Рішення № 29282095, 05.02.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.02.13 р. Справа № 5006/41/122/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесник Р.М.

при секретарі судового засідання Дороховій Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування Інтер Кар Груп», м. Київ

до відповідача: приватного підприємства «Гелікон», с. Богоявленка

про стягнення заборгованості у розмірі 1 307 269,71 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Холошин А.О.

Від відповідача: Кірячок І.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування Інтер Кар Груп», м. Київ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача приватного підприємства «Гелікон», с. Богоявленка, про стягнення заборгованості в розмірі 811200,00 гривень, 3% річних в розмірі 666,74 гривень, пеню в розмірі 3324,59 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди залізничного рухомого складу №22-08/12 від 22.08.2012р.

10.12.2012р. на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 1 026 012,00 гривень, 3% річних в розмірі 290,73 гривень, пеню в розмірі 6 436,02 гривень. Розгляд справи відбувався з урахуванням зазначеної заяви.

16.01.2013р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якій просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних, та частково не погоджується з позовом з наступних підстав: 1) при розрахунку суми основного боргу позивачем була допущена помилка, адже останній виходить з суми 811 200,00 гривень, проте як роботи виконані лише на суму 659 832,00 гривень, отже розрахунки пені та 3% річних повинні бути зроблені, виходячи саме з цієї суми; 2) нарахування пені є неправомірним, оскільки договір не передбачає строків внесення орендної плати, тобто застосування пені за порушення строків, які не передбачені в договорі, неможливо; 4) оскільки договором не передбачені строки внесення орендної плати, рахунок на оплату №99 від 31.10.2012р., як підстава збільшення позовних вимог, також не містить строків оплати або строків його дійсності, назва сторін в рахунку не співпадає з їх назвами в договорі, та рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, за якими потрібно перераховувати кошти, отже не може розглядатись як вимога про сплату у розумінні вимог ст. 530 Цивільного кодексу України.

18.01.2013р. позивачем була надана заява №16/01зб-1 від 16.01.2013р. про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 1 227 662,40 гривень, 3% річних в розмірі 4944,59 гривень, пеню в розмірі 24662,72 гривень.

Зазначена заява прийнята судом, отже позовні вимоги розглядаються судом з урахуванням заяви позивача №16/01зб-1 від 16.01.2013р.

05.02.2013р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заяви про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній погоджується із заборгованістю у розмірі 659 832,00 гривень та просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення основного боргу у сумі 617 830,40 гривень, пені, індексу інфляції та 3% річних.

Позивач в судових засіданнях підтримав вимоги викладені у позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідач в судових засіданнях проти позову заперечував.

Процесуальний строк розгляду спору продовжувався в порядку ст.69 Господарського процесуального кодексу України. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представники сторін були ознайомлені з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ

22.08.2012р. позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди залізничного рухомого складу №22-08/12 зі змісту якого вбачається, що орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в оренду залізничний рухомий склад орендодавця (далі по тексту - РС), придатний до перевезень в технічному і комерційному стані, очищений від залишків вантажу, що раніше перевозиться і підготовленим для перевезення вантажу вказаного в листі-заявці орендаря. Номери, вид РС, кількість, модель, рік побудови, дата та рік проходження останнього планового виду ремонту вказуються в актах прийому-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін (п.1., п.1.1. договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що передача рухомого складу в оренду відбувається в місцях (і/ях), визначених за угодою сторін цього договору і оформляється актом прийому-передачі, який підписується на станції навантаження яка знаходиться на території України, або на станції прикордонного переходу у випадках першого навантаження за межами митної території України.

Датою передачі рухомого складу в оренду є дата підписання актів прийому-передачі, яка відповідає даті календарного штемпеля станції призначення, вказаної Орендарем, або, прикордонній станції (п.2.2. договору).

У п.п. 3.1.5 та 3.2.9 Договору зазначено, що Орендодавець оформляє зі свого боку і направляє на адресу Орендаря акт наданих послуг не пізніше 3 (третього) числа місяця, наступного за місяцем оренди, а Орендар підписує його зі свого боку протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати його отримання від Орендодавця. В разі виникнення зауважень останній в цей же термін направляє письмові зауваження Орендодавцю.

Розмір орендної плати складає 400,00 гривень, у т.ч. ПДВ 20% за одну одиницю РС на добу (п.4.2. договору).

В редакції додаткової угоди №1 від 14.09.2012р. сторонами був узгоджений п.4.2. договору в наступній редакції: з 15 вересня 2012 розмір орендної плати складає 380,00 гривень, у т.ч. ПДВ - 63,33 гривень за одну одиницю РС.

Умовами п.4.3. договору передбачено, що орендна плата сплачується протягом 3-х банківських днів з моменту прибуття вагонів для завантаження.

Пункт 4.6 договору зазначає, що оплата залізничного тарифу транспортування РС при передачі в оренду та повернення із оренди здійснюється в рівних частках - 50% за рахунок орендаря, а 50% за рахунок орендодавця.

З боку позивача була здійснена оплата залізничного тарифу транспортування РС відповідно до рахунків фактур №Ди-8/48 від 30.08.2012р. та №Ди-9/11 від 04.09.2012р. в повному обсязі у розмірі 181 104,00 гривень.

