Постанова № 29279456, 11.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2013 року 2а-5777/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-R"доФастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кристал-R" (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача на підставі наказу від 10.10.2012 року № 373 в період з 12.10.2012 року та нечинними результати перевірки, що оформлені Актом перевірки № 383/58/2200-24891558 від 19.10.2012 року, а також про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2012 року № 0000382301, згідно з яким позивачу нараховане грошове зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 91714,75 грн., та від 06.11.2012 року № 0000422301, згідно з яким позивачу нараховане грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)" у сумі 98527,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача з проведення перевірки, за результатами якої складено Акт № 383/58/2200-24891558 від 19.10.2012 року, є протиправними, оскільки нормами Податкового кодексу України не встановлені обставини для проведення таких перевірок.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів ТОВ "Кристал-R" не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

У письмових запереченнях, наданих до суду, Відповідач проти позову заперечує та просить суд в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними, оскільки договори укладені без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, дії податкового органу щодо визнання правочинів нікчемними між позивачем та його контрагентами повністю відповідають чинному законодавству, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог податкового законодавства.

11 лютого 2013 року представники позивача та відповідача подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що в період в жовтні 2012 року посадовою особою Фастівської ОДПІ Київської області ДПС проведена позапланова невиїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Кристал-R" по взаємовідносинам з ТОВ "Маркет-Про" за грудень 2011 року, ТОВ "Росар-Трейд" за грудень 2011 року та січень 2012 року, ТОВ "Фірма Астейт" за жовтень 2011 року, ТОВ "СД-Груп плюс" за серпень, вересень 2011 року, за результатами якої складено Акт № 383/58/2200-24891558 від 19.10.2012 року.

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог:

- п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-VІ, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 89987 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року на суму 9805 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 73271 грн., за І квартал 2012 року на суму 6911 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 78822 грн., в т.ч. за серпень 2011 року на суму 139 грн., за вересень 2011 року на суму 8387 грн., за жовтень 2011 року на суму 26024 грн., за грудень 2011 року на суму 37690 грн., за січень 2012 року на суму 6582 грн.

На підставі висновків Акту перевірки № 383/58/2200-24891558 від 19.10.2012 року Фастівською ОДПІ Київської області ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- № 0000422301 від 06.11.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 98527,50 грн., з яких: 78822 грн. - за основним платежем; 19705,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- № 0000382301 від 06.11.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 91714,75 грн., з яких: 89987 грн. - за основним платежем; 1727,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ТОВ "Кристал-R" та ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс", а також податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" товарно-матеріальних цінностей.

Так, на думку посадових осіб відповідача, контрагенти позивача як постачальники мають ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача Фастівська ОДПІ Київської області ДПС отримала Акти перевірок ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 04.04.2012 року №33/22/37448396 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Маркет-Про" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2011 по 31.12.2011", ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 21.06.2012 року №2029/22-4/37194012 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Росар-Трейд" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "Регионстрой" за період з 01.12.2011 - 31.12.2011 року та з ТОВ "Еллакс" за період з 01.01.2012 - 31.01.2012 року" та від 25.01.2012 року №228/23-7/37451016 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Фірма Астейт" щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період 01.10.2011 по 31.10.2011", а також Акти перевірки Броварської ОДПІ Київської області від 22.11.2011 року № 94/232/37448485 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "СД-Груп плюс" в частині дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового зобов'язання та податкового кредиту за липень-серпень 2011 року" та від 08.02.2012 року №19/232/37448485 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "СД-Груп плюс" в частині дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за рахунок ПП "Сочі-М" за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.".

Згідно з вказаними Актами перевірок, податковий орган зазначає, що згідно податкової звітності ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" у даних суб'єктів господарської діяльності відсутні трудові ресурси, виробничі обладнання, транспортні та торгівельні обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

За результатами перевірок зроблено висновки про відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності контрагентами позивача - ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс".

Вищезазначеними Актами перевірок зроблені висновки, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності цими підприємствами, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" та їх контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Зазначені операції ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

За результатами перевірок встановлено порушення ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених цими підприємствами при придбанні та продажу товарів (послуг). Товари (послуги) по вказаних правочинах не були передані в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України.

Отже, за результатами перевірок встановлено, що ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Таким чином, ДПІ у Московському районі м. Харкова, ДПІ у Печерському районі м.Києва та Броварською ОДПІ Київської області в вищезазначених Актах перевірок зроблено висновок про те, що усі операції з продажу (надання робіт, послуг) ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу постачання.

Враховуючи дані вищезазначених Актів перевірок ДПІ у Московському районі м.Харкова, ДПІ у Печерському районі м. Києва та Броварської ОДПІ Київської області, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Крім того, в обґрунтування встановлених під час перевірки порушень ТОВ "Кристал-R", податковий орган надав суду вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29.08.2012 року № 1/2604/970/2012, яким встановлено, зокрема, що Коніщев В.В. вчинив умисні дії, які виразились у скоєнні фіктивного підприємництва, тобто в створенні суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ "Фірма Астейт" з метою прикриття незаконної діяльності.

Відповідач вважає, що позивач не міг приймати участь в господарських правовідносинах з ТОВ "Фірма Астейт", оскільки вказаний контрагент позивача ніколи не мав наміру здійснювати господарську діяльність, а саме надавати послуги (роботи), а був створений лише для проведення незаконної діяльності шляхом проведення безтоварних операцій.

