від 26.04.2011, № 79 від 29.04.2011.

Висновок відповідача про завищення позивачем суми податкового кредиту за квітень 2011 року у розмірі 115 000 грн. зроблений виключно на підставі акту перевірки ДПІ у Печерському районі у м. Києві від 24.06.2011 № 758/23-6/37264922 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тадіс Актив» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.03.2011 по 30.04.2011. Зокрема, в даному акті зазначено, що «в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів ( послуг) від ТОВ «Тадіс Актив» підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Тадіс Актив» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п.п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст..216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.»

Суд зауважує, що згідно п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Згідно п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього ж Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано.

Суд вважає необхідним зазначити, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по ціні придбаних товарів (надання послуг) від контрагентів.

Суд також звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Отже, відповідачем не доведено, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Натомість суд приходить до висновку, що зміст укладених позивачем угод не суперечать актам цивільного законодавства.

Суд зауважує, що в ході перевірки предметом дослідження слугували первинні бухгалтерські документи: договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, виписки банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Варто зазначити, що позивач - ТОВ «Реалтранс» на момент здійснення господарських операцій та виписки зазначених вище податкових накладних було зареєстровано платником податку на додану вартість, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з?ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з?ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з?ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», як зазначалася вище, мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ

Суд зауважує, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкові накладні, акти виконаних робіт, цілком відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і п.2.4 положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за N 168/704, та підтверджують зв'язок понесених витрат із власною господарською діяльністю позивача, і з огляду на це витрати позивача за операціями із ПП «Коболь», ТОВ «Український інвестиційний центр», ТОВ «Мевік 2011», ТОВ «Тадіс Актив» відповідають вимогам статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач не мав права виключати з податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при придбанні товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, які за власним суб'єктивним переконанням відповідача виписані неуповноваженими особами.

Доводи та висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами, є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами.

Судом встановлено, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішення № 0003062301 від 03.07.2012 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 1 393 013 грн., в тому числі ПДВ в сумі 928675 грн. та фінансові санкції в сумі 464 338 грн. ( тобто 50 %).

Відповідно до пункту 123.1 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Судом встановлено, що планова перевірка позивача проведена за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 та складений акт перевірки від 18.06.2012. Протягом зазначеного періоду інших перевірок позивача не було, а тому штрафна санкція у розмірі 50 % суми нарахованого податкового зобов'язання визначена відповідачем неправомірно.

Щодо податкового повідомлення рішення № 0003072301 від 03.07.2012 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 878597 грн., в тому числі податок на прибуток в сумі 878597 грн., та щодо податкового повідомлення - рішення № 0003082301 від 03.07.2012 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 8 130 585 грн. суд зауважує наступне.

Перевіряючими встановлені порушення вимог пп. 4.1.1 п.4.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, пп. 11.2.1 п.11.2, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150, п. 1, п. 3, п. 7 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Пунктом 5.1 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України, зокрема п. 138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Судом встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентами підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинним документами.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник податкового органу не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень - рішень від 03.07.2012 року 0003062301, № 0003072301 та № 0003082301.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 03.07.2012 року 0003062301, № 0003072301 та № 0003082301, , прийняті ДПІ у м. Черкасах необґрунтовані, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги ТОВ «Реалтранс» є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекці у м. Черкасах Черкаської області від 03 липня 2012 року № 0003062301.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області від 03 липня 2012 року № 0003072301.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області від 03 липня 2012 року № 000 3082301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Реалтранс» (ідентифікаційний код 33209742) 2146 (дві тисячі сто сорок шість ) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст підписаний та виготовлений 11 лютого 2013 року