Рішення № 29279403, 04.02.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2013 р.Справа № 5023/5402/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальніковой Г.І.

при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактант С" (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарніка" (м. Харків) про стягнення 116005,11 грн. за участю представників сторін:

позивача - Губаренков В.І. (довіреність від 01.09.12 р.);

відповідача - Гетьман К.О. (довіреність від 29.01.13 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Контрактант С", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ТОВ "Дарніка" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу №1-11 від 23.03.12 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 116005,11 грн. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 04.02.13 р. підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.02.13 р. проти позову заперечує.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

23.03.12 р. між ТОВ "Контрактант С" та ТОВ "Дарніка" був укладений договір купівлі-продажу №1-11, за умовами якого позивач зобов"язався передати у власність відповідача оливки консервовані в асортименті, а відповідач - прийняти та оплатити цей товар.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно п. 2.1 договору, передача товару у власність покупця здійснюється продавцем протягом терміну та за адресою, яка визначається в додатках (специфікаціях) до цього договору.

За умовами п. 2.2 договору факт передачі товару у власність покупця оформлюється сторонами шляхом підписання видаткової накладної.

Відповідно п. 3.1 договору, ціна окремих партій товару визначається згідно додатків (специфікацій).

Суд звертає увагу, що жодного додатку до спірного договору до матеріалів справи не надано.

Пунктом 4.2 договору встановлені обов"язки покупця прийняти товар і оплатити його вартість. Пункт 3.4 договору передбачає оплату вартості товару на умовах передплати в розмірі 100% вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, предметом стягнення за даним позовом є заборгованість, що утворилась в результаті неналежного виконання відповідачем зобов"язань за договором купівлі-продажу № 1-10 від 23.03.2012р. Під час розгляду справи позивачем не було подано заяв про зміну підстав чи предмету позову.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.12 р., копію видаткової накладної №РН-0000001 від 26.03.12 р. на суму 113742,72 грн., копію товарно-транспортної накладної від 26.03.12 р. на суму 113742,72 грн. та довіреність на отримання цінностей №580 від 26.03.12 р.

Позивач у позовній заяві посилається на видаткову накладну №РН-0000001 від 26.03.12 р. на суму 113742,72 грн., як на доказ виконання договору купівлі-продажу №1-11, укладеного між ним та відповідачем 23.03.12 р., відповідно до якої він поставив відповідачеві товар, а відповідач товар прийняв, однак грошові кошти за отриманий товар позивачеві не повернув, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Дослідивши надану позивачем видаткову накладну №РН-0000001 від 26.03.12р., суд вважає, що вона не може бути свідченням поставки товару саме за спірним договором, оскільки в ній відсутнє посилання на цей договір і у суду відсутні підстави стверджувати, що поставка товару здійснена саме за договором купівлі-продажу № 1-11 від 23.03.2012р.

Посилання позивача на акт звірки розрахунків, як на доказ поставки відповідачу товару за спірним договором, суд вважає безпідставним, оскільки в ньому також відсутні посилання на спірний договір.

Крім того, аналіз положень укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 1-11 від 23.03.2012р. дає підстави стверджувати, що умовами цього договору не визначені строки оплати поставленого товару.

Таким чином, в результаті дослідження матеріалів справи встановлено, що позовні вимоги позивача взагалі не підтверджені належними доказами, а додані до матеріалів справи докази не підтверджують факту настання строку оплати грошових коштів відповідачем за спірним договором.

Приписами ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 113 742,72грн. з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які об'єктивні, належні та допустимі докази, які б доводили наявність у відповідача заборгованості перед позивачем внаслідок невиконання ним своїх зобов"язань за спірним договором.

Що стосується вимог позивача про стягнення відсотків річних у розмірі 2262,39грн. - такі вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки відповідні кошти нараховані на суму основного боргу, яка, як встановлено вище, не доведена позивачем у встановленому законом порядку.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 530, 655, 663, 669 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Повне рішення складено 11.02.2013 р.

Суддя Сальнікова Г.І.