У зв'язку з зазначеним, відповідач вважає, що внаслідок здійснення операцій з ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс", позивач завищив витрати з придбанням товарно-матеріальних цінностей, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, а також виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", ТОВ "СД-Груп плюс", посадова особа податкового органу також дійшла висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", а також належним чином засвідчені копії договорів, платіжні доручення, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі товарно-матеріальних цінностей. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт" товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, прийняті податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", а також сум податку на додану вартість, сплачених цим контрагентам у складі ціни придбаних товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується на висновках Актів перевірок інших податкових інспекцій, згідно з якими ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд" та ТОВ "Фірма Астейт" здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з надання податкової вигоди для третіх осіб.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, обґрунтовуючи правомірність своїх рішень, відповідач посилається на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29.08.2012 року № 1/2604/970/2012.

Щодо вказаного судового рішення, то в ньому не надається правова оцінка господарській діяльності позивача, в тому числі за договором з ТОВ "Фірма Астейт".

Факти поставки товарів (надання послуг) та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів щодо постачання товарів (надання послуг), укладених між позивачем та ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладеного між позивачем та вказаними товариствами недійсними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - актами прийому-здачі робіт (послуг), податковими та видатковими накладними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що позивач був обізнаний про те, що ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт" були створені з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в акті перевірки від 19.10.2012 року № 383/58/2200-24891558 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими вище правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", про відсутність використання позивачем отриманих послуг та товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ТОВ "Кристал-R" наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Згідно з положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 (з наступними змінами і доповненнями), податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 Цивільного кодексу України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011.

Під час складення акту перевірки від 19.10.2012 року № 383/58/2200-24891558 ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, в основу перевірки покладено висновки Актів перевірок інших податкових інспекцій.

Первинні документи, надані позивачем, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт" в оплату за поставлений товар, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення № 0000382301 від 06.11.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 91714,75 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт" було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Податкові накладні, які наявні в матеріалах справи, містять усі дані стосовно змісту операції з виконання робіт (надання послуг), вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт" не були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", які засвідчують отримання товарно-матеріальних цінностей, у позивача виникло право на податковий кредит.

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі товарно-матеріальних цінностей є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагентів - ТОВ "Агро Строй Комплекс" ТОВ "Маркет-Про", ТОВ "Росар-Трейд", ТОВ "Фірма Астейт", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача на підставі наказу від 10.10.2012 року № 373 та нечинними результати перевірки, що оформлені Актом перевірки № 383/58/2200-24891558 від 19.10.2012 року, то суд звертає увагу на таке.

З вищезазначеного Акту перевірки вбачається, що працівники Податкового органу в ході контрольного заходу дійшли висновку про нікчемність правочинів, укладених позивачем за перевірений період.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що Товариство просить визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки, а також визнати незаконними та скасувати результати проведеної перевірки, оформлені актом від 19.10.2012 року № 383/58/2200-24891558, тобто скасувати сам Акт перевірки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правові акти - це рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо кола цих осіб.

Правові акти індивідуальної дії - рішення, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування.

Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений законом.

Акт державного чи іншого уповноваженого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Правовідносини, з яких виникають публічно-правові спори, завжди побудовані на принципі владного підпорядкування. Ознакою публічно-правового спору є участь у ньому з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владну управлінську функцію, тобто, формує волевиявлення держави, яке є обов`язковим для зобов`язаної особи. Воля суб`єктів владних повноважень оформлюється в адміністративних актах (рішеннях), які є обов`язковими до виконання суб`єктами, яким вони адресовані.

Водночас, акт перевірки - це службовий двохсторонній документ, який стверджує факт проведення перевірки і є лише носієм інформації про результати перевірки. Метою документування контрольних дій та їх результатів є надання суттєвої, повної і обґрунтованої інформації про достовірність обліку і звітності, способи документального викриття недостач, розтрат, привласнень коштів та матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань тощо.

За таких обставин, акти перевірки не мають обов'язкового характеру та лише висвітлюють фактичні обставини.

Якщо виходити з положень правознавства, то такий акт не можна визначати як документ, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство.

Отже, вказаний Акт перевірки не породжує певних правових наслідків для позивача, стосовно якого він складений та не тягне за собою санкцій у разі його невиконання, в зв'язку з чим права Товариства не порушуються.

Тобто, такий акт перевірки не набуває статусу рішення в розумінні п. 1 частини 2 статті 17 КАС України, внаслідок чого не може бути оскаржений в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, з наведених процесуальних норм Закону також випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС України підставою для звернення особи за до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.

А тому дії суб'єкта владних повноважень є такими що порушують права і свободи особи в тому разі, які вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив та стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Однак дії контролюючого органу з проведення перевірки не відповідають наведеним критеріям, позаяк такі дії є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому саме по собі проведення перевірки не створює для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав.

Слід також зазначити, що оспорювані за цим позовом процедурні дії податкового органу з проведення перевірки не мають самостійного правового значення, оскільки не являють собою остаточне волевиявлення владного суб'єкта.

З огляду на викладене, даний позов в частині оспорювання дій податкового органу та скасування результатів перевірки не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а отже у цій частині позову провадження підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № К/9991/51067/12 та № К/9991/30241/12.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткову правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-R" - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 06 листопада 2012 року № 0000382301 та № 0000422301.

У решті позовних вимог, - провадження закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-R" сплачений судовий збір у розмірі 1968 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 16 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.