На виконання умов договору були складені акт виконаних робіт №1 від 30.09.2012р., з якого вбачаться загальна сума орендної плати у розмірі 569 280,00 гривень та акт виконаних робіт №2 від 31.10.2012р., з якого вбачається загальна сума орендної плати у розмірі 726 180,00 гривень, які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Як вбачаться з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлялись лист-вимога про сплату боргу №328 від 25.10.2012р. разом з рахунком на оплату №93 від 24.10.2012р. на суму 1 171 200,00 гривень, акти виконаних робіт №3 від 30.11.2012р., №4 від 31.12.2012р., №5 від 02.01.2013р., рахунки на оплату №78 від 11.09.2012р. на суму 46 344,00 гривень, №79 від 10.09.2012р. на суму 44 208,00 гривень, № 99 від 31.10.2012р. на суму 726 180,00 гривень, №119 від 30.11.2012р. на суму 182 020,00 гривень, №127 від 31.12.2012р. на суму 11 780,00 гривень, №1 від 14.01.2013р. на суму 380,00 гривень, №2 від 16.01.2013р. на суму 57 470,40 гривень.

Відповідачем зазначені документи були отримані, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення та не спростовується ним в судовому засіданні, однак акти виконаних робіт №3, №4, №5 підписані не були, будь-яких зауважень чи заперечень стосовно їх складання, всупереч вимогам п.3.2.9 Договору, позивачу не надсилались.

Доводи відповідача з приводу того, що рахунки, виставлені позивачем, не є вимогою про сплату орендної плати в розумінні ст. 530 ЦК України, судом не сприймаються, оскільки договором не передбачена форма та зміст цієї вимоги, отже рахунки на оплату розцінюються як належна вимога про сплату заборгованості.

Отже, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема актами приймання-передавання вагонів як в оренду, так і з оренди, які підписані сторонами на скріплені печатками підприємств та актами здачі-прийняття робіт №Ди-8/48 та №Ди-9/11.

Разом з цим, відповідач порушив умови договору, орендну плату в повному обсязі не сплатив, оплату залізничного тарифу транспортування РС не здійснив.

За таких обставин позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення разом із заборгованістю в сумі 1 277 662,40 гривень, 3% річних в сумі 4 944,59 гривень та пені в сумі 24 662,72 гривень.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені та 3% річних.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору оренди залізничного рухомого складу №22-08/12 від 22.08.2012р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із змісту прав та обов'язків сторін, визначених договором оренди залізничного рухомого складу №22-08/12 від 22.08.2012р., його предмету, такий договір кваліфікується судом як договір найму (оренди). Як встановлено ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір оренди залізничного рухомого складу №22-08/12 від 22.08.2012р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

За таких обставин відповідач не мав правових підстав ухилятися від здійснення розрахунку за надані послуги (оренду) за договором оренди залізничного рухомого складу №22-08/12 від 22.08.2012р. та залізничного тарифу транспортування РС на загальну суму 1 277 662,40 гривень.

Відповідач стверджує, що позивачем допущена помилка в розрахунку суми основного боргу, та зазначає, що роботи виконані саме на суму 659 832,00 гривень відповідно до акту виконаних робіт №1 від 30.09.2012р. Проте, дане ствердження є необґрунтованим, оскільки актом виконаних робіт №2 від 31.10.2012р. визначена сума орендної плати в розмірі 726 180,00 гривень, який підписаний відповідачем, що зумовлює висновок суду про погодження з цією сумою заборгованості, а акти виконаних робіт №3,№4 та №5 не підписані відповідачем безпідставно, що з огляду на пред'явлення позивачем вимоги про сплату (рахунки на оплату №93 від 24.10.2012р. на суму 1 171 200,00 гривень, №78 від 11.09.2012р. на суму 46 344,00 гривень, №79 від 10.09.2012р. на суму 44 208,00 гривень, № 99 від 31.10.2012р. на суму 726 180,00 гривень, №119 від 30.11.2012р. на суму 182 020,00 гривень, №127 від 31.12.2012р. на суму 11 780,00 гривень, №1 від 14.01.2013р. на суму 380,00 гривень, №2 від 16.01.2013р. на суму 57 470,40 гривень) свідчить про виникнення у відповідача обов'язку сплати на користь позивача 1 277 662,40 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, відповідачем не були виконані грошові зобов'язання зі сплати орендної плати, внаслідок чого суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 1 277 662,40 гривень.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за відповідний період наявності заборгованості у розмірі 24 662,72 гривень 3% річних у розмірі 4 944,59 гривень.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п. 5.2. Договору передбачено, що в разі порушення Орендарем термінів перерахування орендної плати, згідно п. 4.2, Орендар зобов'язаний сплатити Орендареві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченої орендної плати.

Доводи відповідача з приводу того, що договором не передбачений строк внесення орендної плати, судом не сприймаються, оскільки у ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час та боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем була пред'явлена вимога про сплату заборгованості від 25.10.2012р., яка була отримана відповідачем 26.10.2012р. Станом на 02.11.2012р. відповідач суму заборгованості не сплатив, що зумовлює висновок суду про правомірне нарахування пені та 3% річних саме з 03.11.2012р.

Отже, перевіривши розрахунок пені та 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення пені у розмірі 24 662,72 гривень підлягають задоволенні в повному обсязі, а вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 4 944,59 гривень підлягає задоволенню частково, а саме в розмірі 4 935,07 гривень.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 69, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування Інтер Кар Груп», м. Київ до відповідача приватного підприємства «Гелікон», с. Богоявленка, задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Гелікон» (85643, Донецька область, Мар'їнский район, с. Богоявленка, вул. Щорса, 56, код ЄДРПОУ 32267955, п/р 2600712252980 у ПАТ «Укрбізнесбанк» м.Донецьк, МФО 334969) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування Інтер Кар Груп» (03028, м. Київ, вул. Оскольська, 31, код ЄДРПОУ 33493948, п/р 260013013738 в АТ «Єврогазбанк» м. Київ, МФО 380430) заборгованість в розмірі 1 277 662,40 гривень, пеню у розмірі 24 662,72 гривень, 3% річних у розмірі 4 935,07 гривень, судовий збір в сумі 26 145,20 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 11.02.2013 року.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня його прийняття.

Суддя Колесник Р.М.